Любов і смерть на "Азовсталі": історія військових, які три дні були подружжям

Українські військові Андрій та Валерія одружилися в підземеллях обложеної "Азовсталі". Вони були чоловіком і дружиною лише три дні, а потім Андрій загинув.

За три дні Валерія встигла побувати нареченою, дружиною і вдовою.

Валерія залишається на "Азовсталі". Вона мріє вибратися звідти живою, як і обіцяла Андрієві, і жити за них двох. А ще зустрітися з Андрієвими батьками, які вважають її донькою.

Свою історію Валерія розповіла у відео, знятому в підземеллях "Азовсталі", яка щодня піддається обстрілам з повітря, моря і суші.

Валерія та Андрій познайомилися три роки тому. Вона була керівницею пресслужби в Донецькому прикордонному загоні.

"Було таке відчуття, що це людина, яку я мала зустріти. Він реально просто увійшов у моє життя. Він був людиною-щастям і людиною-святом", - згадує Валерія.

Дівчина має інвалідність з дитинства і непридатна до військової служби у невоєнний час. Але, коли почалася війна, 24 лютого, Валерія зателефонувала до військкомату і її мобілізували.

Так вони обоє з Андрієм опинилися в оточенні на "Азовсталі" у Маріуполі: вона - у полку "Азов", він - у прикордонних військах.

Зрідка переписувалися короткими повідомленнями.

Каблучки з фольги

Вперше закохані зустрілися, коли Андрій потрапив під обстріл і у нього було осколкове поранення.

"Тоді він прибіг зі шпиталю до мене уночі і сказав: давай одружимося тут. Ми говорили про одруження давно, але це мало виглядати інакше. Це мала бути мить щастя", - згадує Валерія.

Дівчина підстриглася і жартувала, що, як тільки відростуть коси, тоді й можна одружуватися.

"За якийсь час Андрій знову прийшов, але вже з каблучками з фольги, які зробив власноруч. І це був найкоштовніший подарунок, який був у моєму житті", - каже Валерія.

Військова згадує про випадок, коли потрапила під авіаудар. Тоді загинуло багато її побратимів і посестер.

"Ми говорили, що мене врятувало диво і кохання", - зі сльозами на очах і тремтінням в голосі розповідає Валерія.

Весільні обітниці

Закохані вирішили одружитися саме 5 травня у день народження полку "Азов".

"Тоді ми обмінялися іншими каблучками - у мене була каблучка моєї покійної мами, а у нього моєї бабусі", - розповідає про своє одруження Валерія

"Ми побули разом і зробили весільні бункерні фотографії. Я була дуже щаслива. Мені здавалося, що нічого іншого не потрібно. Ми обоє були живі. Нічого більше і не треба було", - каже жінка тремтячим голосом.

А 7 травня Андрій загинув внаслідок авіаобстрілу російськими військовими.

"У нашій останній розмові я йому казала, щоби він обов'язково вижив, а він мені - щоби я обов'язково вибралася звідси", - згадує Валерія.

"Але з цього пекельного місця, де гинуть наші захисники, вибралася б хоча його душа. А я досі тут", - додає українська військова.

Водночас жінка розуміє, що має вибратися з Маріуполя, який вже понад два місяці російська армія стирає з лиця землі, для того, щоби самій зробити все те, що планували робити разом з уже покійним чоловіком. Жити за двох.

"По відчуттях здається, що він десь поруч, зараз зайде. Я все ще в небезпеці. Він не може мене залишити. Він завжди мене захищав", - ділиться відчуттями Валерія.

Батьки Валерії померли давно. Тепер жінка хоче вижити і побачити батьків Андрія, які вважають її донькою і дуже чекають.

"Дати нам життя"

Також військова хоче належно поховати свого чоловіка і вважає, що таке право мають мати усі батьки, діти та дружини загиблих захисників України.

"Тут (на "Азовсталі") залишаються тіла українських захисників, важкопоранені без рук ніг та знеболювальних. А також українські військовослужбовці, які не заслуговують того, щоби просто загинути", - каже жінка.

Валерія сподівається, що світ почує "Азовсталь" і знайде можливість врятувати українських військових, які захищають Україну.

"Я прошу просто дати нам життя", - каже Валерія.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!