Щоденники з АТО: про що пишуть бійці?

За останні два роки в українській літературі з'явився новий жанр - щоденники бійців АТО. ВВС Україна підготувала огляд кількох таких книг.

Слід розуміти, що це дуже непрості тексти. Зовсім не те чтиво, з яким приємно проводити безтурботні вечори у відпустці.

Але подібні щоденники - унікальні розповіді учасників подій найновішої історії України, які ще треба осмислити.

Олександр Мамалуй "Воєнний щоденник 2014-2015"

Спогади колишнього снайпера 93-ї бригади, який до конфлікту на сході України був суддею Госпсуду Харківської області.

У своєму щоденнику Олександр Мамалуй описує, як і чому пішов служити навесні 2014 року, як домовлявся, щоб його перевели зі служби у військкоматі у бойовий підрозділ, як готувався на снайпера і вперше потрапив на передову.

Багато уваги приділяється мотивації людей, що пішли або ж не пішли воювати (згадує, наприклад, "снайпера від бога", який був миротворцем у колишній Югославії, але на передову на Донбас їхати відмовився з ідейних міркувань).

Влітку 2014 року Олескандр Мамалуй був серед тих, хто брав Піски та Авдіївку на підступах до Донецька. Він воював й у інших гарячих точках.

"В голові колони раптом спалахує перестрілка - і колона одразу відкриває шквальний вогонь. Я не бачу, звідки по нам стріляють, але швидко орієнтуюсь - помічаю, куди "навалюють" наші: по стінам багатоповерхівки, що навпроти, гуляє курява від влучань. Відкриваю вогонь і я: б'ю по розкритим і вибитим вікнам. Ваня-лейтенант висунувся з люка МТЛБ (Багатоцільовий бронетранспортер. - Ред.), накидує ВОГи (Постріли з підстовльного гранатомету. - Ред.) кудись у бік "зеленки".

У серпні частину його товарішив на чолі з комвзводу Андрієм Ольховським направили на підсилення в Іловайськ. Кілька дописів у щоденнику від 20-х чисел серпня 2014 року закінчується словами "з групою Ольховського зв'язку немає…" Пізніше виявиться, що цей підрозділ снайперів 93-ї бригади загинув під час виходу з оточення.

А у січні 2015 року Олександр Мамалуй воював на метеостанції Донецького аеропорту. Там сили АТО корегували вогонь артилерії по формуваннях сепаратистів, що штурмували термінали ДАП. Саму метеостанцію також обстрілювали.

"Часто пострілів не було чути, тільки раптом: дзинннь! - вдарила по радіолокаційній вишці куля! Дзинннь! - ще одна. Дзвяк! - а це, схоже, 12,7 прилетіло (Куля від великокаліберного кулемета. - Ред.). Бум! - куля увійша в кабінку".

Після 93-ї бригади Олександр Мамалуй був снайпером у прикордонній службі, а зараз повернувся до суддівства.

Роман Зіненко "Іловайський щоденник"

Автор - доброволець батальйону "Дніпро-1", який воював у іловайському оточенні.

З усіх прочитаних, ця книга вражає чи не найбільше.

Роман Зіненко детально описує кожен день боїв за Іловайськ.

Коли читаєш цю книгу, тебе не полишає відчуття трагедії, що наближається. І формується воно вже від опису перших днів заходу сил АТО в Іловайськ, коли бійці "Дніпра-1", ще без бойового досвіду, наближалися до міста у літній тиші і натрапили на машини з розстріляними бійцями Нацгвардії:

"Толік і Богдан повернулися до машин і розповіли, що бачили у "зеленці": "Там повна… Багато трупів". Навколо панувала гнітюча тиша, яку порушували лише поодинокі повідомлення по рації і шум вітру у навколишній "зеленці".

Роман Зіненко описує конкретних бійців свого підрозділу, частина з яких у підсумку гине.

Та найбільше вражають сцени виходу з "Іловайського котла":

"Услід за нами на відстані близько 70 м мчала БМП, на яку ми не змогли сісти… У бойову машину піхоти праворуч по борту влетів снаряд. Потужний вибух розкидав з броні бійців у різні боки, тіла яких розліталися на висоту від трьох до п'яти метрів. Одночасно з ними вверх злетіла башта БМП і, піднявшись на кілька метрів, впала на землю. Майже одразу з падінням башти прогремів другий, більш потужний вибух. Скоріше за все, здетонував боєкомплект. З відкритого отвору, там, де була башта БМП, злетіло тіло одного з бійців екіпажу машини. Воно вилетіло з підбитої машини так, ніби невидима рука вирвала його з надр БМП й підкинула високо у повітря. Тіло, немов тряпчана лялька, неприродньо перекинулось у повітрі, і, падаючи вниз, повисло на високовольтних лініях електропередач".

Самому Роману Зіненку вдалося неушкодженим вийти з оточення і допомогти вибратися з нього пораненим.

В інтерв'ю ВВС Україна він розповів, що готує друге видання книги, доповнене спогадами бійців інших підрозділів.

Позивний "Воланд" "Вальгалла-Експрес"

Книга бійця "Азова", ім'я якого не вказується. Згадується лише, що він - один з активістів чернігівського "Патріота України", учасник протистоянь на "Майдані" (був з групою "Нарнія" у КМДА).

Автор критикує нинішню владу за нерішучість на фронті, вважає Майдан 2014 року "незавершеною революцією", яку зупинила колишня "опозиція" та не довіряє правоохоронцям, які працювали ще у старій міліції. У книзі є багато неоднозначних ідей, які поширені серед "азовців".

Сам "Воланд" брав участь у боях за Маріуполь, Іловайськ, Широкине. Так він згадує 13 червня, коли сили АТО взяли під контроль Маріуполь:

"Нехай зараз говорять, що бою там як такого не було (у нас потім будуть і більш серйозні бої в Іловайську, Мар'їнці, Широкиному"). Говорити легко, але чому тоді ні "Альфа", ні ЗСУ, ні купа хвалених спецпризначенців цього не зробили? Чому на штурм пішли 60 необстріляних хлопців взагалі без воєнного досвіду? Там був бій. Для кожного з нас це був бій з собою. Ми побороли страх… У цей день я знову повірив у людей, які за високі ідеали можуть пожертвувати собою".

Слід зазначити, що, за даними Міноборони, підрозділи ЗСУ брали участь у боях за Маріуполь, зокрема, це 72-а бригада.

Виведення "азовців" з Широкиного автор також не підтримує.

Валерія Бурлакова "Життя P.S."

Лєра Бурлакова - доброволець, яка воювала у кількох підрозділах (неофіційна "Карпатська Січ", 93-а бригада), а зараз командує мінометним розрахунком у 54-й бригаді.

У невеличкій книзі вона описує свої спогади про дні, коли в районі шахти "Бутівка" загинув її наречений - сапер-розвідник Анатолій Гаркавенко, позивний "Морячок".

"15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200. Ноги відірвані. Цілуєш у плече. Грієш скривавлені пальці диханням. Цілуєш ті пальці. Тільки б не відпускати. Диктуєш щось медикам. Так. Так. Анатолій Гаркавенко. Сліз немає".

Автор зізнається, що написати книгу їй порадив Семен Глузман - "писати, якщо пишеться".

В інтерв'ю ВВС Україна вона розповіла, що "Життя P.S." - це фактично листи до "Морячка" від першого дня, коли його не стало, з описом того, що відбуваєтся на фронті.

У дисклеймері книги вказується, що всі гроші від її продажів підуть на допомогу пораненим бійцям і їхнім родинам.

Зараз підрозділ Лєри Бурлакової воює на Світлодарській дузі.

Ігор Орел "Хроніка одного батальйону"

Книга громадського активіста з Кадіївки (колишній Стаханов), який у 2014 році служив у батальйоні "Айдар".

Паралельно з бойовими діями, в яких улітку 2014-го "айдарівці" на Луганщині відігравали ключову роль, автор описує і суперечливі епізоди з життя підрозділу (мародерство, жорстоке поводження з місцевими та полоненими).

"Ніч з 15.07.14 на 16.07.14. Сепараторів роздягли, обшукали і закрили в підвал. Пізніше прийшло чоловік 10 бійців і почали їх виводити по одному, і старшина комендантського взводу почав їх бити… Приказував, що це за брата, який загинув в Маріуполі, і плакав".

Відчувається розчарування автора у тому, що в 2014 році українська армія так і не звільнила підконтрольні сепаратистам райони Донбасу - рідна для Ігоря Орла Кадіївка залишилась у самопроголошеній "ЛНР".

Руслан Боровик "ДАП"

Це скоріше фотоальбом з розгорнутими коментарями, який відзняв боєць 90-го аеромобільного батальйону (сформований при 95-й житомирській бригаді) Руслан Боровик.

Автор - фотограф, якому, за власними словами, більше подобаються зображення природи. Однак життя розпорядилося так, що довелося знімати воєнні будні, зокрема бої в Донецькому аеропорту.

Спочатку у книзі йдуть фотографії Полісся - мальовничої місцевості біля полігону, де проходило навчання мобілізованих. Поступово з'являються фото техніки і польових казарм. Далі - фото навчань та відпочинку нещодавно мобілізованих бійців, хлопці сплять, веселяться, готують шашлики.

А потім починаються їхні портрети вже на Донбасі, перед виїздами у новий термінал ДАПу. Біля більшості - опис того, чи був боєць поранений або вбитий й що з ним зараз.

"Позивний "Купол"... Ще до відправки в аеропорт Макс упіймав в праву руку кулю снайпера. Перев'язали, так і поїхав, так і воював. Надалі в терміналі отримав серйозне поранення, втратив око. Крім того, у нього втрата короткострокової пам'яті, дезорієнтація в просторі, глибокий невроз — тривожно-депресивний розлад. Йому сняться кошмари, він весь час готовий в атаку і горює за побратимами. Для Макса війна вже закінчилася..."

А на фото він зображений ще здоровим — чоловік задумливо дивиться кудись перед собою у повному бойовому екіпіруванні.

Також у книзі є опис двох ротацій в аеропорту, у яких довелося побувати Руслану Боровику (друга почалася 16-го січня, а 22-го оборона нового терміналу припинилася).

При невдалій спробі деблокування ДАПу і штурму позицій сепаратистів автора важко поранили.

Останні дні оборони нового терміналу Руслан Боровик вже описує зі слів товаришів.

Дмитро Якорнов "То АТО"

Нетипова книга, як для цього огляду, але й такі щоденники, вочевидь, мають право на існування.

Через гумор її порівнюють з "Пригодами бравого вояка Швейка" або ж радянським фільмом "Женя, Женечка и "Катюша".

У своєму щоденнику Дмитро Якорнов в іронічній манері описує будні армійської підготовки, яка й зараз часто не позбавлена абсурдних моментів.

"Насяльник (Так автор називає командирів. - Ред.) говорить про необхідність постійно ходити з автоматом і з пристебнутим ріжком. Всі, у кого чогось немає, біжать споряджатися. Прибігаю - магазин не фіксується! Сусід пробує, потім каже: так у тебе ж фіксатор виламаний! Показую офіцерам - йде шу-шу: "ніколи такого не бачив", "а що - таке буває?", "так ви подивіться на Діму - він і ствол скоро об косяк погне, випадково", "Діма, ти що, не тим боком магазин пхав...", "це ж ... магазину - міняти треба". Я: "Взагалі в автомат нічого не пхав!" Насяльник перериває: "Діма, з тобою як в анекдоті: то свисток бракований, то акула глуха! Ти з 20-ти стільців теж на бракований сідаєш - як П'єр Рішар?"

В інтерв'ю ВВС Україна автор зізнає: "Ця межа між тим, про що можна жартувати, а про що не можна, для мене була дуже важлива. Я намагався нікого не образити... Якби за час моєї служби у нас була б якась складна ситуація, трагічні події, то зрозуміло, що я б про це не жартував".