Сергій Зінченко місто Кривий Ріг

Книга року Бі-Бі-Сі 2008: читацькі рецензії та дискусії експертів

Шановні пані і панове! Я точно знаю, що життя – коротке, але я в захваті від того, що завтра знову над землею зійде сонце і все живе потягнеться до нього. Адже саме завдяки його життєдайним променям визрів ось цей виноград, що у вигляді вина так спокусливо міниться кольорами у наших красивих посудинах.

Саме завдяки його літеплу зросла високою і промовисто красивою талановита письменниця Лариса Денисенко, котра створила у вигляді свого роману „Сарабанда банди Сари” ще одну живу реальність буття. І я впевнений, що будь-хто, розкривши цю книгу і почавши читати її, виразно побачить і відчує своїм серцем той світ, у якому журналіст-рекламіст на ім’я Павло розпочинає кожен день тим, що відчиняє вікно назустріч сонцю й випиває кілька філіжанок чорної кави.

Вся ця оповідь побудована від його першої особи, ґрунтуючись на його почуттях і роздумах: від поверхових і до таких, що вражають. Послухайте хоча б ось це: "Реаліями мого дитинства в двадцятому сторіччі було гупання за вікном: господині вибивали килими. Реаліями моєї зрілості в двадцять першому сторіччі також є гупання: щоденне гупання феєрверків. Так сутність того, до чого ми звикли, непомітно обертається на щось інше. Від теплого, турботливого та домашнього до відстороненого, святкового та вуличного, залишаючись, на перший погляд тим самим: гуп-гуп-гуп…"

Тож виходить, пані і панове, що килими і святкові салюти споріднені отим гупанням, яке постійно відволікає нашу увагу на просторі життя між небом і землею. А я, між іншим, де в чому вбачаю спорідненість нашої Лариси Денисенко з великим Марком Твеном. Але для того, щоб на таке бодай натякнути, я змушений звернути вашу увагу на себе й на один із моментів моєї біографії.

Справа ж у тому, що коли я був студентом і вивчав на філологічному факультеті всілякі дисципліни, мене викладачі лише двічі виставили за двері, і обидва рази – за те, що я голосно сміявся і ніяк не міг зупинитися. Таким чином вони мене карали за мою, на їхній погляд, надто бурхливу реакцію на вичитане в оповіданнях незрівнянного сатирика і гумориста Марка Твена: у першому випадку – „Як я редагував сільськогосподарську газету”, а в другому – „Як я вчився їздити на велосипеді”.

Так от, коли я читав роман Лариси Денисенко „Сарабанда банди Сари”, то теж час від часу так нестримно і відкрито сміявся.

Від того, що письменниця дуже виразно і стисло, не вдаючись до розлогих порівнянь, змальовувала перебіг подій і реакцію на них головного героя.

Я читав і бачив не просто якусь ілюзорну дійсність, а саме життя дотепно виписаних персонажів: від пса Террі і до родича своєї дружини на прізвисько Гестапо. Перепрошую, пані і панове, за те, що, як мовиться в нашому не зовсім європейському середовищі, я „затримую тару”, і що саме це шляхетне вино може в тій „тарі”, як то кажуть, закипіти, але я хочу використати свій шанс бути причетним до свободи слова й до того, щоб скористатися своїм правом на вільне висловлювання з приводу прочитаного. А прочитане справді варте того, аби про нього розповісти.

Наприклад – про саму мову роману: економну й водночас зіткану із особливих візерунків слововживання через перемішування різних стилів, мову, позначену підкреслено іронічним світосприйманням головним героєм виписаних у романі подій, які відбуваються за його участі, навіть – у контакті „з братами нашими меншими”.

Як ось у цьому фрагменті:

""Привіт", - гучно привітався зі мною Террі. Я також привітався і попросив його трохи посунутися, бо він фактично вклався на мене. Террі з місця ані руш. Нахабна спаніелина”.

Ще раз перепрошую, пані і панове, я справді не хочу уподібнитися вищезгаданому, досить нахабному, персонажу з того роману. Просто мені приємне ваше товариство. До того ж, я говорю, а не гавкаю...

Так от, усі події, що розгортаються в цьому міському романі, вражають непідробною справжністю й одночасно - дещо карикатурно поданими турботами, подробицями поведінки й життєвими правилами та вподобаннями героїв. Сам Павло, наприклад, коли був студентом, то клав рушника на стілець перед тим, як на його сісти: щоб не було твердо. За що й отримав аж два прізвиська від своєї майбутньої дружини Сари, яка навчалася разом з ним: „піддупник” та „а на тім рушничкові...”.

Родич його дружини на прізвисько Гестапо зберігав у колбі... Втім, про те, що саме він там зберігав та про все інше (включно з тим що ж, власне, означає ця „сарабанда” і як вона пов’язана із якоюсь „бандою” тієї самої Сари) краще дізнатися із самого роману, уважно його прочитавши.

Я ж хочу знову повернутися до того „гупання”, яке супроводжувало головного персонажа в минулому й нинішньому сторіччях. По-перше, зазначу, що коли навколо тебе посилено плещуть у долоні, тобто аплодують, то досить вказівними пальцями закрити обидва вуха, аби почути оте „гуп-гуп-гуп...”. Однак це я кажу не для того, щоб напроситися на оплески. Та й, врешті, я не зміг би цього зараз так запросто зробити, бо у моїй правій руці в чудовому келиху - справжній нектар...

Тож краще перейду до свого „по-друге”. Так от, по-друге, час від часу з нами в житті трапляється таке, від чого ми відчуваємо, як важко гупає наше серце, зазвичай не чутне. З одного боку, це гупання не має ніякого відношення до вибивання килимів, а з іншого - немає відношення і до феєрверків. Бо таке тільки від болю й хвилювання трапляється.

І ось тоді ви (як і наш герой) справді зможете відчути, хто чого вартий і хто вам здатний простягнути руку допомоги. Тож і я, врешті, підніму мою вже дещо обважнілу руку з цією красивою посудиною, наповненою цілющим жар-напоєм, аби попросити вас усіх, пані і панове, бути уважними.

Для того уважними, щоб відчувати чужий біль і знаходити способи зігрівати серця зустрічних людей. Стати ласкавим сонечком для постраждалих від образ і неуваги у нашому такому неспокійному світі, стати сонечком, до якого вони будуть тягнутися, аби й далі жити і жити. Для цього не обов’язково розпочинати кожний ранок чорною кавою, як наш герой, але обов’язково – любити життя й намагатися творити так, щоб від вашої творчості у зустрічних світилися очі від щастя. Наприклад, особисто я торкнувся щастя, прочитавши цю книгу.