"Знайшов кістку - приведи до неї науковця!" - вчений, який шукає довголіття в еволюції китів

Павло Гольдін - український біолог, який нещодавно описав новий для науки вид вимерлих карликових вусатих китів - чучулію Давіда.

Це не перше його відкриття. Раніше він з колегами вже описав чотири нові роди, зокрема чотириногого кита базілотріта віком 40 мільйонів років. Його рештки виявили у відкладах на сході України і Київщині.

Ще два доісторичних кити досліджували у Криму. Саме там працював Павло Гольдін. Він залишив півострів після російської анексії.

Про найновіше відкриття, його вплив на світову науку та про те, що мотивує і демотивує українських науковців, вчений розповів BBC News Україна.

Відкриття у молдавському музеї

BBC News Україна: Розкажіть про своє відкриття.

Павло Гольдін: У травні 2014 року приїхав до Кишинева і пішов знайомитись з колегами до Інституту зоології.

Вони повели до інститутського музею, й перше, що я побачив, - у вітрині експозиції лежав череп досі невідомого науці кита.

Він виглядав примітивним, з видовженою маленькою мозковою коробкою. Попросив дозволу попрацювати з ним.

Щоб знайти найближчих родичів цього кита, потрібно було відпрепарувати кістки вуха та роздивитись анатомію барабанної та кам'янистої кісток.

Зазвичай я робив це стоматологічним інструментом, але не мав його з собою. Довелось працювати вручну, з маленьким долотом.

Робота тривала три тижні.

Виявилось, що кит належить до родини цетотеріїд (Вимерлих мільйони років тому вусатіх китів. - Ред.), проте відрізняється від усіх відомих цетотеріїв.

Я почав опис, але змушений був його відкласти і повернувся за два роки.

Написану статтю спочатку не прийняли до журналу - вимагали нових деталей. Ще за рік подав оновлений варіант до журналу PeerJ.

BBC News Україна: Чому чучулія Давіда?

П.Г.: Чучулія - це назва села, біля якого знайшли рештки цього кита у 1965 році.

Анатолій Давід - молдавський науковець, який їх знайшов. Зараз він професор в Інституті зоології, йому 82 роки.

BBC News Україна: Якими були ці вимерлі вусаті кити?

П.Г.: Вони зустрічалися в усьому світовому океані. Рештки знаходять на берегах Атлантичного та Тихого океанів. Тяжіли до субтропічних та помірних широт.

Цетотерії були тихоходні, повільно плавали самим дном. Про це свідчать їхні важезні скелети хребців та ребер з надзвичайно щільною структурою кісток.

Живилися рибою, іноді досить великою та схожою на сучасних сардин.

Прямих нащадків чучулії та інших цетотеріїв, на нашу думку, зараз не існує.

Але до нинішніх днів дожили їхні "племінники" - нащадки сестринської родини карликових гладких китів. Зараз вони трапляються у помірних водах південної півкулі, але ще мільйон років тому їх можна було зустріти і в Середземному морі.

Ланка, якої бракувало

BBC News Україна: Яке значення цього відкриття?

П.Г.: Сучасні вусаті кити розділяються на чотири родини: гладкі кити (до яких належить гренландський кит - ссавець з найбільшою тривалістю життя, аж до 200 років), смугачі (серед яких найбільший - синій кит), сірі кити та карликові гладкі кити.

Всі ці родини відомі у викопному вигляді протягом декількох мільйонів років, але достеменно їхні родинні взаємовідносини досі невідомі.

А наше дослідження показало, що цетотерії та карликові гладкі кити - це сестринські еволюційні гілки.

Воно виявило їхніх спільних пращурів, що жили в Атлантичному та Тихому океанах та у Паратетисі (Доісторичне море, що простягалося від Альп до Аральського моря. - Ред.) 12-15 мільйонів років тому.

Отже, знайдено ланки, що поєднують сучасних та викопних китів між собою - цетотеріїв, карликових гладких китів та смугачів.

Так ми краще розуміємо еволюцію розмірів китів, час та швидкість виникнення карликових та гігантських форм.

Ці питання виглядають дещо академічними.

Але нагадаю: від розмірів та темпів росту, так само як від пропорційних розмірів мозку, залежить, наприклад, тривалість життя.

Тому питання про еволюцію карликовості та гігантизму китів - це історія про пошук шляху до довголіття.

BBC News Україна: Чи можна це вважати відкриттям української науки?

П.Г.: Ця праця зроблена в українському інституті та опублікована під українським прапором.

Але очевидно, що це здобуток світової науки, внесок до загальносвітового знання.

Від відкриття до публікації минають роки

BBC News Україна: Яка ситуація в українській палеонтології? Вона конкурентна у міжнародній науці?

П.Г.: Українські палеонтологи друкуються у провідних світових наукових журналах, співпрацюють з колегами з усього світу. В цьому сенсі наші роботи перебувають на світовому рівні.

Українці беруть участь у міжнародних регіональних проектах, перш за все, пов'язаних з балканським та чорноморсько-каспійським регіонами.

В останні декілька років колегами із Інституту геологічних наук Національної академії наук України (НАН) зроблені вражаючі праці із кайнозойської стратиграфії (Один з підрозділів історичної геології. - Ред.) нашої країни - нарешті у нас є цілісний геологічний літопис для величезної території, опис повної послідовності шарів за майже 70 мільйонів років з портретами мікрофауни для кожного шару. Тобто зараз маємо відповідь на питання "Що тут у нас було?".

Українці пишуть палеонтологічні праці про викопні рослини, риб, гризунів, слонів та навіть про генетику вимерлих організмів, кістки яких знаходять в печерах.

Але треба розуміти, що в Україні не так багато палеонтологів, як, наприклад, у Франції чи Росії. Вони гірше інтегровані в європейську спільноту, ніж наші західні сусіди.

Тому країна поступається кількістю публікацій Польщі, Румунії, Угорщині, хоча ми маємо однаковий рівень робіт, який в Центральній Європі спирається на столітню традицію.

Відкриття відбуваються щороку.

Але ж за кожним відкриттям стоять величезні зусилля - знахідку треба помістити до музею, відпрепарувати, описати - іноді за допомогою найсучасніших методів аналізу, знайти її історико-геологічний контекст, біологічне значення, написати рукопис і т.д.

Тому від відкриття до публікації минають роки.

BBC News Україна: Те саме про українську зоологію.Яка тут ситуація з науковою роботою та відкриттями?

П.Г.: Зоологія - одна з наук, де кількість українських публікацій у найкращих міжнародних журналах повільно зростає, та з 2013 року виросла десь на 10%.

У наших умовах такий прогрес багато чого вартий.

Праці світового рівня роблять ентомологи та паразитологи. В нашому Інституті зоології НАН є відділ прикладної ентомології, де досліджують використання хижих та паразитичних комах як біологічний засіб захисту рослин від шкідників - замість пестицидів.

Українські гідробіологи ведуть дослідження планктону та придонних тварин антарктичних вод - і на станції [Академік Вернадський], і з риболовних суден...

Колеги у Харкові досліджують генетику плазунів та земноводних, поведінку та звукову комунікацію звірів, у Львові - міграції звірів та птахів, в Одесі мої учні досліджують дельфінів.

В Інституті зоології НАН досліджують поширення та міграції птахів та кажанів, вплив на них змін клімату та нові хвороби, які приходять з цим.

У відділі еволюційної морфології досліджують еволюцію тварин. Вимірюють швидкість еволюції, будують моделі перетворень геометричної форми різних структур - зубів, кісток, пташиних яєць, - простежують еволюцію втрати кінцівок та різних органів, реконструюють еволюцію польоту та плавання.

Що можна вивчати в Україні

BBC News Україна: Як відбувається співпраця українських науковців з іноземними колегами? Голова НАНЦ Євген Дикий в інтерв'ю нам казав, що чи не головна проблема української науки - бажання все робити самотужки й невміння виходити на міжнародні проекти.

П.Г.: Проблема дійсно є. Тут слід додати невміння взагалі домовлятись та ділитись знаннями.

Є багато гарних науковців, які тримають матеріал у столі та не мають сил довести дослідження до кінця.

Наше століття - час великих консорціумів, мережевих проектів. Для участі у великих командах треба вміти віддавати, вміти працювати в команді, досвід взаємної довіри.

Але скажемо чесно: головна проблема - хронічна нестача коштів на дослідження та стимулів для винагороди. Це демотивує багатьох.

Ще більше демотивує відсутність уваги суспільства до того, що робиться вдома. У нас залюбки цитують здобутки британських або російських науковців, але мало хто цікавиться новинами інституту на сусідній вулиці.

BBC News Україна: Наскільки значний потенціал українських зоологів і палеонтологів у міжнародних наукових проектах?

П.Г.: Україна - край величезної наукової спадщини та природного потенціалу.

У нас є відклади з живими організмами віком майже 600 мільйонів років - ледве з десяток країн може похвалитись таким.

У нас є прекрасні палеозойські відклади, де можуть бути знайдені найдавніші наземні хребетні.

Є дивні крейдові відклади, де є шанс знайти динозаврів, як це нещодавно трапилось у сусідній Румунії.

У нас є сумновідомі бурштинові відклади з унікальної фауною дрібних тварин у бурштині.

Є величезна кайнозойська фауна - слони, носороги, жирафи, найбільша в світі саламандра (до речі, описана спільною українсько-німецько-грузинсько-вірменською командою), кити, тюлені.

Нарешті, є печери з організмами льодовикового періоду, які містять давню ДНК, що дозволяє дізнатись про їхню генетичну еволюцію.

Можливостей море, краще за українців ніхто їх не знає, бо дослідження тут тривають вже під двісті років.

Світова наукова спільнота цінує те, що у нас відбувається, та зацікавлена у нашій повноцінній участі у прогресі науки.

У науковому світі люблять не за гроші, а за результати.

Щодо малого фінансування - проблема ж не в тому, що коштів нібито немає, а в тому, що нове знання має стати суспільним пріоритетом.

Знайшов кістку в полі - принеси до музею та приведи науковця на місце, де ти її знайшов!

Знайшов кістки в котловані - зупини будівництво на тиждень, зателефонуй до інституту!

Коштів немає? У країни є кошти на армію, поліцію, закупівлі вугілля, дотації аграріям.

Наука - і саме природнича наука - має увійти в число пріоритетів для уваги та інвестицій. Вона одночасно створює нове знання та національне надбання.

Зрозуміло, гроші - це гарно, але цього недостатньо. Науковцю для роботи потрібні свобода дій, безпека, комфорт, повага, вільний час та взагалі можливості розпоряджатися своїм часом.

Бідність - це ворог науки.

Але не єдиний. Такими ж ворогами є свавілля та хамство адміністраторів, завантаженість беззмістовними завданнями, безглузді інструкції, нав'язані згори розклади робочого часу, нестача особистого простору, митне законодавство з позаминулого сторіччя, що не дає швидко та дешево купувати прилади та реактиви, неузгоджені податкові процедури, через які науковець не може отримати великі гроші на дослідження - та безліч інших речей, яких не купиш в супермаркеті.

Поїхати з України

BBC News Україна: Чи було бажання і пропозиції перебратися на постійну роботу в іноземний науковий центр?

П.Г.: Ви можете сміятись, але я бачу можливості розвитку, потенціал нашої країни.

Це дуже гарне поле для досліджень, найбільша країна Європи.

Багато польових місцезнаходжень, багато музейних колекцій, розвинута академічна інфраструктура.

BBC News Україна: До 2014 року ви працювали у Криму, але після анексії, за вашими словами в інтерв'ю "Українській правді - Життя", там не стало роботи. У той же час в Росії намагаються демонструвати, скільки грошей вони вкладають у Крим...

П.Г.: Я мав на увазі, що не бачив умов для праці, майбутнього для себе.

Був впевнений з самого початку та залишаюсь впевнений зараз, що вторгнення військ РФ стало вбивчею авантюрою та самогубством російської держави в її теперішньому стані.

Гроші вкладали, поки вони були. Щоб не сказати - розкидувалися. Але не можна побудувати суспільство з банкнот, бо це буде паперовий будинок.

Наука - не кулемет, її у воєнторзі не купиш.

Який зиск науковцю в грошах, коли немає свободи думки, слова та дії?