Як живуть колишні в'язні після підвалів Донбасу і тюрем Росії

"Знаєте, у чому несправедливість ситуації останніх семи років? Обміни полоненими і політв'язнями відбувалися під телекамери, з цього робили якесь шоу. Зустрічали в аеропорту, везли до Феофанії, лікували. А через якийсь час більшість із цих людей лишалися сам на сам зі своїми проблемами", - розповідає голова "Об'єднання родичів політичних в'язнів Кремля" Ігор Котелянець.

Зовсім за кадром, каже він, лишилися ті, хто повертався не за обміном, а відсидівши строки у російських тюрмах.

Ігор Котелянець - брат звільненого у вересні 2019 року із російської тюрми Євгена Панова, звинуваченого у диверсійній діяльності на території Криму.

Життя Євгена після ув'язнення склалося краще, ніж в багатьох інших. Зараз він займається громадською діяльністю і є депутатом міськради в Енергодарі Запорізької області.

Доля Євгена Панова, як і кількох інших політв'язнів, до імен яких була прикута увага ЗМІ, це радше виняток, переконаний колишній полонений в "ДНР", науковець Ігор Козловський.

Чому так? Адже діють урядові програми медичної, соціальної, психологічної адаптації цих людей, десятки звільнених з підвалів у сепаратистських "республіках" та з тюрем у Росії та Криму отримали матеріальне відшкодування у розмірі 100 тис гривень.

"Цей період "адаптації" з психологічної точки зору є продовженням полону для таких людей. У неволі люди були глибоко шоковані, знесилені. Після повернення спочатку - до них підвищена увага. А далі все, двері зачиняються. Людина лишається сам на сам зі своїми проблемами", - каже Ігор Козловський в інтерв'ю ВВС News Україна.

Куртка з полону

В уряді твердять, що в останні роки почали діяти нормативні акти, що передбачають соціальну та психологічну адаптацію колишніх в'язнів.

Але ухвалені вони були лише у 2018 році, доповнювалася наприкінці 2019 року, а кошти почали виплачувати у 2020-му.

Громадські організації вважають, що допомога цим людям від держави недостатня і подекуди хаотична, до цього процесу долучено багато державних структур. А самі колишні в'язні і полонені часто не знають, куди звертатися за допомогою.

Окрім того, ця допомога не розрахована на тривалий період, а лише на перші місяці після звільнення, хоча для соціальної, психологічної адаптації необхідно значно більше часу і коштів.

Тому волонтери, правозахисники та рідні тих, хто вже повернувся чи ще перебуває у підвалах, таборах і тюрмах, постійно збирають гроші під оголошеннями у соцмережах, винаймають житло, шукають психологів, допомагають з роботою тим, хто повернувся.

Ухвалений урядом порядок надання підтримки колишнім полоненим і ув'язненим передбачає обстеження у медичних закладах, лікування, допомогу у поновленні документів, правову, психологічну і матеріальну допомогу.

Але в Ігоря Козловського, який пробув у полоні два роки і зазнавав катувань, ці інформація викликає гірку посмішку: він каже, що спілкується із колишніми в'язнями і знає, як є насправді.

"Я знаю хлопців, які і через кілька років після звільнення з полону не можуть подолати посттравматичний синдром. Хтось вже не дожив. Хтось досі тулиться у гуртожитках, на пташиних правах", - розповідає він в інтерв'ю ВВС News Україна.

"Вони пройшли через страшні тортури. Особливо це стосується полону в "ДНР-ЛНР". Їх били, гвалтували, відрізали кінцівки. У них просто не лишилося ані фізичних, ані моральних сил домагатися чогось для себе і навіть дізнаватися про свої права. Вони не одягнуть діловий костюм і не підуть влаштовуватися на роботу. Вони не перекриватимуть вулиці біля уряду і парламенту", - каже ВВС News Україна керівниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

"Знаєте, у мене досі є куртка, в якій я був у полоні. Треба викинути, але думаю, почекаю, може згодитися. Бо мушу економити", - зізнається Ігор Козловський, хоч і має роботу в одному із наукових інститутів столиці.

Він сам винаймає квартиру у Києві і доглядає прикутого до ліжка дорослого сина. Хоча після звільнення йому обіцяли надати постійне житло.

"У тодішній ейфорії лунали обіцянки про житло, але є різниця між словами і справами", - каже колишній донецький науковець.

Квартири деяким колишнім ув'язненим, до долі яких була прикута увага світових ЗМІ, купили не за державні гроші, а за кошти спонсорів, розповідає Ігор Козловський.

Не за обміном

Роман Терновський - один із тих, хто повернувся із російської тюрми у серпні 2019 року не за обміном, а відбувши у в'язниці понад два роки.

Російський суд звинуватив його за статтею "екстремізм" за приналежність до "Правого сектора" і за участь в антиросійських акціях у Харкові. Романа затримали у Ростові-на-Дону, де жила його сім'я. Він розумів ризики, але змушений був поїхати туди до хворого сина.

Коли він відбув строк в Ульяновській колонії, співробітники ФСБ РФ довезли його до кордону і передали прикордонникам.

"А далі мені допомагали різні люди. Друзі з "Правого сектора" допомогли дістатися до Києва. "Об'єднання родичів політв'язнів Кремля" знайшло тимчасове житло, збирало гроші, бо не було за що поїхати до мами, в Ізюм Харківської області", - розповідає він ВВС News Україна.

"Не стверджую, що мені зовсім не намагалися тоді допомогти державні органи. Губернатор, відділ соцзабезпечення у Харківській області пропонували лікування, але я мав їздити за 120 кілометрів до Харкова, а це було не під силу, бо після в'язниці мав дуже високий тиск, не міг навіть підійматися сходами", - розповідає він.

Згодом "Об'єднання родичів політв'язнів Кремля" знайшло спонсорів, які оплатили обстеження і лікування Романа в Києві і у санаторії.

Невдовзі він влаштувався на роботу охоронцем.

"Найважливіша річ для таких, як я, - це передусім психологічна, соціальна адаптація. Цього немає. Я спілкуюся з такими, як я, і розумію, що іноді для цього потрібні не місяці, а роки", - вважає Роман.

Згодом він допомагав ще одному звільненому, Ігорю Я., який повернувся із російської тюрми в Орлі. (З етичних міркувань не називаємо прізвища). Його сім'я лишилася на території ОРДЛО, і поки він був за ґратами, дружина розірвала з ним стосунки.

Ігор був пригнічений, розчавлений морально після катувань, розповідає Роман. Зараз чоловік живе у мами Романа, в Ізюмі Харківської області.

Політв'язень чи ні?

У міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій ВВС News Україна розповіли, що для отримання матеріальної компенсації у 100 тис гривень колишні полонені і політв'язні мають бути визнані такими, що були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії проти України. Для вивчення усіх обставин створена міжвідомча комісія, після висновку якої "запускається" процес адаптації.

Через полон у сепаратистських "республіках" з 2014 року пройшло близько 3,5 тисяч людей. До цієї кількості треба додати сотні тих, кого переслідували і засудили у Криму і Росії.

"У 2020 році 86 осіб отримали по 100 тис гривень. У 2021-му гроші виплатили 23 колишнім полоненим і політв'язням. 83 особи отримають їх після оформлення необхідних документів", - повідомив ВВС News Україна заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ігор Яременко.

Голова "Об'єднання родичів політв'язнів Кремля" Ігор Котелянець каже, що для отримання грошей треба подолати бюрократичні процедури, бо міжвідомча комісія має отримати докази, що людина постраждала за свою проукраїнську позицію.

За даними СБУ, в непідконтрольній Києву частині Донецької і Луганської областей зараз перебуває 253 такі людини. Але правозахисники вважають, що ця цифра суттєво занижена.

В анексованому Криму та в Росії за ґратами перебуває 106 людей, переважно - кримські татари. За роки анексії були звільнені за обміном або повернулися, відбувши покарання, 34 людини.

Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова нещодавно повідомила, що Україна передала для наступного обміну список, у якому 285 прізвищ громадян України.

Чи з'явиться закон?

"Об'єднання родичів політв'язнів Кремля" та правозахисні організації вже не один рік домагаються ухвалення закону, який би встановлював статус цих людей як політичних в'язнів та "осіб, що були позбавлені волі внаслідок збройної агресії Росії".

Зараз ситуація суперечить логіці: заяви про політичних в'язнів лунають від перших осіб країни вже сім років, такими засуджених в Росії і полонених в ОРДЛО українців вважають міжнародні правозахисні організації, але юридично вони цього статусу в Україні не мають.

Спроби на законодавчому рівні закріпити такий статус тривають з 2015 року, але досі цього не сталося.

За президентства Петра Порошенка був ухвалений відповідний закон у першому читанні, але він мав чимало недоліків.

Прийшовши до влади, Володимир Зеленський одразу зустрівся з родичами політв'язнів. Тоді домовилися про новий законопроєкт. Його готували у різних міністерствах, долучали громадські організації і у листопаді 2019 року презентували. Проте з того часу документ до парламентської зали не потрапив і перебуває на узгодженні в Офісі президента.

Дія цього закону - у разі ухвалення - поширюватиметься на військовополонених, цивільних заручників і політичних в'язнів. Проєкт передбачає право на безоплатну медичну допомогу впродовж року - від ліків до необхідних операцій.

Також він унормовує реабілітаційні заходи для звільнених - це стосується і прийняття на роботу, і стосунків з банківськими установами, і психологічну допомогу не лише звільненим, але й рідним, а також фінансову, адвокатську підтримку родинам тих, хто перебуває у полоні.

Як стають безхатченками

Але є ще одна категорія людей, які були засуджені кримськими чи російськими судами, але не підпадають ані під вимоги постанови уряду про адаптацію, ані під норми проєкту закону.

Назар Байрамов приїхав до Києва з однією торбиною речей. Він відсидів у тюрмі в Адигеї, отримавши строк Білогірського "суду" Криму, і був депортований з Росії. В Україні ж одразу перетворився на безхатченка. Бо отримав довічну заборону на в'їзд до Криму і Росії, де жив до ув'язнення, а в Україні не має ані рідних, ані майна.

Квиток на потяг до Києва йому купив правозахисник Роман Мартиновський. Переночувати кілька ночей у столиці пустили у гуртожиток індійські студенти, з якими Назар познайомився в потязі.

Після допису у Facebook на картку правозахисника люди надсилали гроші для Назара. Зараз він на Одещині в надії знайти сезонну роботу на базах відпочинку.

Такими, як Назар Байрамов, не займаються державні органи. Бо він не політичний в'язень, він не був у списках на обміни. За звинуваченнями кримського "суду" він - злодій, відсидів за статтею про крадіжку. Назар заперечує ці звинувачення і твердить, що його змусили взяти на себе провину.

"Мене змусили і погрожували більш тяжкими статтями", - каже він ВВС News Україна.

За українськими законами він - несудимий, бо Україна не визнає рішень "судів" Криму.

Як розповідає експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський, у Криму з 2014 по 2021 рік засудили щонайменше 12 тисяч українських громадян. Можливості кримських колоній обмежуються на сьогодні 1300 місцями. Тобто, переважну більшість засуджених вивезли з Криму до тюрем і колоній в Росії.

Звісно, не всі 12 тисяч визнають себе громадянами України і швидше за все, більшість із них мають російські паспорти. Відбувши покарання, не всі повертаються на материкову Україну. Хтось отримує право повернутися до Криму і не вважає себе постраждалим від кримського "правосуддя".

Але ті, хто повертається, наголошує Роман Мартиновський, - це українські громадяни, що втратили роботу, здоров'я і їм заборонено в'їжджати до Криму, де у них лишилася власність і сім'ї.

Статус таких людей після семи років анексії юридично також не визначений.

Ви завжди можете отримувати найважливіші новини в месенджер. Достатньо лише підписатися на наш Telegram або Viber!