"Ми знайшли немовля у метро - тепер він наш син"

Денні Стюарт поспішав на зустріч зі своїм хлопцем, коли він пробіг повз щось, що лежало на підлозі станції метро в Нью-Йорку. Незабаром це стане найціннішим, що є в його житті.

Це сталося близько восьмої години вечора 28 серпня 2000 року, якраз після шаленої нью-йоркської години пік, коли поїзд метро прогримів колією до станції 14-а вулиця, в районі Челсі на Мангеттені. 34-річний Денні Стюарт запізнювався на вечерю зі своїм партнером, 32-річним Пітом Меркуріо.

Чоловіки познайомилися за три роки до того через друга з команди Піта по софтболу. Пізніше Денні переїхав до Піта, який винаймав квартиру разом зі знайомим, але того літнього вечора він поїхав до своєї квартири в Гарлемі, щоб забрати пошту.

Коли Денні поспішав до виходу зі станції, щось привернуло його увагу.

"Я помітив на підлозі щось, притиснуте до стіни, - спершу я подумав, що це лялька", - говорить він.

Чому дитина залишила ляльку на землі - спантеличено замислився він, але продовжив підійматися сходами до виходу.

"Я ще раз озирнувся - і саме тоді я помітив, що її ноги рухаються", - згадує він.

Він побіг назад сходами і зрозумів, що лялька насправді була хлопчиком, загорнутим у темний світшот, з якого стирчали крихітні ніжки.

"На ньому не було одягу, він був просто закутаний у цей світшот. Його пуповина була частково цілою, тому я зрозумів, що він новонароджений. Я думав, що йому лише день чи десь так", - каже Денні.

Денні ледве міг повірити своїм очам. Він не міг зрозуміти, як дитину могли залишити на підлозі чи хто взагалі міг її залишити.

Маленький хлопчик був дуже тихий і водночас насторожений, з великими, широко розплющеними очима.

"Він підвів очі, і я погладив його по голові, а потім він трохи запхинькав. Уся ситуація здавалася нереальною, і я намагався показати іншим людям, що відбувається, але не міг привернути нічиєї уваги".

Денні закричав: "Будь ласка, викличте поліцію", але майже всі його проігнорували.

"Я таки привернув увагу однієї жінки, але вона не розмовляла англійською, тому вона не розуміла, що я говорю, навіть коли я намагався показати на дитину, - говорить Денні. - Я думаю, їй здалося, що я, можливо, трохи з'їхав з глузду".

Це було ще до того, коли всі мали мобільні телефони, і Денні боявся підняти дитину, бо переживав, що вона може мати травми. Тож Денні підбіг сходами на вулицю до автомата і зателефонував до 911.

"Я знайшов дитину", - випалив він. Потім він повідомив, де він, і побіг назад, щоб перевірити, чи з дитиною все гаразд. Йому здавалося, що він чекає вічно.

"Я впевнений, що минуло лише кілька хвилин, але час стояв на місці, а моє серце калатало, - згадує він. - Я подумав, ну вони могли подумати, що це був просто жарт, і не повірити мені і що має зателефонувати хтось інший. І саме тоді я подумав про Піта".

Вихопивши з кишені монету, він побіг назад до автомата, щоб зателефонувати йому.

"Я знову випалив: "Я знайшов дитину. Я не думаю, що поліція мені повірила, тому зателефонуй їм, будь ласка, прямо зараз".

Піт, котрий нервово ходив по своїй квартирі, чекаючи на Денні, каже, що волосся у нього на потилиці встало дибки.

"Бо Денні не жартує, він не сказав би чогось, якби це не було правдою", - каже він.

Він вилетів з квартири до станції метро і прибіг як раз тоді, коли поліція забирала дитину, щоб відвезти її на обстеження до лікарні. Після того, як Денні дав свідчення, вони удвох пішли.

"Я пам'ятаю, як повернувся до Денні і сказав йому на тротуарі, коли повз нас проїздила поліцейська машина: "Знаєш, ти будеш пов'язаний з цією дитиною до кінця свого життя", - згадує Піт.

"Денні спитав: "Що ти маєш на увазі?" Я відповів: "Ну, врешті-решт ця дитина дізнається про той вечір, коли її знайшли, і, можливо, захоче знайти людину, яка це зробила. Можливо, ми можемо якось дізнатися, де він зрештою опиниться, і надсилати подарунок на день народження щороку цього дня?"

Наступного дня новина про знайдену в метро дитину ​​були в усіх заголовках.

"Денні Стюарт - добрий самарянин, який знайшов дитину вагою 3 кг", - сказав один з репортерів, коли брав інтерв'ю у Денні для теленовин.

"Дитина - латиноамериканського походження з пасмами каштанового волосся на маківці", - розповідав інший.

Денні хотів дізнатись, як у дитини справи, і вирушив до лікарні, куди її відвезли, але ніяких новин отримати не зміг.

Тож Денні та Піт повернулися до свого повсякденного життя: Денні до своєї ролі соціального працівника, а Піт - драматурга та вебдизайнера.

Але невдовзі Денні отримав запрошення від Адміністрації у справах дітей на судове засідання, щоб засвідчити, як він знайшов дитину. Це відбулося у грудні 2000 року, і суддя запитала Денні, чи може він залишитися протягом усього слухання. Він зачекав, поки поліція дасть свої свідчення, а потім суддя знову звернулася до Денні.

"Вона каже: "Пане Стюарт, я хочу розповісти вам про цю ситуацію: у випадках, коли у нас є покинута дитина, ми хочемо якомога швидше передати її опікунам до офіційного усиновлення.

"У мене промайнула думка: "Так, це має сенс", - говорить Денні. - А наступне, що пролунало з її вуст, було: "Чи хотіли б ви усиновити цю дитину?"

Денні озирнувся, усі очі були спрямовані на нього.

"Я думаю, що у більшості в залі суду відвисли щелепи - і в мене також. Я сказав: "Так, але я не думаю, що це так просто", а суддя посміхнулась і відповіла: "Насправді так може бути".

Хоча запитання судді заскочило його зненацька, друзі та знайомі вже запитували, чому Денні та Піт не забрали хлопчика додому, коли його знайшли. Однак не треба бути соціальним працівником, як Денні, щоб усвідомити, що так це не працює.

Процес усиновлення триває шість-дев'ять місяців і включає перевірку кандидатів та батьківські курси.

"У мене не було думок про усиновлення, - каже Денні, - але водночас я не міг перестати думати, що… Я справді відчував зв'язок, я відчував, що це навіть не можливість, це подарунок, і як можна сказати "ні" такому подарунку".

Вийшовши із зали суду, Денні зателефонував Піту, щоб повідомити йому новини.

"Моя перша реакція була сказати: "Ні - ні, тобі це не треба. Негайно повернись до зали суду і скажи їй: "Ні, це була помилка. Просто скажи їй ні", - каже Піт.

Протягом наступного тижня у них були, за словами Денні, напружені розмови,... які Піт називає гарячими суперечками.

"Я не хотів, щоб моє життя змінилося. Я був щасливий і так, а це мало все змінити", - говорить Піт.

"У нас не було грошей, у нас не було місця, у нас досі був сусід по квартирі... Я також трохи розсердився на нього: "Як ти міг сказати "так", не порадившись спочатку зі мною?"

Ця ситуація майже зруйнувала їхні стосунки.

"Денні якось сказав: "Я зроблю це, незалежно від того, будеш ти зі мною чи ні", - каже Піт, - і я просто сказав: "Ти вибираєш дитину замість наших стосунків?"

"Він відповів: "Я хотів би, щоб ми всі були сім'єю, я б хотів, щоб ми робили це разом, але якщо ти не готовий, я розумію, але я зроблю це - з тобою чи без тебе".

Піт згадує, як сказав Денні кілька "жахливих речей" на кшталт: "Щасти тобі, бути одиноким батьком у Нью-Йорку".

Проте, попри це, каже він, якась його частина відчайдушно хотіла, щоб це сталося.

Тож Денні переконав Піта піти з ним і відвідати дитину в його опікунів.

Коли вони туди прийшли, то дуже швидко зрозуміли, що це не найкраще місце для дитини. У неї був дуже запущений і болючий пелюшковий дерматит.

Соцпрацівник, який був разом із ними, сів поряд із опікункою і підсунув дитяче крісло з маленьким хлопчиком до Денні та Піта. Малюк дивився на них широко розплющеними очима. Денні помітив, що він не моргав і був дуже тихим.

Вперше тримаючи дитину на руках, Денні ніжно сказав: "Пам'ятаєш мене?"

Коли настала черга Піта тримати дитину, його накрила "миттєва хвиля тепла".

"Дитина так сильно стиснула мені палець усією рукою, - каже Піт. - Він просто дивився на мене, а я просто дивився на нього, і це було майже так, ніби він знайшов точку на моєму пальці, яка просто відкрила моє серце і показала мені в той момент, що я можу бути одним із його батьків, одним з його татусів".

Після цього процес усиновлення пішов швидко. Були візити додому, перевірки та безліч запитань, на які потрібно було відповісти. Денні та Піту сказали, що для того, щоб дитина потрапила до них додому, знадобляться місяці, тому у них буде багато часу для підготовки.

Але вони мали піти на судове засідання 20 грудня, щоб заявити про свій намір усиновити дитину. Головувала та сама суддя, і вона кинула погляд на календар на своєму столі.

"Вона подивилась на нас і каже: "Ви б хотіли взяти його на свята?" - говорить Піт. - Мені здається, ми обоє кивали, так, але внутрішньо я думав: "Які свята? Я сподіваюся, вона не має на увазі Різдво, бо це ж за кілька днів".

Але саме це вона й мала на увазі і почала давати вказівки соцпрацівнику та адвокатам, щоб дитина була готова, щоб її забрали за два дні.

Повернувшись додому, Піт звернувся по допомогу до своєї родини.

Він уже розповів їм про плани усиновлення та здобув повну підтримку.

"Я сказав, що ми назвемо його Кевіном, і моя мама почала плакати, бо у неї до мене була дитина, яка померла при народженні, і вони назвали цю дитину Кевіном", - говорить Піт.

"Тож у такий дивний спосіб їхній Кевін повернувся до них знову, як онук від їхнього сина-гея", - додає він.

Маючи лише два дні на підготовку, усі несамовито поспішали. Сім'я Піта ходила по магазинах, щоб купити усе необхідне. Денні та Піт почали швидко читати книги для майбутніх батьків, такі як "Що очікувати, коли ти при надії". Їхня квартира перетворилася на дитячу кімнату, де скрізь стояли коробки з пелюшками.

У п'ятницю, 22 грудня, о дев'ятій ранку Денні та Піт забрали Кевіна від опікунів. Вони загорнули його у ковдру і поїхали додому - звісно ж, на метро.

"Пішов сніг, - згадує Денні, - і це зробило той день іще чарівнішим".

Того вечора, коли вони лишилися разом як сім'я, вони мали можливість усвідомити усе, що сталося.

"Думаю, ми вперше змогли видихнути, - каже Денні. - Я пам'ятаю, як просто дивувався тому, що це насправді відбувається".

Кевін міцно спав на грудях Піта і пускав слину.

План судді передбачав, що Кевін побуде з ними на різдвяні свята, а потім повернеться до опікунів. Але Денні та Піт запитали, чи може він залишитись із ними, і 27 грудня соцпрацівник зателефонував із гарними новинами - Кевін може залишитися, поки триває формальний процес усиновлення.

Мангеттенський суд у справах сім'ї розташований біля місця, де у 2001 році відбулися напади 11 вересня, тому процес усиновлення затримався, але остаточно завершився 17 грудня 2002 року.

Денні, Піт і Кевін незабаром почали спільне сімейне життя. Денні згадує, як Кевін любив книги. Щовечора вони читали казки перед сном або співали йому на ніч, гладячи його по голові.

Піт створив книжку з картинками з історією про те, як знайшли Кевіна, і коли Кевіну було три-чотири, вони з Денні читали йому її щовечора перед сном.

"Це була його улюблена", - каже Піт.

Кевін майже рік не розумів, що це саме його історія, каже Піт. Але коли це нарешті сталося, то був настільки гордий і схвильований, що взяв книгу з собою до школи, щоб показати усім.

Кевіну також було цікаво, хто його біологічні батьки.

"Він періодично, коли ми були на вулиці, дивився на людей, які йшли повз нас, або якщо ми були в ресторані, він казав: "Ця жінка має такий самий колір шкіри, як я", - говорить Піт. - Але він ніколи не наголошував на цьому, а потім це просто якось відійшло. Він ніколи багато про це не говорив".

Коли Кевіну було 10, вони йшли до школи, і "тато Піт" запитав у нього, що він думає про ідею, яку вони з "татом Денні" обговорювали напередодні ввечері.

Був 2011 рік, і Нью-Йорк став шостим штатом США, який узаконив гей-шлюби. Хоча Денні каже, що вони з Пітом вже почувалися одруженими "за замовчуванням", це просто стало б офіційним.

Кевіна ця ідея дуже схвилювала, і він запитав: "А судді одружують людей?"

Це була чудова ідея, тому Піт надіслав електронний лист до суду у справах сім'ї і запитав, чи зможе та сама суддя - суддя Купер - узаконити їхній шлюб. За дві години вони отримали відповідь, що вона із задоволенням це зробить.

На їхній першій зустрічі суддя сказала, що всі немовлята потребують зв'язку з кимось. І тому, коли Денні давав свідчення в залі суду про те, як знайшов дитину, на її думку, найміцніший її зв'язок у світі був із Денні, тож чому б просто не запитати його про всиновлення, переказує Піт слова жінки.

"Отак просто. Вона побачила вже наявний зв'язок і мала відчуття, що це буде правильний зв'язок", - згадує він.

Її передчуття справдилися - як вона могла переконатися на власні очі, зустрівши Кевіна на церемонії одруження.

Денні каже, що тоді його переповнювали емоції, щастя та подив.

"Ця жінка, через яку ми стали сім'єю, тепер нас одружує. Ніби коло нарешті замкнулося", - говорить він.

Кевіну зараз 20 років, він вивчає математику та інформатику у коледжі. Крихітний хлопчик, якого Денні знайшов на станції метро, зараз уже вищий за обох своїх татусів.

Він любить грати у фрисбі, пробіг безліч марафонів і з 9 до 14 років займався у Національному інституті танцю. Піт каже, що коли Кевін хоче чомусь навчитися, він просто бере і робить це - так він навчився грати на фортепіано та гітарі.

"Кевін завжди був шанобливою дитиною, - говорить Піт. - Він добрий та емпатичний. Він тримає свої емоції у собі. Він спостерігач, не прагне і не шукає уваги. Він доволі закрита людина, але водночас і тихий лідер".

Він також може бути дуже смішним, говорить Піт.

Сім'я любить відвідувати національні парки та активно відпочивати на природі, а також підтримувати свою улюблену бейсбольну команду New York Mets.

"Я не уявляю, що моє життя могло скластися інакше, - каже Денні, якому зараз 55 років. - Моє життя стало набагато багатшим і повнішим. Це повністю змінило мій світогляд та бачення".

Так само як 20 років тому вони не могли уявити, що стануть батьками, - так само зараз неможливо уявити, що вони можуть ними не бути, каже 52-річний Піт.

"До того, як у моєму житті з'явився син, я не уявляв, що існує настільки глибока любов", - каже він.

Піт написав дитячу книжку про історію їхньої родини під назвою "Наше немовля з метро.

Суддя Купер - це псевдонім, який Піт використовує у своїй книзі, оскільки вона не хоче, щоб називали її справжнє ім'я.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber