"Мама померла від наркотиків. Нарешті". Як війна та "ширка" калічать дітей на Донбасі

"Мама спала, тому я не потрапила на ніч додому. А мама спить міцно", - 12-річна дівчинка про маму, що варила "ширку" вдома. Світлодарськ, 2020 рік.

"З мене сміялися діти, бо в мене воші", - 5-річна дівчинка, в якої мама померла від наркотиків. Світлодарськ, 2016 рік.

Тут мали бути слова 10-річної дівчинки, в якої батьки "варили" наркотики вдома. Але вона не може нічого сказати - виросла глухонімою. Її мама відмовилася їхати до Краматорська приміряти слуховий апарат для дитини, який оплачували волонтери. Нині дівчинка виховується в інтернаті.

У прифронтових містечках, підконтрольних Україні, алко- та наркозалежність є поширеною проблемою. Про цілі "наркоманські під'їзди" та варіння "електроширки" й інших наркотиків у квартирах тут говорять як про звичну справу. Втім, війна внесла свої корективи в ці реалії поруч із лінією зіткнення.

Крім того, чимало випадків кустарного виробництва та споживання наркотиків лишаються поза увагою поліції та офіційною статистикою. Це відбувається тишком-нишком на кухнях.

Не завжди саме споживання кухонних наркотиків вказується як причина смерті.

Алла Ширшина, яка була волонтеркою в Світлодарську неподалік Горлівки, розповіла про смерть на чужій квартирі 42-річного знайомого.

Перед цим він три роки утримувався від наркотиків, працював і старався. Але потім дружина з його молодшою донькою потрапила до лікарні.

"Він "зірвався" - випив і вколовся. Помер. Ми з його дружиною пішли на ту квартиру. Там був запах - господарі "варили" електроширку. Ми самі з чоловіком повезли тіло на експертизу в Бахмут. У поліції вказали як причину смерті - алкогольне отруєння", - розповідає Алла Ширшина.

Часто використовують такі хімічні елементи, які окремо закон не визнає наркотичними. А на заміну опію приходять дешеві синтетичні наркотики, як-от "електроширка" - дезоморфін.

Ця проблема поєднується з ще більш поширеним алкоголізмом та загальною занедбаністю.

ВВС News Україна з'ясовувала, як це все позначається насамперед на дітях, які живуть у такому соціальному середовищі.

"Якось до нас прийшла дівчинка. Я тоді відчула солодкаво-ядучий запах, який просочувався всюди. Від нього не можна було просто звільнитися, сховатися. Я ще не знала, що це таке. Лише пізніше мені пояснили, що то був запах "ширки", - розповідає одну з таких історій Ольга Вовк, волонтерка в Світлодарську.

Сьогодні мама цієї дівчинки більше "не варить" наркотики, запевняють у соцслужбі. Принаймні вдома запаху немає. Від дитини також.

ВВС не розкриває імен та особистих даних дітей, а також їхніх батьків.

Згасле "місто світлячків"

"Тут немає, куди себе подіти. Немає перспектив та місця реалізації", - каже Юлія Ковальова, начальник відділу у справах дітей та соціальної політики Світлодарська. Так вона пояснює, чому в місті багато алкозалежних, а також є охочі виготовляти та споживати кустарні наркотики.

Ці слова швидко б розчинилися у пронизливих вітрах, що дмуть на розлогих просторах навколо Вуглегірської ТЕС біля міста. Насправді тут неозорі терени, але людям на них тісно.

"Колись їдеш степом, а Світлодарськ увесь сяє, мов місто світлячків, за Вуглегірською ТЕС. А тепер це темне, похмуре, убоге місто", - зітхає Юлія Ковальова.

Війна ж зробила цей простір ще "тіснішим" та погасила ще більше вогнів в одному з найбільш юних міст країни. Світлодарську лише пів століття.

До війни в містечку, за офіційними даними, мешкали 12400 людей. Наприкінці 2020-го тут проживало близько 11500 людей. 1007 із них - переселенці з непідконтрольних територій.

"З-поміж моїх підопічних неблагополучних родин більшість якраз ті, хто зламався через війну", - каже Олена Бєляєва, місцева фахівець із соціальної роботи.

За кілька останніх років Олена вилучила 15 дітей з родин алко- та наркозалежних батьків. Дві наркозалежні мами померли.

"Одного разу заходжу в квартиру, а там - відро зі шприцами та двоє дітей", - розповідає Олена Бєляєва.

Родини, що потрапили в поле зору соцслужб, - це лишень верхівка айсберга.

Звіддаля славнозвісна Світлодарська дуга уявляється якимось вигадливим вигином ландшафту. Насправді це лише крива лінія оборони, на яку відійшли українські війська з Дебальцевого на початку 2015-го. В грудні 2016-го тут відбулася ще одна велика битва.

Але постріли й вибухи тут чути й досі. Від крайніх дворів багатоквартирних будинків у Світлодарську до сьогоднішньої лінії зіткнення - лише кілька кілометрів. З багатоповерхівок на околицях можна розгледіти терени так званої "ДНР".

Алла Ширшина поїхала волонтеркою на схід у розпал війни й працювала в Світлодарську в 2015-2018 роках із дітьми, що живуть поруч із лінією фронту. Її батьки удочерили десятирічну дівчинку з цього містечка.

"Уявіть собі, одного разу восени до мене зайшла дитина в самих колготках та курточці, вдягненій на футболочку. Згодом ця дівчинка сказала мені, що хоче, аби я стала її мамою", - ділиться своїми світлодарськими спогадами Алла.

Батьки дитини сильно зловживали алкоголем. "Вони відправляли її до десятої години вечора гуляти. Дитина приходила додому, а її не пускали. Батьки так напивалися", - каже Алла.

Їй самій тоді було 26 років, була незаміжньою. Зрештою, забрати цю дівчинку до себе в Тернопільську область вирішили батьки волонтерки.

Ольга Вовк також поїхала на схід як волонтерка. У Світлодарську вона опікується молодіжним центром VPN_zone.

До карантину у центрі працювали багато гуртків, проводилися тренінги, концерти. "Також діти можуть просто вільно приходити в центр потусити, скористатись інтернетом, компом, на вихідних ми виставляємо ігрові приставки. Багато хто любить грати", - розповідає Ольга.

Тут є сучасні книжки та матеріали для творчості у вільному доступі.

Цей центр на Молодіжному бульварі - немов інша планета. Світла, кольорова, радісна, безпечна, сучасна. Посеред темного космосу неосвітлених вулиць.

"Запах "ширки" був усюди"

"Якось до нас прийшла інша дівчинка. Це було вдень. Вона гралася, сміялася, як завжди. А потім сказала, поміж іншого, що в неї зранку помер тато-наркоман: "Ха-ха. Помер тато". Я була вражена тим, як вона це "легко" сприймала", - розповідає Ольга Вовк.

У всіх волонтерів, які працювали раніше чи працюють сьогодні з дітьми в Світлодарську, є історії про те, як вони рятували дітей нарко-та алкозалежних батьків.

Комусь доводилося вимивати воші в малечі батьків-наркоманів, бо тим було байдуже до того. Дитину за це могли цькувати в школі.

Хтось прав по кілька разів дитячий одяг, просякнутий солодкаво-ядучим запахом кустарних наркотиків. Так, Алла Ширшина мила голову такій дівчинці.

Крім того, через гнітючий запах "електроширки" чи інших "домашніх" наркотиків, який ці діти несуть за собою, їх стигматизують. І навіть коли запах зникає, їх далі сприймають як "дітей наркоманів". Та переводять на індивідуальне навчання, щоб обмежити контакти інших дітей із ними.

Нам відомі схожі історії інших дітей, чиї імена та подробиці біографій ВВС розкрити не може.

А наркозалежна мати тієї дівчинки, якій допомогла Алла, померла. На її похороні маленька дитина сказала бабусі: "Нарешті. Тепер ми відпочинемо".

Волонтерка також пригадує, як самій після візитів до таких родин доводилося вимивати по кілька разів власне волосся від духу кустарних наркотиків.

Особливо ж волонтерів та соціальних працівників вразила історія родини переселенців з трьома малими дітьми. Батьки "варили" наркотики вдома. Й мати розвозила їх у дитячому візочку своєї однорічної доньки.

Дітей із тієї родини забрали. Двоє з них нині живуть із родичами. Старша донька виховується в інтернаті.

На дві тисячі дітей у Світлодарську є лише один лікар-педіатр. МОЗ рекомендує, щоб на одного педіатра припадало не більше 900 пацієнтів. Дитячих лікарів-спеціалістів тут, узагалі, немає. З будь-яким питанням потрібно їхати в сусідній Бахмут.

Маршрутки туди курсують лише зранку й до обіду. Якщо виникла якась невідкладна проблема зі здоров'ям, потрібно діставатися власним транспортом чи чекати пів години й довше швидку. А їх тут теж обмаль.

Голова Бахмутської райдержадміністрації Тетяна Єрохіна пояснює, що бракує кадрів. Важко знайти медиків, охочих працювати в таких місцях.

У Світлодарську лише 300 дітей з 2000 отримали статус постраждалих унаслідок бойових дітей.

Ті, що його мають, отримують пільги. На практиці - це безкоштовне харчування в школі й поїздки в табори переважно в межах тієї ж самої Донецької області - в місто Святогірськ.

Усі діти в зоні ООС мають право на безкоштовні путівки. Також усі учні молодших класів отримують шкільні обіди безоплатно.

Тут немає програм довготермінової психотерапії та можливостей виїхати на відпочинок хоча б в інші регіони України, щоб змінити навколишню атмосферу.

"У мене є питання до якості догляду за дітьми в санаторії в Святогірську. Ми з дружиною пів року тому провідали там дітей з Авдіївки. Їх батьки туди на два місяці відправили. Дітей у санаторії годували, решту часу вони проводили біля телевізора в ізоляції. Там не було спеціалістів, які б із ними працювали", - розповідає Микола Одноволик, координатор денного центру для дітей в Авдіївці, християнський місіонер.

"Цими територіями ніхто не хоче займатися глибоко. Тут панує нудьга та туга. Нічого хорошого люди тут не чекають. Майбутнє такої місцевості - це алкоголь та наркотики", - каже Юлія Ковальова.

"У Світлодарську практично в кожному багатоквартирному будинку "варять" наркотики. Я працювала юристом і трохи з цим стикалася. Коли заходжу в квартиру - одразу визначаю цей запах", - розповідає Алла Ширшина.

Скільки наркозлочинів

Пригадує історію, як у 2016-му в місті помер 27-річний наркозалежний хлопець.

"Перед смертю він розповів матері про всі точки, де в місті "варять" і продають наркотики. Ми з чоловіком пішли до дільничного офіцера Самеда Шахвердієва (нині служить у поліції Бахмута. - Ред.). До його попередника не було сенсу йти, бо так виглядало, що з ним ділилися. Ми все розповіли новому дільничному. Обіцяв розв'язати проблему", - каже Алла.

За її спостереженнями, після цього змін на краще не було.

Ми попросили ексдільничного прокоментувати, чи він реєстрував звернення щодо виготовлення кустарних наркотиків і як реагував на них.

На момент виходу матеріалу ВВС не отримала відповіді з поліції Бахмута, де нині служить цей поліцейський.

На запит ВВС News Україна поліція Донеччини надала статистику щодо наркозлочинів області.

Їх можуть кваліфікувати як незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут наркотичних засобів (стаття 307 ККУ); усе те саме, але без мети збуту (стаття 309) й організація місць для незаконного вживання чи виготовлення наркотиків (стаття 317).

У такій кримінальній статистиці не відображають, про які саме наркотичні засоби йдеться.

У 2016-му в Світлодарську поліція зареєструвала два злочини, у 2017-му - десять, у 2018-му - сім, у 2019 році - 11, а у 2020-му - сім.

В ці роки в прифронтових Авдіївці чи в Мар'їнці з розрахунку на кількість населення наркозлочинів зареєстрували приблизно стільки ж. А у віддаленіших від лінії розмежування Волновасі та Вугледарі показники в два-три рази вищі.

Хоча у великих Маріуполі, Краматорську чи Слов'янську в 2016-2020 роках на душу населення сумарно зафіксували практично стільки ж наркозлочинів, що й поруч із фронтом.

Нижче наведені дані щодо всієї Донеччини. В довоєнному 2013-му кримінальних правопорушень, пов'язаних із наркотиками, реєстрували суттєво більше, ніж зараз.

Алла Ширшина наводить ще один приклад нереагування місцевої поліції на такі повідомлення.

"Нам розповіли, що одна бабуся в Світлодарську варить самогон і додає в нього димедрол (у великих дозах викликає делірій, що допомагає звільнитися від почуття внутрішньої нудьги та порожнечі - Ред.). Ми пішли до поліції. Дільничний пізніше сказав, що ходив до бабці, але нічого не зробив. Сказав нам: "Як же я позбавлю літню жінку заробітку?", - каже вона.

"Унюхати ширку"

Олена Бєляєва ділиться лайфхаками роботи соціальних працівників у таких містечках. "Заходимо в під'їзд і принюхуємося. Якщо чуємо запах наркотиків, то йдемо по квартирах і розпитуємо, звідки це може бути й чи нема там дітей".

Іноді таким соціальним працівникам, як Олена, доводилося йти й пізно ввечері, й вночі в квартири, пропахлі ядучим запахом кустарних наркотиків або ж самогонки.

Іноді доводиться шукати вночі зниклих дітей із таких неблагополучних родин.

У подібних ситуаціях можна покластися лише на підтримку й захист поліцейських. Але під час війни вони тут часто змінювалися - приїжджали на кількатижневі ротації. Такі правила діяли поруч із фронтом. Тепер уже у місцевому відділку є постійний штат.

Соціальні працівники кажуть, що нині правоохоронці регулярно ходять із ними в рейди. Це зміни на краще.

Олена Бєляєва й досі згадує теплим словом поліцейського, що був у Світлодарську на ротації, й одразу погодився їхати в сім'ю з двома малими дітьми. Їхні батьки були причетні до виготовлення й поширення кустарних наркотиків.

"Я тоді почувалася за тим поліцейським, його звали Олег, як за кам'яною стіною. З автоматом вперед пішов", - розповідає Олена Бєляєва.

Сьогодні офіційно на обліку районної служби у справах дітей перебуває лише одна родина зі Світлодарська, де батьки були пов'язані з наркотиками. В інших сім'ях, до яких навідуються соцпрацівники, - проблеми з алкоголем.

Війна, алкоголь та дитячі страждання переплелися в історії родини Марії (ім'я змінене). Жінка з чотирма дітьми та сильно питущим чоловіком втекла до Світлодарська з Дебальцевого. Ще пів року тому її бачили непритомною від алкоголю на лавочці під під'їздом.

В ситуацію її родини втрутилися соціальні служби. Вона наважилася розлучитися з чоловіком, їй знайшли роботу прибиральницею у магазині, але за кілька тижнів втомилась і пішла.

Питаю Марію, як їй живеться в Світлодарську без роботи з трьома дітьми. Найстарша донька вже самостійна. "Жизнь - нє дєржись. Роботи нема. Житла таким переселенцям, як ми, не дають", - каже вона. У жінки й досі шкіра на шиї та руках неприродно червона.

Війна по-різному вплинула на дітей Марії. "Найменша боїться салютів, хлопавок. Старша тулиться до мене досі, як почує вибух", - каже Марія.

У її оселі я не відчула запаху самогонки чи того самого, ядучо-солодкого. Завжди є місце надії та вірі в зміни на краще.

Родина Марії - принаймні на видноті в соціальних служб та потрапляє в соціальну статистику.

Наркоманія є, але офіційно її нема

"А от наркоманів офіційно в нас практично немає. Поліцейські мені пояснювали, що навіть якщо беруть на аналізи речовини, з яких варять у домашніх умовах наркотики, то наркотичних речовин як таких не виявляють", - пояснює Юлія Ковальова.

Через загальне зубожіння на тлі війни попит на наркотики мав би падати.

"До війни я помічала більше шприців та пляшок, обмотаних фольгою (використовуються для куріння коноплі - Ред.), що валялися на землі", - розповідає місцева громадська активістка Олена Заруба. Жінка працює в єдиному в місті готелі "Донбас". Любить свою роботу за можливість спілкуватися з різними людьми.

Дорожчі наркотики можуть замінювати дешевшими синтетичними чи алкоголем.

"Будь-які наркотики - це гроші. А їх після війни тут не стало. Тому побільшало проблем саме з алкоголем, що декому заміщує наркотики", - пояснює В'ячеслав Балагура, пастор у недержавному реабілітаційному центрі для відновлення особистості "Територія миру" в Бахмуті.

У юності він сам уживав наркотики й розуміє глибші причини цього лиха. Переконаний, що "проблема наркоманії у прифронтових містах і селах цілком реальна".

"Це Сіверськ, це Костянтинівка, це Бахмут, це Попасна", - називає міста, звідки приїхали в його християнський ребцентр люди, зображені на свіжому спільному фото. У більшості з них є власні діти.

Він вважає, що на цю проблему закривають очі, бо державні програми лікування наркозалежності не працюють. Згадує, що коли один чоловік прийшов у відділення наркології у Слов'янську, то лікар сказав йому йти в приватний реабілітаційний центр: "Ми тобі не допоможемо".

В'ячеслав переконаний, що офіційна статистика занижена. "Сильно позначається на людях тут те, що немає перспектив гарної роботи, навчання й немає цілей у житті як таких", - каже пастор ребцентру.

Він знає людей із сусіднього зі Світлодарськом селища Новолуганського, які успішно пройшли реабілітацію. Сьогодні допомагають іншим, показують на власному прикладі, що вихід існує.

"Ширка" є побутовою назвою ацетильованого опію. Її досі за інерцією вживають для позначення кустарних наркотиків, але насправді, окрім неї, є й інші дешеві синтетичні різновиди смертельного варива.

"Зараз почали виготовляти в домашніх умовах "крокодил" (інша назва - "електроширка" - Ред.), первентин, різні солі. Цього стає сьогодні більше, ніж опіумних наркотиків. Ті переважали раніше", - констатує В'ячеслав.

Деякі компоненти цих наркотиків можна купити недорого в аптеці. "Кухарі" вбивчого зілля часом мають неабиякі знання з хімії.

Алла Ширшина знає не одну історію молодих батьків зі Світлодарська, які за кілька років вживання наркотиків помирали. Батьки наркозалежних дорослих просили її напоумити своїх дітей. Саме вони часто виховують своїх онуків.

ВВС зверталась до батьків таких дорослих дітей із наркозалежностями зі Світлодарська. Від спілкування вони відмовляються. Лише плачуть.

Від "електроширки" людина в буквальному сенсі гниє і згасає дуже швидко - помирає за 1-3 роки. Цей наркотик знищує судини, внутрішні органи, нервову систему, шкіру, порушує мислення.

"Для виготовлення цього наркотику використовують йод. Саме він може давати отой солодкаво-ядучий запах, який просочується скрізь у квартирі та яким може пропахнути й дитина, якщо вона там живе", - пояснює Микола Одноволик.

Чи є проблема?

"Щоб казати про те, хто де "варить", то для цього є правоохоронні органи. За весь час спілкування з мешканцями Світлодарська від них саме про цю проблему не чула. Такої інформації в мене немає", - каже Тетяна Єрохіна, голова Бахмутської райдержадміністрації.

Відзначає, що людей там турбує інше - місто повністю занедбане. Для того, щоб це збагнути, достатньо зайти до будь-якого під'їзду.

Ззовні Світлодарськ дещо нагадує Прип'ять: за радянською архітектурою міста-сателіта електростанції, розпадом великої частини інфраструктури й безлюддям.

Але там живуть люди й ростуть діти. А також замість славнозвісних чорнобильських графіті тут на стінах будинків - мілітарні написи, як-от "АК-47", абревіатура автомата Калашникова.

"Ми вилучали дітей з однієї сім'ї в Світлодарську, то сусіди казали, що там батьки "варили" наркотики. Але це не довели. Це один-єдиний випадок за моєї роботи на посаді", - додає вона.

Тетяна Єрохіна працює в Бахмутській райдержадміністрації з вересня 2017-го. На посаді голови - з грудня 2019 року.

Документи горять

Під час війни в Дебальцевому залишилися документи й справи місцевої служби у справах дітей. Статистику та документацію довелося починати практично з нуля.

В. о. начальниці районної служби у справах дітей Катерина Врублевська переконана, що за останні роки все ж таки вдалося покращити ситуацію. З одного боку, зберегли деякі родини, де батьки "виправили свою поведінку". З іншого, з дійсно безнадійних сімейних ситуацій дітей почали активніше вилучати.

Дітей-наркоманів на обліку в Бахмутському районі немає.

Що тут насправді було до війни, перевірити вже практично не можливо - документів немає.

"Я би дуже хотіла, щоб у Світлодарську, приміром, була б хоч одна кав'ярня, де діти можуть посидіти в інтернеті, поспілкуватися. Як у нас в Бахмуті. Тут потрібні такі інвестиції", - розмірковує вона про те, як можна оживити "згасле місто світлячків".

Тут немає жодної сучасної кав'ярні. Є лише такі, звідки підлітків вивозять зі спиртними інтоксикаціями.

Місцеві мешканці скаржилися в розмові з ВВС на продаж алкоголю в магазинах неповнолітнім і відсутність поліцейських рейдів у відповідь на це.

У райдержадміністрації нам відповіли, що про рейди має піклуватися міська рада. А її не переобирали ще з 2010-го. Все це через війну.

Нині й тут має відбутися децентралізація зі створенням ОТГ. Лише після цього пройдуть вибори.

У Світлодарську також мають створити військово-цивільну адміністрацію. Але на січень 2020-го її ще там не запустили. Фактично - в місті безвладдя. Підписувати документи саме від імені місцевого самоврядування немає кому.

У 2021-му мають створити також Світлодарську ОТГ із власним бюджетом. У підвішеному стані опинилися всі місцеві чиновники, зокрема й соціальні працівники.

Достеменно не відомо, скільки саме дітей в зоні ООС виховуються в сім'ях, де батьки мають різні залежності чи залучені до виробництва наркотиків та самогону.

Спиратися доводиться лише на дані щодо кількості неблагополучних сімей на обліку в службах у справах дітей.

Спадщина без спадкоємців

"Під обстрілами стало видно, хто є хто. Деяким батькам власні діти були непотрібні", - каже Олена Заруба.

"У дитини має бути бажання щось робити, кудись іти. Тут у дітей немає розуміння своїх бажань", - розмірковує вона про глибинні причини внутрішньої пустки, яку й до війни дехто глушив "ширкою" чи алкоголем.

Олена переконана, що місцевим дітям важливо показати "інше життя", приклади успішних людей.

Також із ними мають працювати психологи. Потрібні саме довготермінова, системна психокорекція та психотерапія. А не разові психологічні тренінги, консультації чи виклики шкільних психологів. Потрібна робота, яка триває роками.

Війна додала нові "пустоти": нереалізовані можливості, безгрошів'я, залежність від гуманітарки й флешбеки воєнних травм.

"Я працював із дітьми в Житомирі. Подивишся на тих дітей - у них спокійний погляд. А тут у дітей в очах - неспокій та жорстокість", - ділиться враженнями Микола Одноволик..

У його авдіївському центрі займаються два десятки дітей. З них близько 90% - з неблагополучних родин. "Цих дітей переважно виховують бабусі й дідусі. Батьків або, взагалі, немає, або вони зловживають сильно алкоголем", - розповідає Микола.

Тетяна Єрохіна наполягає, що цим територіям потрібне повне перезавантаження. "Його варто починати з керівництва та його команди", - розповіла вона, як допомогти дітям і дорослим на прифронтових теренах.

"У Світлодарську є позитивний приклад палацу культури. Там працює активний колектив, у них є свій театр, вони отримують міжнародні гранти. Школи там активні. Але немає об'єднувальної ланки", - каже посадовець.

У Світлодарську працює також спортивний комплекс із басейном.

Життя в Світлодарську, як і в багатьох інших містах Донбасу, оберталося навколо конкретного підприємства - Вуглегірської ТЕС, яка працює і зараз. Зі слів місцевих мешканців, прибуткові посади часто передавалися в спадок дітям.

Але сьогодні ці діти чомусь не дякують батькам за свою спадщину.

А створювати щось нове поблизу фронту складно.

Малюнки Магеррама Зейналова, Російська служба Бі-бі-сі.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.