П'ять стадій горя. До чого тут Covid-19 і карантин

Заперечення. Гнів. Пошук компромісу. Відчай. Прийняття. Багатьом відома теорія, яка твердить, що горе має усі ці складові. Сфера її застосування широка: від хоспісів до рад директорів компаній.

І нинішній карантин - не виключення. Але чи всі ми переживаємо горе однаково?

Коли 1958 року швейцарський психіатр Елізабет Кюблер-Росс почала працювати в американських лікарнях, її вразила відсутність методик психологічної допомоги хворим, які помирали.

"Все було знеособлено, увагу приділяли виключно технічним моментам, - розповіла вона в інтерв'ю ВВС у 1983 році. - Зі смертельно хворими пацієнтами ніхто не розмовляв".

Вона почала вести семінар зі студентами-медиками університету штату Колорадо, який базувався на результатах її розмов з онкохворими про те, що вони думали і відчували.

Попри нерозуміння і опір деяких колег, скоро на семінарах Кюблер-Росс яблуку не було де впасти.

У 1969 році вона випустила книгу "Про смерть і вмирання", у якій цитувала думки своїх пацієнтів, а потім перейшла до обговорення того, як допомогти приреченим людям піти з життя - за можливості без страху і страждань.

Кюблер-Росс детально описала п'ять емоційних станів, через які проходить людина, яка дізналася про смертельний діагноз:

Кюблер-Росс вважала усі п'ять стадій захисними механізмами психіки, що спрацьовують у виключно важкій ситуації.

Кожну зі стадій описала в окремому розділі книги. Окрім п'яти головних, авторка виокремила проміжний стан - перший шок, попереднє горе, надію. Загалом від 10 до 13 видів.

Елізабет Кюблер-Росс померла у 2004 році. Її син, Кен Росс, каже, що вона ніколи не наполягала на тому, що кожна людина неодмінно проходить через ці п'ять стадій у заданій послідовності.

"Це була гнучка рамкова схема, а не панацея для боротьби з горем. Якщо люди хотіли використати інші теорії та моделі, мати не заперечувала. Вона насамперед хотіла започаткувати обговорення теми", - стверджує він.

Книга "Про смерть і вмирання" стала бестселером, і Елізабет Кюблер-Росс незабаром закидали листами від хворих і лікарів з усього світу.

"Телефон дзвонив безперервно, а листоноша почав ходити до нас двічі на день", - згадує Кен Росс.

І п'ять стадій горя зажили власним життям. Слідом за медиками про них дізналися хворі та їхні родичі. Їх згадували герої серіалів "Зоряний шлях" і "Вулиця Сезам". Їх пародіювали в карикатурах, вони надихали музикантів і художників та породили безліч вдалих мемів.

Були написані, без перебільшення, тисячі наукових робіт, де теорію п'яти стадій застосовували до абсолютно різних людей і ситуацій: від атлетів, що отримали несумісні зі спортивною кар'єрою травми, до переживань фанатів Apple щодо виходу 5-го айфона.

Спадщина Кюблер-Росс знайшла своє місце у корпоративному управлінні: великі компанії від Boeing до IBM (і ВВС також) - використали розроблену нею "криву змін", щоб допомогти працівникам у моменти великих змін у бізнесі.

І під час пандемії коронавірусу вона не втратила актуальності, стверджує психолог Девід Кесслер.

Кесслер працював з Елізабет Кюблер-Росс і був співавтором її останньої книги. Його інтерв'ю виданню Harvard Business Review на початку пандемії привернуло широку увагу в інтернеті, оскільки люди всюди шукали шляхи подолання емоційних проблем.

"Тут також спочатку йде заперечення: вірус - нестрашний, зі мною нічого не трапиться. Потім гнів: хто сміє позбавляти мене звичного життя і змушувати сидіти вдома?! Спроба знайти компроміс: окей, якщо після двох тижнів соціального дистанціювання стане краще, то чому б і ні? Смуток: ніхто не знає, коли це скінчиться. І, нарешті, прийняття: світ тепер ось такий, треба якось з цим жити", - описує Девід Кесслер.

"Як ви вже зрозуміли, сила приходить з прийняттям. Воно дає контроль над ситуацією: я можу мити руки, я можу дотримуватись безпечної дистанції, я можу працювати з дому", - говорить він.

"Це дорожня карта, - говорить Джордж Бонано, професор клінічної психології з Колумбійського університету. - Коли люди відчувають біль, вони хочуть знати: як довго це триватиме? Що зі мною буде? Їм треба за щось вхопитися. І п'ятиступенева модель дає їм таку можливість".

"Ця схема багатьом подобається, - зазначає Чарльз Корр, соціальний психолог і автор книги "Смерть і вмирання, життя і буття". - Вона пропонує легке рішення: розсортувати усіх. Вистачить пальців однієї руки, щоб наклеїти ярлик на кожного".

Джордж Бонано вбачає у цьому можливу шкоду.

"Люди, які не підпадають під ці стадії - а таких, за моїми спостереженнями, більшість - можуть вирішити, що вони сумують неправильно", - пояснює він.

За його словами, він бачив чимало випадків, коли люди самі себе переконували, що неодмінно мають відчувати те-то і те-то, або їх переконували у цьому друзі та родичі, а вони цього не відчували і вирішували, що їм потрібен лікар.

Експериментальних доказів п'яти рівнів горя недостатньо. Найтриваліше і найбільше опитування людей, які пережили важку втрату, провели у 2007 році.

Згідно з ним, найпоширенішим станом є прийняття, стадію заперечення проходять лише деякі, а друга за поширеністю емоція - туга.

Втім, за словами Девіда Кесслера, поки вчені дискутують про нюанси, люди, які відчувають горе, продовжують знаходити сенс у схемі Кюблер-Росс.

"Я зустрічаю людей, які кажуть мені: "Я не знаю, що зі мною. Зараз я гніваюсь, а за хвилину - сумую. Напевно, я збожеволів". І я кажу: "Це має назву - стадії горя". Людина каже: "О, так. Там є стадія під назвою "гнів"? Це про мене!" І почувається краще".

"Людям потрібні яскраві формулювання. Якби Кюблер-Росс не назвала це стадіями і не заявила, що їх саме п'ять, то, ймовірно, більше наблизилась до істини. Але тоді вона не привернула б до себе увагу", - вважає Чарльз Кор.

Він вважає, що розмови про п'ять стадій відвертають від головного у науковій спадщині Елізабет Кюблер-Росс.

"Вона хотіла торкнутися теми смерті й вмирання у найширшому сенсі: як допомогти невиліковно хворим людям змиритися зі своїм діагнозом, як допомогти тим, хто про них піклується, підтримати цих хворих і впоратися з власними емоціями, як допомогти всім жити повним життям, усвідомлюючи, що ми не вічні", - говорить Чарльз Кор.

"Невиліковно хворі можуть навчити нас багато чому: не лише як вмирати, але і як жити", - сказала Елізабет Кюблер-Росс в 1983 році.

Протягом 1970-1980-х років вона подорожувала світом, читаючи лекції і роблячи майстер-класи, у яких брали участь тисячі людей. Вона була палкою прихильницею ідеї створення хоспісів, з якою вперше виступила британська медсестра Сесилія Сондерс.

Кюблер-Росс заснувала хоспіси у багатьох країнах, перший з яких у Нідерландах в 1999 році. Журнал Time додав її до списку ста найважливіших мислителів XX століття.

Наукова репутація професорки Кюблер-Росс похитнулася після того, як вона захопилася теоріями про потойбічне життя й почала експериментувати з медіумами.

Один з них, Джей Бархем, практикував нестандартну релігійно-еротичну терапію, зокрема, схиляв жінок до сексу, запевняючи, що в нього вселилася близька їм людина з потойбічного світу. 1979 року через це виник гучний скандал.

В кінці 1980-х років вона спробувала створити хоспіс для хворих на СНІД дітей у сільській місцевості штату Вірджинія, але зіткнулась з протистоянням місцевих жителів.

У 1995 році у її будинку сталася пожежа за підозрілих обставин. Наступного дня у Кюблер-Росс був перший інсульт.

Останні дев'ять років життя вона провела з сином у штаті Аризона, пересуваючись у візку.

В останньому інтерв'ю відомій телеведучій Опрі Вінфрі вона сказала, що від думки про власну смерть відчуває лише гнів.

"Публіці хотілося, щоб відома фахівчиня зі смерті й вмирання була ангелоподібною істотою і сама швидко прийшла до стадії прийняття, - говорить Кен Росс. - Але всі ми переживаємо горе і втрату як можемо".

Теорію п'яти стадій горя в наші дні не настільки широко викладають у медичних вишах. Більш популярна вона на корпоративних тренінгах під назвою "крива змін".

Відтоді з'явилося безліч теорій, присвячених тому, як боротися зі своїм горем.

Девід Кесслер за згодою рідних Кюблер-Росс додав до п'яти стадій шосту: розуміння того, що все, що відбувається, має сенс.

Більшості з часом, так чи інакше, стає легше.

Але професор Бонано визнає, що його підхід менш чіткий, ніж теорія п'яти стадій.

"Я можу сказати людині: "Час лікує". Але це звучить не так переконливо", - говорить він.

Горе важко контролювати і важко пережити. Думка про те, що є якась дорожня карта, яка підказує вихід, втішає, навіть якщо це ілюзія.

У своїй останній книзі Елізабет Кюблер-Росс писала, що не намагалася розкласти заплутані людські емоції по поличках.

Кожен переживає горе по-своєму, навіть якщо іноді можна помічати якісь закономірності. Кожен проходить тільки свій шлях.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!