Кокотюхо, зупинись! - рецензія на "Коханку з площі Ринок"
- Author, Ольга Герасим'юк
- Role, Медіа-експерт, член журі
Рецензія члена журі Ольги Герасим'юк на книжку Андрія Кокотюхи "Коханка з площі Ринок".
"Коханка з площі Ринок" - це вже п'ятий роман Кокотюхи в серії "Ретророман". Можна було би особливо зупинитися й поговорити про цю цифру - якби вона була одна така.
Хто цікавий - хай зазирне до біографічних довідок про автора, й він побачить там довжелезний ряд нагород, ще довший ряд написаних книжок, статей, сценаріїв, фільмів і просто блогів на всі можливі теми, в яких автор вважається фахівцем. Від "бухати чи не бухати" до аналізу телепередач.
А коли прискіпливо рахувати - то бачимо, що інколи в ході свого бурхливого й плодовитого життя письменник видавав по 2-3 романи в рік… Я пошукаю в Книзі Гіннеса - чи є в світі ще хто подібний.
Відверто кажучи, це ламає, як беззахисну тополю, мої старорежимні уявлення про те, що роман - це велика й нешвидка праця. У деяких талановитих черепах на такий подвиг як представити читачеві плід свого переживання кожного слова йшло, бувало, й ціле життя.
Та добре, це, як кажуть, до дискусії (хоча я сумую за справжніми дискусіями серед справжніх літературних критиків, яких теж переважно історія забрала з собою у свої пантеони).
Народжений в зовсім іншому кутку України, автор сміливо береться писати книгу на матеріалі Львова й ніяк не кремпується.
Запорукою того, що його не підловлять на неточностях і імітації галицької реальності й менталітету, є вказана на початку "всебічна підтримка й гостинність Голови міста пана Садового" (подробиці не повідомляються ), а головне - літературна консультація Юрія Винничука, що в цьому, рідному собі, матеріалі купається, історична консультація пана Лільо, допомога істориків, львовознавців, публіцистів, читання семи джерел.
Тобто, коли він усе встигає перетравити, цей автор, - один Всевишній, певне, знає і мовчить. А ще треба перетравлене потім і написати. Так написати, щоби це був роман, бажано. Паралельно із зйомками, статтями ітд, про що я оповідала вище.
Що мені точно подобається - теми, які Кокотюха назбирує для своїх оцих вправ із написанням книг. Вони чудові. І я десь розумію, що винишпорити таке та ще й у такій кількості - й віддати комусь … або покласти - хай чекає… ну, це дуже важко… Тому пишеться все прожогом, не зупиняючись на якісь особливі тренування в письмі, правки - заради опуклості образів чи деталей, властивих би лише цьому перу.
"Коханка…" вперше оповідає про часи першої ж окупації росіянами Львова. Тема окупації сьогодні на слуху, і не просто на слуху - багатьма ретельно переосмислюються взагалі всі наші довгі стосунки з тим всепожираючим російським монстром.
Ретельно перебираються всі залежані сторінки чудом врятованих хронік. Переглядаються фото й листи. Люди шукають книг, різних, - щоби перезавантажити свій світ, дірявий, зліплений із піску недомовок, вичищених архівів, заборон і страху…
Тема дуже приваблива. І, звісно, читач буде шукати в перипетіях детективної історії якихось важливих для себе деталей. Тому, напевне, купить цю книжку…
І буде старатися не куняти над нею, трохи занудьгувавши від певного хаосу подій і ситуацій, необов'язкових і недбало зав'язаних вузлів, від поспішно настрочених рядків, якими біжить і на ходу веде розслідування вже відомий із попередніх ретророманів герой - адвокат Кошовий.
Ну, напевно, як то кажуть, - і такої книжки комусь треба… Гірше не буде.
Але я чекаю серйозно пропрацьованого Кокотюхиного роману, хай детективного - я ж не про це - але виписаного, з міцною інтригою, виразним, непласким героєм.
І одразу кажу - не наступного року, ладна чекати роками.
