Марта Шокало Бі-Бі-Сі, Київ

	Кріс Мулен

Кріс Мулен - інструктор з гольфу у першому українському гольф-клубі на Оболоні у Києві. Його перші враження про Україну зустріли його одразу по прильоті.

Кріс Мулен: Перше враження було, коли я прилетів у аеропорт Бориспіль. Він дуже відрізнявся від того, що я бачив досі, коли жив у Фінляндії, Парижі та Америці. А тут я побачив старі літаки, скрізь ремонт. З того часу Україна дуже змінилася. Тут гарно жити. Але, звичайно, треба багато чого змінити – в повсякденному житті, спорті, сфері відпочинку.

Бі-Бі-Сі: Гольф не дуже поширений, навіть екзотичний вид спорту для України. З якими труднощами ви стикаєтеся у своїй роботі?

Кріс Мулен: Найважче те, що ми все робимо спочатку. Ніхто не розуміє, як все має бути, яким має бути поле, як треба обслуговувати клієнтів, як треба, щоб працював клуб. Ніхто навіть не розуміє, що таке клуб. Тому всьому цьому треба навчити. Траву ми завозимо з Німеччини, бо на полі для гольфу має бути спеціальна трава, якої в Україні не вирощують.

Бі-Бі-Сі: Приладдя для гольфу в Україні теж не купиш. Кріс з колегами лише збираються відкрити перший магазин для гольфістів. А поки що всі хто грає у цю гру все купують або на Інтернеті або привозять з-за кордону. Хто ці люди і скільки їх?

Кріс Мулен: На цей момент десь близько 350 у Києві. Це різні люди: українські бізнесмени, дипломати, іноземні бізнесмени. З відомих людей до нас приїздить Андрій Шевченко, коли він буває в Україні. Він вправний гольфіст. Політики приходять, багато депутатів. Гарних гольфістів серед них десь двоє чи троє. Декілька депутатів вчилися грати в гольф у Зімбабве. Не знаю, що вони там робили. Всі вони намагаються зрозуміти гру і навчитися.

Бі-Бі-Сі: Тобто, судячи з ваших слів, у гольф грають переважно заможні люди?

Кріс Мулен: Ні, ні. Спочатку може й так, але потім він поширюється. В Америці гольф теж спочатку був грою для закритих клубів, але зараз гольф відкритий для всіх. Всі у неї грають. Навіть в Україні це стало доступно - пограти в гольф коштує так само як і пограти в боулінг. У будній день 50 гривень за 50 м'ячів. Але гольф полягає не втому, щоб забити якомога більше м'ячів. Вся справа у техніці. Гольф – це цілий мисленнєвий процес. Суть не в тому, щоб вдарити якомога сильніше по м'ячу, що багато людей намагаються робити. Щойно ти опиняєшся на полі, ти мусиш грати з вітром, травою. Треба це все зрозуміти, бо інакше ти не зрозумієш, що таке гольф. Для того, щоб гарно грати в гольф треба щойнаменше займатися ним 3-4 рази на тижднеь.

Бі-Бі-Сі: Що вас дратує в Україні?

Кріс Мулен: За високу ціну треба пропонувати гарний сервіс, з чим в Україні інколи проблеми. Сервіс дуже важлива складова будь-якого бізнесу у сфері послуг – ресторанному, спорті, тощо. Ніхто не буде тобі платити великі гроші за погане обслуговування. Рух трапспорту дедалі погіршується. Дуже важко кудись доїхати. Але добре, що наш клуб розміщений на Оболоні. Туди з центру їхати десь 15 хвилин, що дуже незвично, адже зазвичай поля для гольфу знаходяться далеко за містом.

Бі-Бі-Сі: Що вам в Україні подобається?

Кріс Мулен: Швидкий темп. Це захоплює. Завжди щось нове відбувається. І ніхто не знає, що саме відбувається.

Бі-Бі-Сі: А що вас найбільше дивує?

Кріс Мулен: Забобони, як от наприклад подавати руку у дверях. Люди лагідні і привітні, але вони закриті у деяких речах, в яких ми, західні люди, відкриті. Українці відверто говорять про гроші, роботу, приватне життя. Але в Америці гроші і робота – це заборонена тема. Але водночас українці не люблять казати правду, коли йдеться про якісь дрібниці. Вони не говорять прямо, а завжди якось навколо ходять.

Бі-Бі-Сі: Що б ви порадили змінити

Спершу, треба підвищити стандарти в усьому - у спорті, повсякденному житті. Ніхто особливо не дивиться у майбутнє, всі зациклені на сьогоднішньому дні.

Бі-Бі-Сі: Чи почуваєтеся ви тут в Європі?

Кріс Мулен: Київ зараз як Європа, але про інші частини країни цього сказати не можна. Україна розвивається, але ще не досягла європейських стандартів.

Бі-Бі-Сі: Чи розмовляєте ви українською?

Кріс Мулен: Українською, ні. Спершу я працюватиму над російською, а вже потім українською. Це гарна і цікава мова.

Бі-Бі-Сі: Найсмачніша страва, яку ви тут скуштували?

Кріс Мулен: Українське сало, трохи горілки, солоні огірки. Люблю шашлик. Взагалі люблю українську їжу. Вона добре пасує до гарної та веселої компанії.

Бі-Бі-Сі: А що ви не любите їсти?

Кріс Мулен: Бичачі яйця, не люблю язик. Не їм страв, що містять горіхи, бо в мене на них алергія.

Бі-Бі-Сі: Як би ви одним словом змалювали українців?

Кріс Мулен: Ті, що завжди змінюються.

Бі-Бі-Сі: А Україну?

Кріс Мулен: Без цензури.

Бі-Бі-Сі: Чи хотіли б ви залишитися тут назавжди?

Кріс Мулен: Не знаю. Подивляюся, як життя складеться. Мене цікавить не тільки Україна, а й увесь цей регіон. Хоча я сумую за ранками у Франції – піти у бістро, випити кави, почитати газету, просто посидіти, поспостерігати за людьми, офіціантами. А ще я сумую за американськими великими полями для гольфу та інколи за тим, що жити там набагато легше.