Таємниця "гаванського синдрому". Чи винні мікрохвилі в загадковій хворобі дипломатів США по всьому світу

Лікарі, вчені, розвідники, урядовці - хто тільки не намагався зрозуміти природу "гаванського синдрому", загадкової хвороби, що вразила американських дипломатів та агентів спецслужб. Одні вважають його секретною зброєю, другі - засобом стеження, треті - фантазією.

Нездужання часто починалося з того, що жертва чула звук, який ледь могла описати: "дзижчання", "скрегіт металу", "пронизливе пищання".

Одна жінка розповідала про гудіння, що супроводжувалося важкістю в голові, інша - про пульсивний головний біль. Ті, хто нічого не чув, скаржилися на внутрішньочерепний тиск та жар. Деякі жертви кілька місяців не могли позбутися запаморочення й втоми.

"Гаванський синдром" назвали так, тому що вперше його зафіксували в 2016 році на Кубі. Першими постраждали кілька працівників ЦРУ, що працювали в американському посольстві під прикриттям.

Інформацію тримали в секреті. Але, врешті-решт, справа набула розголосу, і піднялася хвиля занепокоєння. Двадцять шість працівників посольтва та члени їхніх сімей скаржилися на різноманітні симптоми. Ходили чутки, що деякі колеги навіть вважали їх божевільними.

П'ять років потому подібних повідомлень вже були сотні, і, як дізналась BBC, вони охопили всі континенти. Це негативно впливає на роботу американських закордонних установ.

Зрозуміти феномен "гаванського синдрому" стало для США питанням національної безпеки. Один посадовець назвав це найскладнішим завданням, з яким коли-небудь стикалася американська розвідка.

Відсутність вагомих доказів зробила "гаванський синдром" полем битви для різноманітних теорій. Одні вважають його психічним розладом, інші - секретною зброєю. Але надходить все більше свідчень того, що причина у потужному мікрохвильовому випромінюванні.

У 2015 році США і Куба після десятиліть ворожнечі відновили дипломатичні відносини. Однак вже за два роки посольство майже закрили через загрозу здоров'ю його працівників.

Спочатку припускали, що у всьому винна влада Куби чи якась консервативна група в її керівництві, які не бажали розвитку відносин й напливу в Гавану американців.

Але коли схожі випадки зафіксували в інших країнах, ця теорія розсипалася.

Останнім часом все частіше говорять про те, що це, можливо, давнішня проблема, корені якої сягають глибин холодної війни, де перетинаються наука, медицина, шпигунство й геополітика.

Коли Джеймс Лін, професор Іллінойського університету, прочитав перші повідомлення про таємничі звуки в головах американців у Гавані, то відразу ж подумав про мікрохвилі. Його гіпотеза ґрунтувалася не лише на теоретичних дослідженнях, а й на особистому досвіді. Кілька десятиліть тому він сам чув ці звуки. 

Ще під час Другої світової війни, коли в системах ППО почали використовувати мікрохвильові радари, з'явилася інформація про те, що люди чують дивні звуки, перебуваючи поруч з працюючим радаром. При цьому ніякого зовнішнього шуму точно не було.

Явище пояснив американський нейрофізіолог Аллен Фрей. У своїй статті 1961 року він стверджував, що звуки викликають мікрохвилі, що взаємодіють з нервовою системою людини, а мікрохвильовий слуховий феномен назвали "ефектом Фрея".

Однак точні причини та можливі наслідки явища лишилися незрозумілими.

У 1970-х роках професор Лін провів серію експериментів у Вашингтонському університеті.

Він сідав на дерев'яний стілець у маленькій кімнаті, вкритій звукопоглинальним матеріалом, з антеною, спрямованою на потилицю. У руці тримав світловий сигнальний пристрій. Його колега з вулиці надсилав імпульси мікрохвиль через довільні проміжки часу. Коли вчений чув звук, він натискав на кнопку.

Окремий імпульс нагадував звук застібки блискавки чи клацання пальцями. Серія імпульсів - пташине щебетання. Вони з'являлись саме в його голові, а не приходили ззовні у вигляді звукових хвиль.

Професор Лін дійшов висновку, що мікрохвилі, що поглинаються м'якими тканинами мозку, створюють надлишковий тиск, який людина сприймає як звук. Ефект виникав лише від потужних імпульсів, а не від сталого слабкого опромінення, яке створюють мікрохвильові печі та інші побутові прилади.

Професор Лін не робив імпульси надто сильними. "Я не хотів пошкодити свій мозок", - пояснив він ВВС.

У 1978 році він дізнався, що не один цікавиться цим питанням. Несподівано для себе він отримав запрошення від групи вчених обговорити з ними результати аналогічних дослідів під час наукового відрядження в Радянський Союз.

В роки "холодної війни" фізика мікрохвиль була предметом суперництва між наддержавами. Кожна сторона боялася, що потенційний суперник матиме можливістю впливати на відстані на поведінку людини чи навіть знищити її, і сама займалася відповідними розробками.

Ліну показали підхід радянських вчених. "Вони мали дуже продуману й добре обладнану лабораторію у Пущино під Москвою", - згадує професор.

Але методика була дещо іншою. Піддослідний сидів під душем солоної води, виставивши голову назовні. У цей момент його мозок атакували мікрохвилі. Радянські вчені вважали, що мікрохвилі взаємодіють з нервовою системою, і хотіли розпитати професора Ліна про його альтернативну точку зору.

Зацікавленість була обопільно гострою, американські спецслужби уважно стежили за радянськими розробками.

Звіт Управління військової розвідки США 1976 року, який потрапив до рук ВВС, повідомляє, що жодних доказів існування мікрохвильової зброї в комуністичному блоці знайти не вдалося. Однак американські розвідники дізналися, що в Радянському Союзі проводили експерименти, під час яких потужний мікрохвильовий імпульс спрямовували на горло жаб, що призводило до зупинки серця.

У меморандумі Управління перспективних дослідницьких проєктів міноборони США 1966 року йшлося, що вплив мікрохвильового випромінювання на мозок не викликає сумнівів, і проблема заслуговує найбільшої уваги.

Професор Лін каже, що зусилля США не були суто безпековими, він чув про секретні розробки в цій галузі.

А поки професор Лін гостював у Пущино, в центрі Москви працівників дипмісії непокоїли незрозумілі симптоми - і те, що їхній уряд нічого їм не пояснював.

Майже чверть століття 10-поверхову будівлю посольства США у Москві опромінювали радіохвилями мікродіапазону.

Потік надходив з житлового будинку на протилежному боці вулиці й опромінював верхні поверхи, де був кабінет посла та велися секретні роботи.

Опромінення вперше зафіксували у 1950-х роках, воно отримало назву "московський сигнал". Більшість працівників посольства не знали про це. За словами Джека Метлока, другої людини в посольстві у 1970-х роках: "Ми намагалися зрозуміти мету опромінення".

Однак, коли до Москви у 1974 році прибув новий посол Волтер Стессел, він зажадав, щоб про ситуацію повідомили всім працівникам посольства.

"Це викликало щось на кшталт паніки, - згадує Метлок. - Особливо серед тих, чиї діти ходили в дитячий садок у будівлі посольства". Однак Держдепартамент запевнив, що причин для хвилювання немає.

Незабаром у Стессела почалися проблеми зі здоров'ям, одним із симптомів була кровотеча з очей.

Американська влада не піддала ситуацію розголосу. Однак держсекретар Кіссенджер у телефонній розмові з послом СРСР у Вашигтоні вказав на зв'язок хвороби Стессела з опроміненням. Стессел помер від лейкемії у 66 років. За словами його доньки "він повівся як солдат і здіймати галас не став".

1976 року для захисту людей встановили екрани. Але багато дипломатів були обурені тим, що керівництво тягнуло так довго.

Через 30 років цю історію згадали в зв'язку з "гаванським синдромом".

"Я майже певен, що Ради не мали наміру заподіяти нам фізичної шкоди, - каже Метлок. - Вони випередили США у технологіях спостереження, і, за однією версією, намагалися підслуховувати наші розмови, а за іншою - активували власні пристрої для підслуховування, заховані всередині будівлі".

СРСР пізніше розповіли Метлоку, що насправді глушили американську апаратуру, встановлену на даху будівлі для підслуховування телефонних розмов у місті.

У світі розвідки про реальний стан речей знають одиниці.

За однією з версій, кубинці в 2015 році застосували пристрій (можливо, навіть створений у США) для злому посольських комп'ютерів за допомогою потужних мікрохвильових імпульсів.

Але обладнання мало пошкодження і дало побічний ефект у вигляді таких симптомів хвороби у людей. Однак американські офіційні особи заявили ВВС, що їм чогось не відомо про природу і походження приладу.

Пізніше подібні випадки фіксували не лише на Кубі.

У грудні 2017 агент ЦРУ Марк Полімеропулос прокинувся в номері московського готелю.

"Я відчув, що мене зараз знудить. Я не міг встати, падав. В голові паморочилося, у вухах дзвеніло. В мене багато разів стріляли, але це був найстрашніший досвід у моєму житті", - зізнається розвідник.

Полімеропулос - досвідчений старший офіцер ЦРУ, багато років провів у відрядженнях в Іраку, Сирії та Афганістані. Він переконаний, що тієї ночі у Москві проти нього застосували таємну зброю з мікрохвильовим випромінюванням.

"Те, що сталося з американськими дипломатами на Кубі, сталося і зі мною у Москві", - вважає Полімеропулос.

У 2019 році розвідник був змушений піти на пенсію через проблеми зі здоров'ям. Після цього він вирішив публічно розповісти про події, привернути увагу до цього питання.

Полімеропулос каже, що керівництво ЦРУ почало ставитись до "гаванського синдрому" серйозніше, коли зрозуміло, що він не єдиний можливий потерпілий.

Потім з'явився "китайський слід". У січні 2018 року постраждали кілька людей з американського консульства в Гуанчжоу.

Громадськість стривожилася. Тема мікрохвильової зброї увійшла до порядку денного. У вересні 2018 року The New York Times надрукувала про неї велику статтю. Потім публікації в американській пресі пішли одна за одною.

Деякі працівники консульства у Гуанчжоу зв'язалися з професоркою університету Сан-Дієго Беатріс Коломб, яка багато років вивчала незрозумілі медичні випадки, зокрема вплив мікрохвиль на організм.

Вона написала до медслужби Держдепартаменту, що не має сумнівів щодо мікрохвильової природи їхніх симптомів. "Дякуємо за цікаву інформацію", - йшлося у відповіді.

Професорка Коломб розповіла ВВС, що родини працівників консульства у Гуанчжоу зафіксували високий рівень радіації за допомогою звичайних комерційних приладів. "Стрілки зашкалювали", - каже вона. Але Держдепартамент наказав своїм працівникам не розголошувати цю інформацію.

Розслідування таких інцидентів завжди було проблемним. Ніхто не збирав загальну базу даних про них. Не було взаємодії між Держдепартаментом і ЦРУ. Відомчі медики ставилися до скарг персоналу скептично.

З американськими представниками в Китаї за останній час сталося дев'ять подібних інцидентів, і лише в одному випадку Держдепартамент визнав збіг симптомів з гаванським. Решта постраждалих обурюються й стверджують, що з ними розмовляли так, ніби вони все вигадали.

Деякі з них звернулися до адвоката Марка Зайда, що спеціалізується на справах національної безпеки, Зараз він представляє інтереси приблизно двох десятків людей, половина з яких належить до розвідспільноти.

"Гаванський синдром - неправильне визначення, - каже він. - Уряд США знав про проблему з кінця 1960-х років".

З 2013 року Марк Зайд захищає інтереси колишнього працівника Агентства національної безпеки, який ймовірно постраждав від мікрохвиль ще у 1996 році. Влада до цього часу не дозволяє називати місце, де це сталося.

Зайд має два припущення, чому уряд уникає цієї теми. Одне полягає в тому, що тоді доведеться визнати багаторічні помилки й відкрити "ящик Пандори" судових позовів. Інше - що США самі таємно створюють мікрохвильову зброю і не хочуть привертати до неї увагу.

За даними Зайда, командування американських ВПС у 1990-ті роки працювало над трьома секретними проєктами. Проєкт "Hello" стосувався використання мікрохвиль для того, щоб викликати у людей гучний шум в голові, проєкт "Goodbye" - для контролю над поведінкою натовпу, проєкт "Goodnight" - для дистанційного позбавлення життя. У всіх випадках нічого не вийшло.

Але інтерес військових до дослідження мозку і методів впливу на нього не зник.

"Людський мозок - поле битви XXI століття, - заявив ВВС професор неврології й біохімії Джорджтаунського університету і консультант Пентагону Джеймс Джіордано, що вивчав гаванський інцидент. - Роботи над тим, як посилити чи, навпаки, послабити тривають по всьому світу, а не лише у тій його частини, що називають Заходом".

Але в цій сфері немає прозорості й усталених правил.

За словами професора Джіордано, Китай та Росія проводять масштабні дослідження мікрохвиль. При цьому прилади, що спочатку створювали для промислового і комерційного використання, наприклад, для вивчення властивостей матеріалів, можуть переорієнтувати у військових і розвідувальних цілях.

Експерт не виключає, що цілями Москви і Пекіна, крім отримання інформації, є поширення страху і дезорганізація роботи американських закордонних установ.

Колишній керівник американського Національного центру проблем контррозвідки і безпеки Білл Еваніна не має сумнівів щодо ситуації в Гавані. "Чи була наступальна зброя? Гадаю, так", - заявив він ВВС.

Він вважає, що мікрохвильову зброю використовували і в деяких воєнних конфліктах останніх років.

Куба, що розташована за 150 км від берегів Флориди - ідеальне місце для радіоелектронного шпигунства. Ним багато років займався радянський, а потім російський центр в Лурдесі, який закрили у 2001 році.

Американські експерти підозрюють, що після візиту Володимира Путіна в Гавану в 2014 році він таємно відновив роботу. За наявними даними, Москва надіслала на Кубу 30 фахівців, а Китай створив там два пункти радіоелектронного стеження.

Але після відкриття в Гавані посольства США американці почали зміцнювати свої позиції на острові, збирати інформацію, витісняти російських й китайських розвідників. І тоді почалися незрозумілі звуки.

Росія заперечує свою причетність до того, що трапилося, і взагалі наявність у неї мікрохвильової зброї. "Подібні провокаційні необґрунтовані припущення і фантастичні гіпотези не можна серйозно коментувати", - заявив російський МЗС.

На Заході також є скептики, які не вірять у "гаванський синдром". На підтвердження своєї думки вони посилаються на унікальну ситуацію, що склалася на Кубі.

"Інфекційний стрес"

Професор неврології з університету Лос-Анджелеса Роберт Балох давно займається вивченням різних медичних аномалій. Він вважає, що в гаванському випадку ми маємо справу з колективним психозом, самонавіюванням, що передається як інфекція.

Вчений наводить як приклад ефект плацебо чи те, як люди починають відчувати нездужання, якщо сказати їм, що вони з'їли зіпсовану їжу - хоча насправді з їжею все було гаразд.

"Зазвичай груповий психоз виникає на тлі загального стресу, каже він. - Саме в такому стані перебував персонал американського посольства на Кубі".

"Запаморочення чи нудота можуть виникнути через те, що людина постійно чує те ж саме від інших, особливо у замкнутому колективі", - вважає Роберт Балох.

Звичайно залишаються запитання. Чому, наприклад, на ті ж симптоми скаржилися канадські дипломати в Гавані, чиє посольство розташоване поруч з американським, а британські ні?

"А я маю сумніви, що ніхто з британців не зазнав впливу, - відповідає Білл Еваніна, додаючи, що Вашингтон зараз обмінюється інформацією з союзниками.

Деякі епізоди могли не бути пов'язаними з мікрохвилями. Група американських військових на Близькому Сході свого часу скаржилася на "гаванський синдром", але з'ясувалося, що причиною було харчове отруєння.

Марк Зайд каже, що до нього звертаються люди, які заявляють, що перебувають під впливом невидимих променів. У деяких з них фіксували психічні відхилення.

"Треба відділяти зерна від полови", - каже Зайд. За його оцінкою, лише половина, а можливо, і менше підозрілих випадків потенційно пов'язані з впливом мікрохвиль.

У грудні Національна Академія наук США провела слухання, на яких виступили експерти, лікарі та восьмеро людей, які вважають, що стали жертвами мікрохвильового випромінювання.

"Деякі з них ховалися, побоюючись, що хтось знову нападе на них, і вимагали особливих гарантій безпеки", - каже голова комісії професор Стенфордського університету Девід Релман.

Адміністрація Байдена ставиться до проблеми серйозніше. Держдепартамент і ЦРУ нещодавно оприлюднили рекомендації для своїх працівників, головна з яких - при погіршенні здоров'я негайно залишити потенційно небезпечне місце. Зовнішньополітичне відомство створило робочу групу, куди дипломати і члени їхніх родин можуть звертатися при "незрозумілому погіршенні здоров'я".

ЦРУ також створило робочу групу, яку очолив ветеран, що займався розшуком Усами бін Ладена.

У 2021 році ознаки "гаванського синдрому" зафіксували в американців, що працюють в Берліні та Відні. Серпневий візит віцепрезидента Камали Гарріс відклали на три години через тривожний сигнал, що надійшов з посольства США у Ханої.

Дипломати все частіше порушують це питання, перш ніж погодитися на тривале закордонне відрядження.

Маркери в крові

Обвинувачення на адресу іншої держави в заподіянні шкоди здоров'ю американських офіційних представників може мати серйозні наслідки.

"Це акт війни, - каже Полімеропулос. - Тому з такими звинуваченнями на урядовому рівні не поспішають".

Політики вимагають неспростовних доказів, яких наразі немає.

Деякі американські посадовці кажуть, що причини "гаванського синдрому" так само незрозумілі, як п'ять років тому. Інші з ними не погоджуються. Вони заявили ВВС, що мають нові докази, хоч і не до кінця переконливі.

Зокрема, цього року виявили специфічні кров'яні маркери, що вказують на ушкодження мозку. Раніше між фіксуванням відповідних симптомів та початком розслідування минало багато часу, і маркери встигали зникнути. Тепер аналізи робитимуть по гарячих слідах.

Дискусії тривають, і відповідь може виявитись неоднозначною. Ймовірно, одні випадки є справжніми, інші - ні. Технології та цілі їх використання могли змінюватися з часом. Цілком можливо, що одна країна могла діяти так, щоб кинути підозру на іншу.

"Ми любимо прості діагнози, - каже професор Релман. - Не завжди це можливо. Але це не означає, що треба відступити і здатися".

"Гаванський синдром" зажив власним життям. Його сила - в ефекті мультиплікатора. Чуючи про нього, нові і нові люди інфікуються страхом і підозрюють, що стали жертвами мікрохвильової зброї.

Ілюстрації Джеррі Флетчера

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!