"Я не мав російського паспорта і мене вигнали з Криму"

"Мене вивезли через Керченську протоку, на територію Краснодарського краю саме тоді, коли дружина була у пологовому будинку на збереженні. Це була зима 2017 року. Забрали без телефона, документів, їжі та особистих речей. Це було примусове виселення за те, що я мав українське громадянство і не мав російського паспорта, а до цього не погодився добровільно залишити Крим".

Костянтин Сизарєв - один із тих, кого російська міграційна служба депортувала з Криму і на п'ять років, до лютого 2022-го, заборонила в'їзд до Росії, у тому числі на півострів, який вважає своєю територією.

Офіційна причина - порушення термінів перебування на території РФ. Тобто, до Костянтина застосували правила як до іноземця. Попри те, що він все своє життя жив у Євпаторії, як і кілька поколінь його рідних.

Тут поховані його батьки. Жив разом із дружиною, тут жили його чотири сини, старшому із яких зараз 34 роки, наймолодшому - три. Коли народився п'ятий син, Костянтин вже був за межами Криму.

Одразу після анексії Криму, зрозумівши, що без російського паспорта сім'я залишиться безправною, звернувся до міграційних служб за отриманням паспортів для всіх членів родини. Але видали їх дружині і трьом синам, а йому і ще двом хлопцям - відмовили.

"Коли мене везли до Краснодарського краю, я не зміг повідомити дружині, що зі мною. Вони про це дізналися лише після того, як один із наглядачів у Центрі тимчасового утримання іноземних громадян та осіб без громадянства в селі Новоукраїнське допоміг. Після того через знайомих мені передали особисті речі", - розповідає 61-річний Костянтин Сизарєв.

Потім ще майже два місяці він чекав відправлення до України. Каже - це зробили лише тоді, коли назбиралося 27 осіб в автобус. У документах, які видали, йому у провину поставили ще й "незаконний перетин кордону" Керченською протокою, через яку насправді його везли примусово.

Довізши до прикордонного пункту у Харківській області, поставили у паспорт печатку про заборону в'їзду в Росію і відправили до українських прикордонників.

"Зараз я живу в Одесі, мене пустив у свій старий будинок колишній однокласник. Дружина зараз зі мною, бо після усіх цих подій у неї проблеми зі здоров'ям. Старший син, Костянтин, залишився в Євпаторії, разом із моєю першою дружиною він опікується двома наймолодшими хлопцями, у тому числі найменшим, Патриком, якому зараз три роки", - каже він.

"Одеса мені не чужа, я тут навчався в юридичній академії. Зараз вирішив закінчити аспірантуру. Тут гарно - фруктовий сад, город. От ви мені подзвонили, я саме сливи рвав", - ділиться Костянтин.

Усі останні роки він судиться із російською владою, вважаючи свою депортацію протизаконною.

Нелояльні

Експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський переконаний, що головною причиною депортації Костянтина Сизарєва, як і багатьох інших людей, була не відсутність паспорта Росії. Міграційне законодавство, яке застосовують, - це формальний механізм витіснення з Криму людей, нелояльних до російської влади загалом і до кримської влади зокрема, вважає правозахисник.

"Не можна стверджувати, що російська влада витісняє людей за відмову отримати російський паспорт. Але ми відстежуємо чітку тенденцію - як тільки люди ставали активнішими, займалися правозахисною, журналістською діяльністю, критикували органи місцевої влади - одразу шукалися шляхи, як вигнати їх з цієї території", - каже ВВС News Україна Роман Мартиновський.

"А якщо подивитися рішення окупаційних "судів", то там прямо ідеться: ігнорування російського законодавства, тобто, неотримання паспорта чи посвідки на проживання Російська Федерація розцінює як нелояльність до Росії", - додає він.

Чи був таким у Криму Костянтин Сизарєв? Сам він вважає, що ні. Бо не займався політичною діяльністю. Ще у 90-ті він створив наукове товариство студентів та аспірантів-юристів, які безкоштовно надавали правову допомогу малозабезпеченим. Після майже 20 років роботи у судових органах, до депортації з Криму, допомагав жителям Євпаторії у судах, які зверталися туди із позовами щодо дій влади.

Сказати точно, скільки таких людей, як Костянтин Сизарєв, неможливо. Роман Мартиновський та його колеги кажуть, що ідеться про 4500-4700 осіб у період із червня 2014 року дотепер. У вказаній статистиці більшість - українці, однак загалом серед цього числа чимало громадян і інших країн. Правозахисники запевняють, що кримські татари не становлять більшість, якщо ідеться про громадян України.

Але це тільки ті, до яких застосовувалася процедура примусової депортації. Скільки людей за "порушення правил перебування на території Росії" були покарані штрафами, добровільним виселенням або ж адмінсправи з якихось причин були припинені - достеменно встановити нереально через ускладнений доступ до судових рішень.

Окрім того, далеко не всі, кого виганяли із Криму, готові говорити з правозахисниками і журналістами. Бо сподіваються повернутися через п'ять років додому і не хочуть ускладнювати своє становище, оскільки заборону на в'їзд можуть продовжити.

95% і автоматичне громадянство

Питання про те, скільки жителів Криму мають паспорти Росії, дуже неоднозначне. Ще у перші роки після анексії російська влада звітувала про те, що 95% кримчан набули громадянства РФ.

Але, каже Ольга Скрипник із Кримської правозахисної групи, це так зване автоматичне або нав'язане громадянство, коли державні органи РФ виписували паспорти усім кримчанам, зареєстрованим в Криму. І наводить приклад: вона особисто не зверталася із заявою про отримання паспорта, вимушено залишила Крим. Її з у 2017 році затримували на адмінкордоні із Кримом співробітники ФСБ. Попри це, її рідним дзвонили і переказували, аби вона прийшла за паспортом.

"В їхній електронній базі я - громадянка Росії. Така ж історія була із засудженими у Росії Олегом Сенцовим і Олександром Кольченком, котрі дізналися про такі паспорти, коли їх перевозили до СІЗО у Лефортово в Москві. Звідси 95%. Багато людей, якщо не більшість, зберегли український паспорт і отримали російський. Навіть ті, хто підтримував анексію Росією", - каже Ольга Скрипник в інтерв'ю ВВС News Україна.

"Суди", облави і доноси

Кримська правозахисна група дослідила, що у 2019 році найбільшу кількість постанов про депортацію ухвалили "суди" Ялти, Алушти, Феодосії, Євпаторії, Судака, Севастополя та Сімферополя. І помітно менше - "суди" у Північному і Центральному Криму. Одне з пояснень - каже Ольга Скрипник - це більша щільність населення саме у південному Криму і Сімферополі та Севастополі. Але не тільки це.

"Можемо припустити, що оскільки південний берег Криму - це курорт, де дорожча земля, нерухомість, - конфлікти з місцевою владою там трапляються частіше. Не виключено, що не лише громадська активність, але й майнові претензії стають причиною конфліктів і як наслідок - витіснення людей з тих міст", - вважає Ольга Скрипник.

У поле зору міграційної служби і ФСБ громадяни України, яких Росія вважає іноземцями, потрапляють по-різному.

По-перше, періодично відбуваються масові перевірки документів на ринках, на будівництвах, у віддалених селах і районах.

Окрім того, правозахисники визнають, що доноси в поліцію також не рідкість - на підозрілого чи нелояльного до влади сусіда чи й навіть колишніх чоловіка чи дружину.

Але є небажані для влади особи, що мають антивладні, проукраїнські погляди.

До таких належить Олександр Ковальчук - він критикував анексію Криму, до нього спочатку мало претензії ФСБ, неодноразово він мав проблеми із поліцією. Але потім справа була переведена у міграційну площину і його вигнали з Криму.

Ще один приклад - блогер Євген Гайворонський. Він жив у Ялті, у 2014-му активно підтримував анексію Криму. Отримав паспорт РФ. Але через деякий час погляди змінилися, він почав писати критичні статті у соціальних мережах. Потрапив у поле зору центру боротьби з екстремізмом ФСБ. У підсумку російський паспорт у нього забрали під приводом порушень під час видачі, а у 2019 році - за рішенням суду про порушення міграційного законодавства видворили з Криму.

Юристи Кримської правозахисної групи, проаналізувавши рішення судів за минулий рік, дійшли висновку, що депортація громадян України відбувалася, попри те, що у них в Криму лишалися діти, дружини чи чоловіки, літні батьки, котрі потребували догляду.

Окрім 5-річної заборони на в'їзд до Криму ці люди отримують очевидні моральні і матеріальні наслідки. Вони не можуть управляти своєю власністю, не можуть спілкуватися з рідними, втрачають роботу чи можливість продовжувати навчання.

Водночас у звіті про дотримання прав і свобод "уповноважена з прав людини" у Криму Людмила Лубіна (зараз колишня) за підсумками 2018 року запевняла, що Росія багато робить для того, щоби "адаптувати жителів Криму в правовий простір РФ". Зокрема, наполягала вона, суди, зобов'язані враховувати тривалість проживання, сімейний стан, ставлення до сплати російських податків, наявність доходу і забезпеченість житлом, професію, законослухняну поведінку".

Минулого тижня Державна дума РФ у першому читанні ухвалила законопроєкт, у якому заклики до відчуження територій Росії прирівнюються до екстремістських дій.

Кримчанка і уповноважена ВР України з прав людини Людмила Денісова написала у Facebook: "Проєкт передбачає, що Росія має право депортувати будь-кого з її території, чиї дії або висловлювання, на думку окупанта, загрожують територіальній цілісності і суверенітетові Росії. Тобто, в зону ризику потрапляє кожен, хто скаже, що Крим - це Україна".

Ви завжди можете отримувати найважливіші новини в месенджер. Достатньо лише підписатися на наш Telegram або Viber!