Винні погреби, де зберігають колекції Герінга та Путіна

До тісніших відносин з Європейським Союзом рухається не тільки Україна. Молдова також робить кроки у напрямку Брюсселя, але Росія у відповідь завдає удару по її виноробству, яке ховає у минулому цікаві інтриги.

Молдова – куточок Європи, схоже, зовсім забутий часом. За межами столиці, Кишинева, мало що змінилося за останні сто років. Дороги – це випробування кісток на міцність. Коні тягнуть вози, навантажені людьми та харчами. Гуси уважно розглядають чужинців. Поки увага світу прикута до сусідньої України з її жахливим конфліктом, селяни Молдови переймаються традиційнішими турботами, такими як збір урожаю.

Я їду з Василем Кульєвим на його іржавому радянському комбайні, який зі скреготом і скрипом долає ячмінне поле. Ще двоє чоловіків, такі ж зношені часом, як і їхня машина, сидять на кузові для зерна. Василь каже, що за роботу від світанку до темряви кожен член бригади отримає по п'ять доларів. Я питаю, де місцева молодь.

"За кордоном", – сухо відповідає він.

Економіка Молдови – це переважно сільське господарство, яке тримається на малих фермах, ручній праці і низьких прибутках. Від розпаду СРСР, коли ця колишня радянська республіка стала незалежною, вона завжди була однією з найбідніших у Європі.

Та є один плід молдовського ґрунту, що дозволяє сподіватися на краще, – виноград. На великій частині території, скільки сягає око, виблискують нескінченні виноградники.

Дивовижно, але ця маловідома нація з менш ніж чотирма мільйонами душ майже ніколи не полишає списку десяти провідних експортерів вина у світі. Молдовські виробники вина, як тільки можуть, підпирають національну економіку. Принаймні, так воно було – але минулого року їхні продажі похитнулись, а настрій скис. І причина полягає не в погоді, не у ґрунті, а у Москві.

Росіяни здавна полюбляють молдовське вино. Від царів до радянських комісарів, Москва завжди цінувала свої права на виноградники Молдови. І ніде це настільки не очевидно, як у винному господарстві Cricova. До нього входять тисячі гектарів прекрасно доглянутих виноградників, але найбільше багатство Cricova сховане під землею.

Півстоліття тому радянські господарі Молдови побудували у старих шахтарських тунелях, що сягають далеко углиб вапняних пагорбів, один з найкращих і найбільших винних погребів у світі – 113 км підземних сховищ, що зберігають понад мільйон пляшок.

Екскурсію для мене проводить директор з маркетингу Cricova Александру Алексєєв. Він зупиняє свій карт-автомобіль поблизу глибокої ніші, повної запилених пляшок. "Це приватна колекція Германа Герінга, захоплена Червоною Армією у Берліні у 1945 році", – каже він.

Я беру в руки пляшку білого мозельського, стираю з неї пил і розглядаю на світло, думаючи про те, чи тримав її колись у руках соратник Гітлера. Вино каламутне і, схоже, у ньому плавають крихти від пробки.

"Не прибирайте бруд. Навіть пил має ціну", – застерігає Алексєєв. "Яку ціну?" – уточнюю я. – "Ну, кожна пляшка вартує 25 тисяч доларів, а їх тут 129", – відповідає він.

Та найбільше Алексєєва зараз непокоїть інша колекція, не Германа Герінга, а нашого сучасника, особи на ім’я Володимир Путін. Пан Путін має власну печеру у криковських тунелях. Кожному державному діячу, що відвідує це виногосподарство, дарується привілей створити тут власну колекцію; та зібрання Путіна значно більше, ніж в інших.

"Він бував тут кілька разів – йому тут так подобається, що він навіть обрав це місце для вечірки з приводу свого 50-річного ювілею, – розповідає Алексєєв. Тут на його обличчя набігає тінь. – Звісно, з того часу багато що змінилось".

Російський роман з молдовським вином, який плекався за часів радянського панування, добіг гіркого кінця. Путіна розлютило рішення уряду Молдови зблизитись з ЄС. А, як відомо молдованам з прикладу сусідньої України, Москва схильна вимагати розплати. Щоб покарати Молдову за неприйняття його плану, – "Євразійського Союзу", що мав сягнути меж колишньої радянської імперії, – Путін наклав заборону на імпорт молдовського вина до Росії.

"Нас ніби облили холодною водою – ми втратили 30% свого експорту. Але ми мусимо винести з цього урок. Нам треба шукати нові ринки у Європі, США та Китаї. Не можна залежати від Росії", – підсумовує Алексєєв.

Отже, тепер проєвропейський уряд Молдови спостерігає за жахіттями в Україні з нехорошим передчуттям. Коли пан Путін говорить про відновлення російської величі, про захист законних інтересів Москви, він адресує ці слова не лише Києву, а й Кишиневу.

Як дізнались винороби Cricova ціною своїх прибутків, Росія все ще має важелі у землях, де колись хазяйнувала. Ембарго на вино – перший залп, але, ймовірно, не кінець ворожнечі.