Неймовірне життя та пригоди чайного магната Ліптона

Якщо ви скажете слово Ліптон, то більшість людей на планеті одразу подумають про чай. Проте за цим відомим брендом стоїть неймовірна історія Томаса Ліптона - мрійника з нетрів Глазго, що пройшов шлях "із грязі в князі", став філантропом та спортсменом, якого вшановували як "найбільш життєрадісного невдаху у світі". І в цій історії не обійшлося без дива.

Грудневого дня 1881 року до порту Глазго прибув пароплав з незвичайним вантажем з Америки - найбільшою у світі головкою сиру. Вона була товщиною понад 60 см, а її довжина сягала чотирьох метрів.

Сотні перехожих супроводжували віз з незвичайним вантажем до крамниці Томаса Ліптона на Хай Стріт, де виявилося, що сир просто не може пролізти у двері. Хода продовжилася до іншої крамниці бізнесмена на Джамайка Стріт, де дверний отвір був ширшим. Сир дістали з возу та на руках перенесли на вітрину.

Протягом двох тижнів біля вітрини збиралися натовпи перехожих, які бажали побачити "Джамбо". Саме так назвали сир, який, як вважали, виробили з молока 800 корів, яких доїли 200 доярок.

Це була чудова реклама, але Томмі Ліптон приберіг ще один сюрприз для мешканців Глазго.

Жестом, достойним казкового персонажа Віллі Вонка, він перетворив сир на диво, приховавши в ньому велику кількість золотих монет-соверенів.

За кілька днів до Різдва одягнений у білий костюм Томас Ліптон почав нарізати сир.

Поліцейським довелося провести кілька напружених годин, підтримуючи порядок навколо крамниці бізнесмена, поки його помічники запаковували скибки сиру легіону покупців, що прийшли з надією зробити щасливу покупку.

Це була театральна вистава однієї людини, що перебувала на вершині успіху і відкривала дедалі більше крамниць у Британії. І все це дивовижним чином відрізнялося від його дитинства, проведеного в бідному районі Горбалс у Глазго.

Томас Ліптон народився 1848 року. Його батьки були ірландськими мігрантами з графства Фермана в Ольстері.

Перші кроки у бізнесі Томас зробив у маленькій крамниці, яку його батько відкрив у бідному районі на березі річки Клайд, на якій і розташоване шотландське місто Глазго.

З 10-річного віку він вантажив харчові продукти з кораблів на віз в порті Глазго і прямував до крамниці батька.

Порт та розповіді моряків зачарували молодого Томмі Ліптона. У 15 років він став юнгою на пароплаві, а ще через два роки заощадив достатньо грошей, аби здійснити подорож до США.

Там він працював на рисових та табачних плантаціях у Вірджинії та Південній Каролині, але найбільше хлопця вразив Нью-Йорк.

На Бродвеї він влаштувався на роботу у величезний супермаркет, відкритий іншим мігрантом ірландсько-шотландського походження Александером Терні Стюартом.

Це бум мармуровий палац, храм споживання, одна з найбільших крамниць, яка існувала у світі.

Стюарт демонстрував новаторський підхід у бізнесі.

"Він використав цілу низку стратегій, які, як ми бачимо, пізніше використав й Ліптон", - пояснює куратор музею міста Нью-Йорк Стів Джаффе.

"Низька торгова надбавка та великий обсяг. Ви отримуєте багато товарів, і можете продати їх і заробити гроші, якщо продаєте їх за розумною ціною. Торговці, крамарі торгувалися з клієнтами щодо ціни. Він (Стюарт. - Ред.) відмовився від цього, в нього була фіксована ціна", - пояснює він.

Після п'яти років, проведених в Америці, Томмі Ліптон повернувся до Глазго. В нього ще не було великих статків, але тепер в нього було бачення, як заробити великі гроші.

У 23 роки він відкрив першу власну крамницю - "крамницю Ліптона" в Стобкросі. Для мешканців Глазго це був зовсім новий досвід.

Директор фонду сера Томаса Ліптона Лоуренс Брейді, розповідає, що крамниці бізнесмена були яскраво розмальованими й зовсім відрізнялися від тих, які він бачив у своєму дитинстві.

Так пан Брейді описує типову крамницю Ліптона: "У нього є помічники з продажу в яскраво-білих фартухах. Його магазин дуже яскраво освітлений. Він бездоганно чистий - і за прилавком знаходиться його величність Шарм. Кожен, хто заходить, чує: "дозвольте мені показати вам ці товари, які в нас є, вони такі доступні".

Бізнес без посередників

Це був рецепт успіху. Подібні крамниці незабаром поширилися у центральній Шотландії - і всі з однаковим ім'ям над дверима - Ліптон.

Але це був лише початок. Ліптон знав, що його бізнес залежить від надійного постачання високоякісної продукції, значна частина якої була імпортною. Щоб дати поштовхз бізнесу, він поїхав на батьківщину, у графство Фермана на півночі Ірландії.

"Він шукав ірландські товари, тому що це було те, що хотіли його клієнти", - говорить історик Френк МакГ'ю.

"Саме тут він змінив свій підхід до просування бізнесу. Він залучав когось з місцевих мешканців, щоб вийти та зустрітися з фермерами, перш ніж вони приїдуть на ринок, - і гарантував ціну. Це була революція, це був абсолютно новий спосіб ведення бізнесу. Справді, як працюють сучасні супермаркети - вони прямо виходять на фермерів, і позбуваються посередників", - зазначає пан МакГ'ю.

Новий підхід був настільки успішним, що Ліптон майже залишився без готівки, віддав до ломбарду свій золотий годинник за 30 шилінгів, коли укладав угоду з охочими фермерами.

Його магазини тепер відкривалися по всій Шотландії - і завжди з великою помпою.

Символічні білборди та листівки оголошували про наближення появи крамниць Ліптона.

Скульптура з масла на вітрині, парад живих свиней, що викликав хаос у центрі міста, - лише деякі з трюків, які робили відкриття крамниці Ліптона незабутньою подією.

А за елегантними фасадами крамниць стояв бізнес-механізм, який прямував до нових прибутків та розширення.

"Це був геній. Томмі Лiптону не треба було покладатися на будь-яких сторонніх постачальників, він мав повний контроль над своїм ланцюгом постачання. Від етикеток до упаковки, розповсюдження, своєї мережі магазинів. У Томмі все це було", - каже шотландський підприємець Дункан Баннатін.

Коли ж крамниці Ліптона поширилися по всій Британії, він зробив наступний крок - приступив до завоювання Америки. Тут він знову позбувся посередників, купив цілий м'ясокомбінат і назвав його іменем своєї матері.

У Британії тим часом гігантські сири Ліптона стали символами наближення Різдва. Повідомляли, що менеджер магазину в Ноттінгемі навіть орендував слона для перевезення одного з таких сирів через місто.

У 1887 році Ліптон запропонував подарувати ще більшу головку сиру, вагою не менше п'яти тонн, королеві Вікторії. При дворі ввічливо відмовилися. Чи здивувала пропозиція королеву - досі не відомо.

Томас Ліптон завжди шукав нові можливості для бізнесу - і це спрямувало його до тієї галузі, яка залишається пов'язаною з його ім'ям і донині. Він зацікавився чаєм.

Колись це був дорогоцінний товар, що коштував більше, ніж його вага в золоті, але до середини XIX-го століття ціна впала, і він швидко став улюбленим напоєм вікторіанського середнього класу.

У травні 1890 року Ліптон поїхав до Шрі-Ланки, аби купити свою першу чайну плантацію.

Він швидко поставив конкурентів у незручне становище.

"Всі купували в одному місці - на вулиці Мінсін Лейн у Лондоні - де чаї змішували, але якість не була надійною", - каже біограф Майкл Д'Антоніо.

У цьому місці можна було купити чай як гарної якості, так і поганої. Залежало це буквально від вдачі.

"Йому (Ліптону. - Ред.) в голову прийшла ідея стандартизувати суміш і пакувати її таким чином, щоб вона була постійно свіжа і мала той же смак, коли її купували", - додає пан Д'Антоніо.

Так продуктова імперія Ліптона вийшла на найзаможніші вулиці вікторіанського Лондона.

Сам Томас Ліптон, той самий хлопець з бідного району Горбалс у Глазго, потрапив до вищих прошарків вікторіанського суспільства.

Коли принцеса Уельська Олександрія вирішила за надзвичайно короткий термін організувати благодійний бенкет на честь діамантового ювілею правління королеви Вікторії у 1897 році, саме Ліптон допоміг пожертвуванням у 25 тисяч фунтів стерлінгів, що на сьогодні дорівнює понад 2,7 млн доларів.

Наступного року його посвятили у лицарі.

"За ніч він став знаменитістю вищого класу. Він настільки вмів зачаровувати, і з ним так легко було мати справу", - розповідає Лоуренс Брейді.

У 1898 році він розмістив на біржі акції компанії, зберігши контрольний пакет, і заробив 120 мільйонів фунтів стерлінгів.

І ось коли він досяг 50-річного віку, він мав усі можливості реалізувати свою найзаповітнішу дитячу мрію.

"Найбільш життєрадісний невдаха"

Кубок Америки - це найстаріший спортивний трофей з міжнародних змагань у світі. Америка, про яку йдеться у назві, - це не країна, а яхта з тим самим ім'ям, побудована членами нью-йоркського яхт-клубу.

У 1851 році на запрошення Королівської яхтової ескадри яхта "Америка" взяла участь у перегонах і повернувся додому зі срібним трофеєм.

Через кілька років цю нагороду присвятили міжнародним змаганням з вітрильного спорту.

У дитинстві Томас Ліптон захоплювався кораблями, що прибували в Глазго, виготовляв їхні моделі і "відправляв у плавання" на водоймах міста.

Коли йому виповнилося 50, він приєднався до світу елітного яхтингу, прагнучи отримати найвищу нагороду.

Для тих, хто сподівався перемогти у битві за Кубок Америки, були суворі правила. Яхти мали бути побудовані в країні-претендентці, а також мали бути членами яхт-клубу.

Коли Ліптон подав заявку на приєднання до престижної королівської яхтової ескадри, навіть його величезного багатства та престижу не було достатньо для подолання снобізму його членів. Йому відмовили.

Замість цього він приєднався до яхт-клубу Royal Ulster, що базувався в Бангорі, у північноірландському графстві Даун.

Під час першого змагання в 1899 році Томас Ліптон завоював серця багатьох ірландців.

Його яхта отримала назву Shamrock - "Трилисник", за назвою рослини, що є ірландським національним символом. Томас Ліптон програв у перегонах, але здобув славу.

Всі говорили про сера Томаса Ліптона - і бренд Lipton став більш відомим, ніж будь-коли.

Сто років тому, подібно до Річарда Бренсона, Стіва Джобса та Ілона Маска, Ліптон став першопроходцем ідеї побудови бренду, побудованого навколо особистості.

Його обличчя з головним убором яхтсмена опинилося на упаковках продуктів, які виробляла компанія, розповідає історик Джудіт Крелл-Руссо

"Жінки хотіли мати з ним фотографії, це було так: "О, у мене є фотографія з Томасом Лiптоном". Він був немов Елвіс Преслі, був знаменитою людиною. Люди хотіли придбати товар під цим брендом", - говорить вона.

Розкішна яхта Ліптона Erin - саме так з ніжністю називали свою батьківщину ірландці - стала місцем, куди завітали відомі люди тієї епохи - президент США Рузвельт, німецький кайзер Вільгельм, вчені Едісон та Макроні.

Кажуть, Томас Ліптон забороняв всі розмови про релігію чи політику на борту.

Він знову змагався за Кубок Америки у 1901 та 1903 роках з новими яхтами, Shamrock II та III, - і знову безуспішно.

Через Першу світову війну довелося відкласти участь у змаганні 1914 року. Він обладнав Erin як корабель-шпиталь і віддав її Червоному Хресту. Наступного року цей човен потопила німецька субмарина.

"Він багато разів публічно скаже - я б все віддав, все віддав, якби тільки міг врятувати когось з тих, хто служив на цьому кораблі", - розповідає Лоуренс Брейді.

Ліптон ще двічі змагався за Кубок Америки після війни - і найбільше наблизився до перемоги у 1920 році, але "ця стара кружка", як він називав трофей, завжди оминала його.

Та непохитність й гумор, з якою він сприймав поразку, викликала захоплення по всій Америці.

Після його п'ятої та остаточної спроби 1930 року завоювати кубок Америки, голлівудський актор Вілл Роджерс розпочав кампанію, під час якої попросив американську громадськість пожертвувати долар, аби купити золотий "кубок любові", щоб відзначити наполегливість та спортивний дух "найбільш життєрадісного невдахи" у світі.

Цю нагороду Томасу Ліптону вручив мер Нью-Йорка, на ній були викарбувані трилисники. "Від імені сотень тисяч американців та доброзичливців сера Томаса Джонстона Ліптона", - було написано на цьому "кубку любові".

Він помер наступного року, заповідавши більшу частину своїх статків рідному Глазго.

Величезний натовп заполонив вулиці, коли похоронний кортеж вирушив до Південного Некрополя, де сера Томаса Ліптона поховали - менш ніж за милю від району Горбалс, де він народився.

Сьогодні про мережу крамниць Lipton в значній мірі забули, її поглинули інші компанії.

Його прізвище живе своїм життям, переважно як бренд чаю, який зараз належить Unilever.

Але для багатьох сучасних підприємців, таких як Дункан Баннатін, сер Томас Ліптон залишається джерелом натхнення.

Він каже: "Томмі ніколи не виграв цей розкішний кубок, - але він виграв щось набагато більше. Любов, повага та захоплення людей з усіх сфер життя, з усього світу, що робить його переможцем".

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.