Роман Лебедь Бі-Бі-Сі, Київ

“Український тиждень” пише, що Українці працюють багато, але не продуктивно. Поки що тутешня продуктивність праці у 5-10 разів менша за європейську. І щоб збільшити її – не обов’язково потрібно частіше махати кайлом. У приклад видання ставить економічного лідера Європи Німеччину, де кілька креативних дизайнерів маленького підприємства без великих витрат на виробництво можуть створити продукт, який коштуватиме мільйони. На приклад, розробити дизайн нового Мерседеса.

В Україні ж частка вітчизняних товарів незначна порівняно з імпортованими. Зате в Українському експорті домінують метали, хімічна та сільськогосподарська продукція, переважно на рівні сировини. З таким асортиментом досягти високих показників продуктивності праці, як у Європі, просто неможливо. Власне, в цьому, на думку видання, й полягає суть структурної перебудови економіки.

В перші роки незалежності великі сподівання покладали на закордонних інвесторів, які, мовляв, прийдуть і модернізують українську економіку. За офіційною статистикою, за останні сім років іноземні інвестиції в основний капітал не перевищували 3-5 відсотків. І вітчизняні, і продані іноземцям підприємства так і не налагодили масового випуску товарів широкого вжитку. Як наслідок, ринкові механізми зумовили стрімке зростання імпорту таких товарів.

У національних масштабах це призводить до того, що потрібно все більше й більше виробляти на експорт металу, хімії чи вирощувати пшениці й соняшнику. Навіть якщо наша економіка зростатиме, але ми рухатимемось у цьому напрямі, то досить швидко досягнемо максимальних показників і знову опинимося у кризовій ситуації, пише журнал:

“Україна – величезний ринок збуту, але без потужностей для власного виробництва кінцевого продукту. І завдання уряду – створити сприятливі податкові та інші умови, щоб інвесторам було вигідно випускати в Україні товари масового вжитку, а не скуповувати чорну металургію, нафтохімію чи порти.

У резерві лишається наукова революція – перехід на ефективні та наукомісткі технології виробництва товарів. Тож уряд повинен у рази збільшити фінансування наукових та освітніх закладів. Але так, щоб ці кошти не пішли у кишені керівників установ. Власне, таку політику й можна буде назвати “український прорив”.”

Кредити продовжують дорожчати

Гроші під наглядом – під таким заголовком журнал “Фокус” пише про те, що через кризу ліквідності в банківській системі кредити продовжують дорожчати, а умови їх видачі стають дедалі більш жорсткими. Експерти кажуть, що споживацькі позики та автокредити подорожчають слідом за інфляцією – на 1,5-2 відсотка в місяць. А щоб отримати кредит, незабаром доведеться погодитися на передачу всієї інформації про себе в бюро кредитних історій. Таких в Україні наразі ліцензовано чотири.

“Галопуючий ріст кредитних ставок в країні привернув увагу президента України. Днями він закликав Нацбанк домогтися їх зниження. Однак в НБУ віддають перевагу діяти по-своєму: побоюючись повторення в Україні кризи, подібної тій, що охопила США, Нацбанк готує чергове ужорсточення правил кредитування населення. В кінці червня НБУ оприлюднив проект, набрання чинності якого зробить невигідним надання кредитів без початкового внеску. Але найбільш неприємним сюрпризом, особливо з погляду пересічних клієнтів, загрожує стати добровільно-примусова згода на надання банком інформації про позичальника в бюро кредитних історій,” – пише видання.

За законом, передача кредитної історії можлива лише за згодою її суб’єкта – клієнта банку. Але далеко не кожен погодиться на це, оскільки в майбутньому це може призвести до того, що банк відмовить в наданні кредиту.

Втім, Нацбанк передбачив, як вирішити це питання. Залежно від платоспроможності, НБУ пропонує відносити кожного позичальника до однієї із п’яти категорій – від “А” до “Д”. Щоб потрапити до першої групи, клієнт повинен сплати початковий внесок у розмірі щонайменше 20 відсотків від усієї суми. У випадку відмови від передачі даних клієнта у бюро кредитних історій, його одразу заноситимуть до останньої групи. А це означатиме більш високі відсотки за кредит.

Спад на авторинку

Труднощі з отриманням кредитів також впливають на авторинок в Україні. “Профіль” пише про призупинення автобуму в Україні. Вперше за останні кілька років тут відзначають падіння кількості проданих нових автомобілів... Автодилери впевнені, що ситуація із кредитами може стати найбільшим гальмом для розвитку вітчизняного авторинку. Багато відклали покупку на потім ще й через те, що очікуваного подешевшання автомобілів після вступу країни до СОТ не відбулося. Однак, це не стосується преміум-сегменту: популярність дорогих машин в Україні щомісяця стабільно зростає.

Платна безкоштовна медицина

А “Корреспондент” вважає, що державні лікарні країни перетворилися на екстремальні зони виживання. За поганеньке лікування і жорсткий сервіс пацієнти безкоштовних клінік платять багато і всім – від головного лікаря до няньки. Бюджетне фінансування української медицини росте з кожним роком, але на її якості це майже не позначається, пише журнал.

“Лікарі нарікають на маленькі зарплати і нестачу бюджетних коштів, а між тим фінансування галузі за останні шість років збільшилося вчетверо. За цей же час українці стали вживати в три рази більше ліків і в 2007 купили їх на 2 мільярди доларів. Але хворіти менше не стали. При цьому рівень смертності серед населення невблаганно повзе вгору.”

Це статистика, озвучена координатором системи ООН а Україні Френсісом О’Доннелом. На його думку, виною всьому корупція в українській медицині. Видання пише, що розміри хабарів залежать від престижності лікарні, її місцезнаходження і апетитів самих лікарів. Приміром, перелом, без урахування ліків та харчів, може коштувати пацієнту 500 гривень, а операція на легенях – до п’яти тисяч гривень.

Тіньовий ринок віз

Обличчя нешенгенської національності – так “Власть денег” починає публікацію про тіньовий ринок отримання віз, який за словами журналу, процвітає в Україні. А його розвиток провокують самі консульства. Учасники цього ринку “спецпослуг” минулого року оцінювали його сумою від 340 мільйонів до мільярду доларів, а цього року за прогнозами він іще зросте.

Окрім обов’язкових анкет та паспорта, українцям “дуже бажано” надати ще багато інших довідок. До того ж, документи мусять бути перекладені мовою країни, в яку прямує турист.

“Така паперова тяганина дозволяє нагріти руки на українцях і не добросовісним співробітникам консульств, і посередникам – фірмам, які обіцяють допомогу при оформленні віз і не дають жодних гарантій їх отримання. За оцінками експерта “Власти денег”, лише половина українських громадян отримують візи офіційно, подавши документи до консульств. Решта через непрозорість консульських вимог і затягування термінів видачі віз віддають перевагу не ризикувати і звертаються за допомогою до всіх можливих посередників. Найкоротший і найдешевший шлях – через родичів і знайомих співробітників консульств, які напряму вирішують візові питання.”

Україною цікавиться кінопрокатний бізнес

Ділове видання “Контракти” розповідає про наміри власників мереж кінотеатрів, які вважають, що українцям не вистачає широких екранів. Лише за п’ять років іноземці планують побудувати в Україні 20 мультиплексів на більш ніж 100 кінозалів, здивувати тривимірним кіно і збільшити оборот українського кінопрокату більш, ніж в п’ять разів – до 350 мільйонів доларів.

На відміну від Європи та США, в Україні відвідуваність кінотеатрів усе ще збільшується щороку. У 2007 тут продали майже 16 мільйонів квитків. Але на 100 тисяч українців припадає половина діючого кінотеатру – вдвічі менше, ніж в Росії і вдесятеро менше за Європейські норми. Тому, за словами видання, не дивно, що Україною цікавиться закордонний кінопрокатний бізнес. Про свою експансію сюди вже оголосили ізраїльська та польська компанії.

В цей же час, із введенням обов’язкової української адаптації іноземних фільмів касові збори зменшилися. Але учасники ринку мають надію, що з часом глядачі звикнуть до української мови й повернуться до кінотеатрів.