"На війні класно, інакше б люди не воювали" - десантник-письменник Валерій Ананьєв

Екс-десантник 25-ї бригади Валерій Ананьєв (справжнє ім'я - Валерій Маркус) став відомим у соцмережах в 2014 році, коли почав постити відео побуту своєї частини на передовій.

Як сам зізнавався, так він хотів просто показати рідним, що з ним все добре. Згодом його ролики почали перепощувати тисячі людей - причому, з різних сторін конфлікту.

Про те, що йому писали люди "з того боку", чому звільнився зі служби та як вплинула війна на почуття гумору, він розповів BBC News Україна.

Про службу в армії

На питання BBC News Україна, чому пішов в армію на контракт - 18-річним, ще до початку війни на Донбасі - Валерій відповідає: "Був малим і наївним хлопчиком, який собі вигадав ілюзії про армію".

З часом почався процес розчарування: "Я себе сильно накрутив і розчаровувався довго".

"Вже на другому році служби був впевнений, що не продовжуватиму військову кар'єру, про яку мріяв багато років, що я не хочу бути офіцером, а просто хочу дослужити контракт до кінця", - розповідає чоловік.

Але за півроку до завершення контракту почалася війна.

Про війну

"На війні нічого важкого немає, там класно. На війні всім подобається - якби люди не хотіли воювати, то що б політики не робили, війн би не було. Вони відбуваються, бо є люди, які хочуть воювати", - іронізує Валерій Ананьєв.

"На війні я усвідомив багато речей, зокрема свій маленький внесок у те, що ця війна стала можливою", - зізнається Валерій Ананьєв.

Він вважає, що конфлікт, окрім агресії з боку Росії, був викликаний ставленням багатьох українців до своєї країни: "Я відчував себе "простою людиною, від якої нічого не залежить" і жив меркантильно. Коли треба було, давав хабарі - заплатив 300 доларів, щоб потрапити у списки миротворців".

До миротворчої місії його так і не взяли, але на війну він все ж потрапив - пройшов бої літа 2014 року за Краматорськ, Шахтарськ, Дебальцеве, Вуглегірськ, Жданівку.

"Контракт у мене закінчувався 12 жовтня 2014 року. Весь мій призов, окрім мене та ще одного хлопця, після цього пішов. Я вирішив залишитися і прослужив ще два роки", - каже чоловік.

Про відео з фронту

Ідея знімати відео про війну з'явилася як спосіб показати рідним, що з ним все нормально - живий.

Але, додає Ананьєв, зіграло й бажання популярності: "Була якась марнославна тяга відмітити себе на цій війні, мені було 20 років".

"По-друге, усвідомлював, що беру участь в історичних подіях... Тому я все знімав, бо все це було унікальним. Навіть поїдання їжі було унікальним, бо це було на війні", - додає Ананьєв.

Відео, які показували побут 25-ї бригади на фронті, почали збирати тисячі переглядів.

Їх помітило і військове керівництво: "Три рази мене виганяли з АТО через дзвінки з Міноборони".

Тричі вдавалося повертатися - посприяв командир роти.

"Я використовував популярність, щоб матеріально допомагати роті і сконцентрувати навколо підрозділу волонтерів…", - пояснює Валерій Ананьєв.

Про реакцію "того боку"

Відеоролики Ананьєва зробили його популярним у соцмережах - як серед проукраїнських користувачів, так і серед опонентів.

Останні часто писали у приват: "Проклинали і бажали смерті".

Водночас сепаратисти на своїх ресурсах оголосили винагороду за голову фронтового відеоблогера.

Через це він змінив прізвище у соцмережах.

Ананьєв - це несправжнє прізвище, справжнє чоловік намагається у публічному просторі не афішувати.

"Одна розмова у серпні 2014 року мені запам'яталася. Співрозмовник сказав, що йому заплатили, щоб він мене вбив. По розмові не було схоже, що говорить якийсь інфантил. Це був досить інтелектуальний діалог. І тоді я, чесно кажучи, задумався", - зізнається Валерій.

Випадків нормального спілкування з "тією стороною" чоловік не пригадує: "Вони починають мені щось пояснювати, чому вони перейшли на той бік, питати "Что мне дала эта страна?". Я кажу: "Мені все одно, чому ти перейшов". Я їх не питав, а вони виправдовувалися!".

Про звільнення з армії

Два роки тому Валерій Ананьєв вирішив звільнитися з ЗСУ: "Морально втомився. Не від війни, а від армії".

За його словами, втомило ставлення до бійців з боку командирів.

"У 2014 році, коли війна була в активній фазі, відносини між командирами та солдатами були чудові. Але коли війна вже заспокоїлась, командири почали поводитися по-іншому. От комбат, наприклад, сказав моєму товаришу: мені не потрібні розумні солдати, мені потрібні слухняні. Це говорить про все", - пояснює екс-десантник.

"Ти робиш купу непотрібних дій. Чи ти поспав, чи ти голодний - всім все одно. Звичайно, є і багато хороших командирів, я їх бачив на війні. Але більшість, поки я служив, були іншими", - додає він.

За його словами, позвільнялися майже всі знайомі бійці, з якими воював у 2014-2015 роках: "Навіть офіцери молодшого складу - лейтенанти, молодші лейтенанти, капітани - і їх не влаштовувало ставлення полковників. Тож це проблема не лише солдатів".

Зрештою, вплинули і проблеми зі здоров'ям, які накопичилися з 2014 року: "Так само і психологічні проблеми - дах зривало дуже сильно".

Про книгу

Книгу "Сліди на дорозі" Валерій Ананьєв написав, бо "було, що розповісти".

Твір, за його визначенням, художній, хоча й заснований на реальних історіях з війни.

Наприклад, про те, як сепаратист з "ДНР" дзвонив товаришу з 25-ї бригади та попереджав про обстріл з протитанкової ракети по блокпосту.

"Головний герой - не я, а мій товариш. Він дружив з тим, хто перейшов на той бік. І от вони іноді зідзвонювалися. Той, з іншого боку, час від часу попереджав про якісь моменти", - запевняє Валерій Ананьєв.

Він каже, що написання книги стало частиною реабілітації після війни: "Не скажу, що написав, і стало легше. Але розуміння, що про все, що відбулося, вже написано, якось допомагає структурувати у голові проблеми".

Про солдатський гумор і сльози

На Львівському книжковому форумі сталася подія, за яку Валерію Ананьєву довелося вибачатися у Facebook.

"До мене приїхали два товариші по службі. Обоє паралізовані нижче пояса, не ходять. Ми цілий день сміялися, а у нас в своєму колі жарти досить специфічні. Наприклад, коли хтось підходить, я кажу: "Встань! Чому ти сидиш, коли людина підійшла?", - пригадує він.

"І в черговий раз підійшла дівчинка за автографом. Ми знову якось так пожартували. Бачу, що вона змінилася в обличчі, посмішка якась натягнута стала. Мені сказали, що вона відійшла потім і заплакала. Мені було дуже соромно", - зізнається Валерій Ананьєв.

Екс-десантник пояснює: "Жарти між військовими - те, як ми жартували на війні, - це цивільним не можна розповідати. Це жарти, пов'язані з реальними смертями. Треба було якось себе розважати, висміювати те, що відбувалося навколо. Це було необхідно психологічно. І рефлекс залишився до цього часу".

Самотня подорож

Наразі Валерій Ананьєв планує похід до Скандинавії: "Буду йти півроку через гори за полярне коло до Північного льодовитого океану. Сам, через гори, по Норвегії".

Йде сам, "щоб подумати, і ніхто не відволікав".

Це буде вже його друга така подорож.

У 2017 році, одразу після початку безвізу, Валерій Ананьєв пройшов відомими маршрутом по Стежці св. Якова, що йде з Франції до іспанського узбережжя океану.

Коли повернеться планує взятися за наступну книгу.

На питання, чи не хоче якось повернутися до армії, відповідає: "В армію - ні, на війну - можливо".

Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.