Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

Найкраще жити у Чернівцях

“Фокус” у темі номеру підбиває підсумки свого щорічного рейтингу “Найкращі для життя міста України.” Часопис дещо розширив список і запровадив додаткові критерії, такі як рівень міграції, благоустрій, ділову активність та фінансування, які разом із середньою зарплатою, інвестиціями, екологією та туристичною привабливістю визначали позицію міста у списку.

	Чернівці - місто для найкомфортнішого життя

У першу п’ятірку рейтингу увійшли Чернівці, Київ, Ялта, Чернігів, Івано-Франківськ, а завершують рейтинг Бердянськ, Артемівськ, Євпаторія, Луганськ та Запоріжжя. “Найкращим містом для життя в Україні стали Чернівці, які минулого року поділили 3-5 місяця із Дніпропетровськом та Тернополем.

Найбільш безпечним містом у країні залишається Коломия, де зареєстрований найнижчий рівень злочинності. Найвищий рівень розвитку міської інфраструктури у Керчі. Найнижча вартість житла у Нетишині Хмельницької області. А найбільш екологічно чистим містом в Україні, за оцінками експертів, є Чернігів.

При невеликій кількості населення наявність двох вищих навчальних закладів дозволили Сваляві стати лідером у доступності освіти. Києву посісти перше місце завадив стан екології та висока вартість житла. Проте не зважаючи на це, він упевнено переміг у 5 номінаціях. Дніпропетровськ опустився у рейтингу через негативний показник міграції населення. Завершує список міст України Запоріжжя, де спостерігається не тільки негативна ситуація із екологією та інфраструктурою, але й достатньо високий рівень злочинності. Минулорічний переможець рейтингу Івано-Франківськ не зміг повторити свій успіх через низький рівень благоустрою,” – пише “Фокус.”

«Жертви капіталізму»

“Корреспондент” у статті “Жертви капіталізму” пише про те, як українські ударники капіталістичної праці кладуть здоров’я на вівтар кар’єри:

“Зір, хребет та шлунок вважаються найбільш вразливими органами офісного працівника. Але це тільки верхівка айсбергу – переконують експерти. Психологи кажуть про руйнування родин, сексологи – про проблеми в інтимному житті, демографи – про передчасне старіння та ранню смертність, а соціологи – про появу нового “втраченого” покоління.

Українці, що працюють на виснаження, мають так званий “синдром менеджера.” Це цілий букет діагнозів, який включає невроз, астенічний синдром, вегето-судинну дистонію, гіпертонію та імпотенцію. Більшість вітчизняних компаній керуються цілком слушною думкою, що ринок праці достатньо насичений пропозицією, а тому “використаного” працівника завжди можна замінити. Щоправда, у деяких компаніях, переважно іноземних, які відкрили свої представництва в Україні, працедавці вдаються до певних кроків, аби подовжити працездатність своїх співробітників, - запроваджують так звані системи лояльності, включно із фінансовими бонусами, безкоштовними обідами, медичною страховкою та службовими авто.

Наприклад, у компанії Ernst&Young у медичне страхування входить басейн та спортзал, а співробітникам податково-юридичного відділу керівництво оплачує заняття йогою та сальсою. А поки що “білі комірці” живуть, як у казці Льюіса Керрола “Аліса у Задзеркаллі”: доводиться бігти якомога швидше, аби тільки залишитися на тому ж місці,” – пише “Корреспондент,” і наводить дані опитування: понад 50% українців вважають, що робота – це спосіб заробити гроші, ще чверть опитаних вбачають у роботі шлях до незалежності, і для менше, ніж 8%, робота – це спосіб розвинути і застосувати свої здібності.

«Нафтова спрага»

“Тиждень” у статті “Нафтова спрага планети” пише про те, що різке зростання цін на нафту може призвести до розвитку нових революційних технологій, які дозволять взагалі відмовитися від неї: “Час, коли покупець, побачивши нову цифру на нафтовому ціннику, невдоволено супив брови, але ліз до кишені за гаманцем, уже минув. Показовий факт: У США – найбільшому споживачеві нафти у світі, де бензин трохи дешевший, ніж в Україні, і значно дешевший, ніж у Європі, - люди перестають купувати великолітражні авто.

У Європі ситуація не краща. Чого вартий травневий обвал авторинку – спад продажів сягнув вражаючих 7.8%. За собівартості близькосхідної нафти приблизно в 1 долар за барель, і ціна у 70 доларів, і 170 означають колосальні надприбутки. Але першому випадку споживачі нафту купуватимуть, а у другому – робитимуть усе можливе, щоб максимально скоротити використання нафти або й зовсім “зіскочити” на альтернативні паливно-сировинні джерела. І коли цей процес піде, коли світова економіка увіллє десятки мільярдів доларів у пошук “ліків від нафти,” і отримає результат знижувати ціну буде пізно, бо для значної кількості споживачів нафта втратить своє значення за будь-якої ціни,” – вважають автори “Тижня.”

«Життя без нафти»

“Контракти” у статті “Життя без нафти” також звертаються до теми дорогої нафти, і наводять перелік галузей, які можуть виграти від цього процесу. Зокрема, йдеться про автомобільні компанії, які зробили ставку на гібридні авто та малолітражки, сільське господарство, виробництво біопального та дослідницька діяльність і виробництво “зеленої” електроенергії. Що ж до останньої, то, на думку “Контрактів,” альтернативна енергетика, що працює на відновлювальних джерелах енергії, може бути і не таким віддаленим майбутнім, як здавалося ще зовсім недавно:

“До початку 2008 року щонайменше 43 держави розробили плани переходу на відновлювальні джерела енергії. Країни, які бажають позбутися нафтової, газової та вугільної залежності до 2010 року розраховують отримувати від 5% до 30% електрики від використання енергії води, сонця, вітру, біомаси. Найамбітніші плани у Австрії, яка збирається до 2010 року забезпечити 78% своїх потреб в електроенергії завдяки відновлювальним джерелам. У Швеції цей показник має становити 60%, а у Латвії – майже 50%,” – пишуть “Контракти.”

Про конфлікт довкола Vanco

“Власть денег” у статті “Глибоководний перерозподіл” пише про економічні і політичні причини конфлікту навколо розробки Прикерченської ділянки Чорного моря за участю американської компанії Vanco, який розпочався із урядового рішення про розрив угоди із цією компанією: “Очевидно, що головним подразником для Юлії Тимошенко стало входження у проект Vanco Prykerchenska донецького мільярдера Рината Ахметова. Головний спонсор опозиційної Партії регіонів викупив частку проекту у компанії Натаніеля Ротшильда. Більше того, не виключено, що ця угода була умовою схвалення проекту урядом Януковича у 2006 році.

Власник Vanco Джин Ван Дайк є одним із найактивніших спонсорів Республіканської партії США та близьким товаришем Джорджа Буша-старшого. Таким чином, масштабний спільний проект Рината Ахметова та Джина Ван Дайка виглядає одним із проявів абсолютно нового для України політичного формату, який цілком доречно називати “донецько-республіканським союзом.”

Тут варто підкреслити, що мова йде не про співпрацю американців із Партією регіонів, а конкретно із найбагатшим українцем. Ахметову стає дедалі тісніше поруч із передбачуваним та електорально обмеженим Віктором Януковичем. Атака українського уряду на Vanco – відчайдушна спроба підірвати цей союз у зародку. Допустити примирення із покаянням між Юлією Тимошенко та Ринітом Ахметовим вкрай складно. Тому, як би цинічно це не лунало, всі сподівання Vanco тепер пов’язані із відставкою нинішнього уряду.

Якщо це відбудеться, то новий Кабмін під тиском Ющенка у першу чергу реабілітує Ван Дайка. А незабаром ми станемо свідками цікавого політичного проекту донецько-американського союзу із прицілом на президентські вибори 2009 року, якщо парламентські не відбудуться раніше. І навряд чи щось завадить такому розвитку подій. Навіть можлива поразка республіканців на резидентських виборах у США у листопаді цього року,” – розповідає про свою версію конфлікту “Власть денег.”