BBC Ukrainian

Гостя студії Бі-Бі-Сі - українська письменниця Оксана Забужко - автор прози і поезії, філософ, яка вільно володіє, окрім рідної української, ще чотирма мовами - англійською, польською, французькою і російською.

Оксана Забужко народилася в Луцьку. Вчилася на філософському факультеті Університету Тараса Шевченка у Києві. Її називають неокласиком - яскравою зіркою на сірому українському літературному небосхилі, яку читають, хоча й не всі розуміють...

Бі-Бі-Сі: Чи ви самі розумієте, чому ваша душа втілюється на папері у тих формах, які потім намагаються розплутати читачі?

О.Забужко: Для будь-якого митця - те, що він робить - це не його вибір. Це не я вибирала літературу, це вона мене вибрала. Тобто, я справді почала писати ще з дошкільного віку і я завжди кажу, що я "гомовербаліс" - людина словесна, себто для мене вартість реальності будь-чого з того, що відбувається, має тільки після того, як воно висловлено, як воно оформлено словами. Просто, висловлювати - це мій спосіб боротися з хаосом, яким є кожне людське життя і яким є світ, що нас оточує. Це - спосіб упорядкування світу, скажемо так.

Запитання від слухачки з Києва: Приміром, 1996-го року пан Олесь Бузина писав, що "ви встигли засвітитись на майдані під час оксамитової революції 1990-го року, але оксамитові революції не породжують шедеврів". Минуло 9 років... Чи може помаранчева революція стати хресною матір'ю літературних шедеврів наших українських письменників, ну і зокрема пані Забужко?

О.Забужко: Я тільки рішуче не погоджуюся вважати зацитованого вами автора будь-яким авторитетом у літературних питаннях і, зокрема, те, що він говорив - це абсолютна дурниця, тому що, якщо говорити про ту першу, оксамитову напівреволюцію 1989-1991 рр., яку я пам'ятаю як пору своєї молодості, то власне вона, перепрошую, породила, шедеври-не шедеври, але вона породила дійсно великий сплеск новітньої української літератури. На сьогодні це можна сказати з повною відповідальністю, коли чимало з тієї літератури перекладено і привітано за межами України. (Українці, як відомо, ніколи не вміли і не вміють шанувати того, що мають. Не з якихось там лихих намірів, а тому, що не мали можливості порівняти з якоюсь об'єктивною шкалою вартості і дійсно не знають чи те, що у них є в галузі літератури, культури має якусь вагу десь поза Україною.)

Так от, на сьогодні, можна сказати, що сучасна українська література, котра за будь-якими стандартами, справді належить до, скажемо без зайвої скромності, найліпших літератур сучасної Європи, дійсно була породжена тією революцією. А чи породить і що породить революція помаранчева - це також справа майбутнього. Давайте не будемо вимагати, щоб якісь політичні потрясіння прямо на завтра породжували негайну реакцію літературну. Таким чином породжуються хіба що плакати, а не ті твори, які мають довгограючий вплив на читача і в історії і культурі.

Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, писали, що помаранчева революція стала своєрідним шлагбаумом на залізничній колії, якою мчав потяг під назвою ваш новий роман, тобто кількасот сторінок вже готові, але революційне натхнення взяло гору над творчим, чи радше творче натхнення знайшло іншу форму - епістолярно-публіцистичні враження від майдану в листах за кордон. Чи повернулися вже до того незавершеного роману?

О.Забужко: Ну, революційне натхнення - то було не від хорошого життя. Коли письменник перериває своє дороге творіння на 223-тій сторінці і починає писати відкриті листи світовій громадськості англійською мовою... Я не люблю писати нерідною мовою, але то був акт аж ніяк не творчий, а сказати б громадянського розпачу...

Коли в кінці жовтня цей загальний пресинг брехні і абсолютно жорстокого бандитського тиску на країну опускався як ляда, і коли було страшно вперше за все життя, включно з радянськими часами... Я пам'ятаю останні кілька днів перед першим туром, коли було страшно говорити на вулицях українською мовою. Я пам'ятаю оцих братків, які тоді приїхали, я пам'ятаю це нап'яття, яке було в повітрі, я пам'ятаю ці юрми, які їхали мовчки в громадському транспорті і оце відчуття наближення темної ночі тоталітаризму - це просто вимагало на рівні чисто буттєвому, зовсім не письменницькому, а чисто людському просто щось робити негайно. Що може зробити письменник? Письменник може писати.

Бі-Бі-Сі: Тобто, ви ще не повернулися до свого роману?

Бі-Бі-Сі: Пані Оксано, чоловіки так віддано читають ваші вірші, навіть не зрозуміло чому декому з них кортить вас обізвати феміністкою і взагалі, як ви думаєте, скільки з чоловіків розуміють значення цього слова?

О.Забужко: Ну чому по-перше обізвати? З того способу, яким ви поставили запитання я підозрюю, що ви теж не дуже розумієте значення цього слова... Обізвати феміністкою - саме це словосполучення є непристойним. Я вважаю, що кожна, підкреслюю інтелігентна людина, за визначенням є феміністом в душі, навіть якщо він чи вона про це не здогадуються. Тобто, зовсім не конче студіювати класичні праці Вірджинії Вулф і Сімони де Бовуар до есеїстики Оксани Забужко для того, щоб приймати a priori те, що ще в Біблії було сказано, що Бог сотворив людину чоловік і жінкою. З чого випливає, що ні чоловік сам по собі, ні жінка сама по собі, повноцінною людиною не є. Що тільки разом і вкупі вони творять людину як цілість, а це означає, що вони різні.

А ми справді дуже різні і за способом мислення і за способом переживань світу. Саме тим ми цікаві одне одному. Саме тим ми завжди притягаємося одне до одного. І в цій різності ми рівні перед Богом, а значить і суспільством. Звідси вже випливає те, що називається нудною формулою ґендерна рівність, права жінок у суспільстві і одночасно визначення отієї самої різності, яка мені, як письменникові, найбільше і цікава.

Я ніколи не втомлююся говорити, що якби я навіть народилася чоловіком, то мене би набагато більше цікавило писати про жінку, а не про чоловіка саме тому, що жінка в історії літератури менше виписана. Жінки всього років 200 як почали писати про себе і від себе. Вони ще себе до кінця не відкрили. Чоловіки вже виписали про себе за тисячоліття все що могли і чого не могли. Тобто, весь чоловічий досвід, так би мовити. в літературі вже представлений. А жіночий ще ні.

А щодо того, що мене читають чоловіки, вони читають не тільки вірші, між іншим. Найцікавіші відгуки (я не сказала найемоційніші, а найцікавіші) якраз на "Польові дослідження з українського сексу" і на "Сестро сестро", нібито, таку суто жіночу прозу. Більше того, мені навіть розповідали про кілька фан-клубів моїх, які є в Києві і здається в Харкові, які складаються виключно з чоловіків, котрі от просто є шанувальниками моєї творчості...

На запитання слухача про те, де можна купити книжку "Польові дослідження з українського сексу" Оксана Забужко сказала, що на тему де взагалі можна придбати українські книжки "можна говорити до нескінченності, звинувачуючи минулу владу і апелюючи до нинішньої".

О.Забужко: Ситуація з українською книжкою направду таки драматична і на сьогоднішній день український книжковий ринок на 90% колонізований російськими книжками, російськими дистриб'юторами. Тобто. доходить до того, що просто коли ви пройдетесь в Києві по центральних книгарнях, то ви взагалі там жодної книжки українських видавництв не побачите, бо книгарні просто не беруть на реалізацію книжки від українських видавництв, оскільки вони, так би мовити, не сильно цим переймаються. не знаю, у них там свої економічні міркування, економічні важелі...
Але все це є драмою аж ніяк не Оксани Забужко, а сучасної української літератури, котра - от знаєте книжки є , а книгарень нема. А де довідатися про ті книжки і тих письменників, які читачам було б цікаво читати - а немає ні відповідних газет, ні програм на телебаченні, радіо. Ми, до речі, єдина країна в Європі, за винятком, либонь, ще Білорусі, яка не має спеціальних літературних програм на телебаченні - взагалі не має. Тобто, все це наслідок, знаєте, такої послідовної лоботомізації, якій українська публіка піддавалася останні 10 років, щоб не ходити далі. Дуже сподіваюся, що ситуація в осяжному майбутньому має змінитися і якось українці мають усвідомити, що вони володіють непоганою літературою і класикою, якої взагалі немає...

Запитання від слухачки з Києва: що для вас є любов і жіночість, бо в нас час бути жінкою - то дуже мужня справа.

О.Забужко: Я думаю, що жінкою завжди нелегко було бути і, можливо, нині ми не в найгірші часи живемо, тому що, як би воно не було складно, а воно завжди і всюди складно, жіноча самореалізація і в світі і в родині і зрештою пошук рівного в коханні - це завжди драма всіх часів і всіх народів. Я все ж таки оптимістка, так що з того, що я вже сказала, ви вже, напевно зробили висновок... Ви знаєте, все з любові. Всі твори з любові. Всі книжки з любові. Без любові, взагалі, я думаю, нічого не можна зробити живого в цьому віті - ні дитини, ні книжки, ні діла якогось доброго, справжнього. Чи це пояснює мою самоіндентифікацію жіночу, такою короткою відповіддю на радіо не скажеш, більше говорять книжки. Але те, що я безумовно вірю в любов, безумовно покладаюся на силу любові, яка тримає, яка несе крізь життя - безперечно.

Запитання від слухача: Чи пишаєтесь Ви тим, що Україна має жінку-прем'єр-міністра?

О.Забужко: При тому, що я з великою симпатією стежу за Юлією Тимошенко як за політиком, я вважаю, що цим призначенням Віктор Ющенко зробив, я не знаю наскільки свідомо, дуже революційний крок в ґендерній свідомості українського суспільства. Тобто, Тимошенко, насамперед для мене цікава, як рольова модель жінки, котра реалізує себе завдяки своїм здібностям за всіма феміністичними стандартами, одночасно демонструючи справді культивовану, плекану. яскраво виражену жіночість, і яка самою своєю особою перекреслила ціле десятиліття ненависної мені оцієї, знаєте, культури жіночих журналів. Наша напівкримінальна колишня влада насаджувала в ставленні до жінки отаке суто бандитське ставлення - "пахан і його маруха" - коли за кожною публічною жіночою постаттю пошукувався "папа", який її просуває. Коли масовано з телебачення і з глянцевих видань йшло масове опромінення жіночих і спеціально дівчачих мізків оцим чисто кримінально-торгашеським принципом: встигни продати себе подорожче, поки молоденька. І це усвідомлення, вщеплення у свідомість молодого покоління жінок сприймати себе як товар, який треба подорожче продати - надзвичайно деструктивно в культурі, в свідомості, в усьому... Те, що раптом перед цими задуреними жіночими журналами і українським шоу-бізнесом "московського разліва" з'явилася модель жінки, яка отримала найвищу владу в країні - це супер, і цим треба пишатися.

З Оксаною Забужко розмовляв Фідель Павленко.