"Мої останні рядки з Росії". Кореспондентка ВВС Сара Рейнсфорд, яку вислала російська влада
Я пишу це серед ночі за своїм кухонним столом у Москві, дивлячись в бік тьмяних червоних зірок та золотих куполів Кремля. Але на момент, коли ви це прочитаєте, я вже повернуся до Англії, вислана з Росії як загроза національній безпеці.
Після понад 20-річної журналістської роботи з Москви я все ще не можу повірити в це.
Я підозрювала, що на мене звернули увагу близько року тому, коли МЗС Росії почало видавати мені короткострокові візи. Навіть їх погоджували в останній момент.
Якось мені сказали, що мені дали останню візу, після цього чиновниця заявила, що вона помилилася.
Але 10 серпня мене відвели в бік на паспортному контролі в московському аеропорту Шереметьєво і сказали, що ФСБ заборонила мені в'їзд до Росії.
Офіцер, який зачитував наказ, надав усі формулювання, але жодних пояснень.
"Сара Елізабет, - вперто зачитував він моє друге ім'я. - Вам відмовляють у в'їзді до Російської Федерації на невизначений термін".
"Це для захисту безпеки Росії", - уточнив він, а потім сказав, що мене депортують.
Я сказала йому, що я журналіст: "Я виглядаю як загроза?"
"Ми просто виконавці, - багато разів повторив прикордонник. - Запитуйте ФСБ".
Того ранку я прилетіла до Москви з Білорусі, де я висвітлювала придушення масових протестів проти Олександра Лукашенка.
Близький союзник Володимира Путіна проводив свою масштабну щорічну "розмову" з пресою, і я використала шанс запитати, як він міг залишитися президентом після тортур і ув'язнення мирних протестувальників.
Спочатку він назвав мене західним пропагандистом, потім його віддані прихильники накинулися на мене в прямому ефірі на білоруському телебаченні.
Тієї ночі Міністерство закордонних справ Росії оголосило про нові санкції проти Великої Британії: групу неназваних британських громадян звинуватили у причетності до "антиросійської діяльності".
Це була відтермінована відповідь Москви на санкції Великої Британії, запроваджені через порушення прав людини в Чечні та корупцію на високому рівні. Оскільки спливав термін дії останньої візи в моєму паспорті, я відчула хвилювання.
За кілька годин мої колеги як завжди перетнули кордон у Москві, але мене зупинили.
Зрештою мене залишили вільно блукати по залі для вильотів, щоправда, без паспорта, доки інші відчайдушно вели перемовини про скасування моєї депортації.
Я була впевнена, що вони зазнають невдачі: наказ проти мене надійшов від могутньої ФСБ.
Ось чому я підписала форму, в якій зазначила, що розумію, що порушу закон, якщо я знову коли-небудь в'їду до Росії. Я протестувала, але не мала вибору.
Я сіла на зламану лавку аеропорту і записувала свої почуття, плачучи в камеру.
Потім раптом, через 12 годин після приземлення, мені зателефонували, дозволивши перетнути кордон лише раз, щоб зібрати речі в Москві.
Моє вигнання означає втрату багаторічних зв'язків тут.
Росія була важливою частиною мого життя відтоді, як я поїхала до Москви у 18 років, коли СРСР розпався.
Я була свідком хаосу з перших рук: нескінченні черги та дефіцит, навіть війни. В середині 1990-х років, бувши студенткою, я пережила бандитські часи в Санкт-Петербурзі, коли в барі, де я працювала, чоловіки перевіряли зброю на дверях.
Це були важкі роки для багатьох росіян, але це також був час нової та захопливої свободи.
Потім прийшов Володимир Путін.
Починаючи з його обрання 20 років тому, я висвітлювала події з Москви - описуючи повільне руйнування цих свобод, посилення придушення інакомислення в міру того, як пан Путін маневрував, щоб утримати владу.
Тиск на активістів, критиків, а тепер і журналістів, посилився за останній рік, відколи отруїли опозиційного політика Олексія Навального. Напередодні виборів до парламенту, що пройдуть наступного місяця, цей тиск посилився ще більше.
Виглядає, що Кремль, знервований після минулорічних масштабних протестів у Білорусі через фальсифікацію голосування, збирається заглушити критичні голоси тут, будь-які натяки на справжню конкуренцію. Головне в цьому процесі - змусити замовкнути вільну пресу.
У тиждень, коли я дізналася, що мене змушують залишити Росію, найбільший незалежний канал країни визнали "іноземним агентом".
Телеканал "Дождь" приєднався до дедалі більшого чорного списку ЗМІ, яким доводиться заявляти про свій "ворожий" статус щоразу, коли вони публікують будь-яку новину, інакше їм загрожує переслідування та штраф.
"Цей статус іноземного агента означає, що ми вороги держави", - сказав мені головний редактор телеканалу Тихон Дзядко.
Після нового статусу кількість передплатників зросла, а не зменшилася. Головний редактор сказав мені, що дехто з його команди пишається цим рішенням як знаком якості.
Але пан Дзядко каже, що останні кроки проти преси викликають занепокоєння.
"Таке враження, що нам більше не потрібні тут правозахисники чи незалежні ЗМІ. Це дуже погано, і в будь-який момент може стати набагато гірше".
Коли мене викликали до МЗС у Москві, вони наполягали, що в моєму вигнанні немає нічого особистого. Офіційно вони називають це помстою за те, що репортеру інформаційного агентства ТАСС відмовили у дозволі залишитися у Великій Британії.
Але це було два роки тому, і тоді взагалі не було ніякого галасу.
Високопосадовці стверджують, що не знають про мій статус "загрози", - навіть попри те, що я знаю, що вони бачили форму, яку я підписала. Вони поки що відмовляються підтвердити слова одного джерела, яке каже, що я також потрапила до санкційного списку.
Багато людей, з якими я робила інтерв'ю, тепер виїхали з Росії задля безпеки. Інші визнають, що мають план евакуації, знають куди втікати.
Я ніколи не думала, що приєднаюся до них.
Я їду, а у вухах дзвенять ярлики "антиросійська" та "загроза безпеці".
Але я намагаюся заглушити цей шум.
Відколи моє вигнання стало публічним, напівзнайомі люди не припиняють просити у мене вибачення за те, що сталося. Деякі навіть кажуть, що соромляться свого уряду.
Це та доброта й тепло росіян - те, про що я думаю, доки йде дощ і вже майже час їхати. Можливо, назавжди. Але я сподіваюся, що ні.
