Розмороження Турецького потоку: що це означає для України?

Потепління у відносинах між Москвою та Анкарою привернуло увагу до "Турецького потоку" - проекту, що після збиття турецькими військовими російського Су-24.

Примирення відбулося у Санкт-Петербурзі, де зустрілися президенти Росії і Туреччини. А напередодні візиту до Росії Реджеп Ердоган заявив про нову сторінку у відносинах із РФ. Він також повідомив, що Туреччина готова до відновлення проекту "Турецький потік".

"Готові негайно зробити кроки у напрямку реалізації цього проекту, обговорити його і ухвалити рішення", - сказав президент Ердоган в інтерв'ю ТАСС.

ВВС Україна опитала енергетичних експертів, наскільки серйозними цього разу є заяви щодо "Турецького потоку", а також наскільки його реалізація відповідає українським інтересам.

Сергій Дяченко, голова Бюро комплексного аналізу і прогнозування:

Я би поки що серйозно не ставився до цих заяв. Це величезний проект, який коштує десятки мільярдів доларів. Довкола нього відбуваються геополітичні ігри, до яких треба ставитися досить обережно. Ми бачимо, що коли псуються відносини, про нього припиняють говорити, коли намагаються поновити відносини - про нього знову починають говорити.

Якщо говорити про серйозність перспектив самого проекту "Турецький потік", то є дуже багато перешкод для нього, перш за все, з точки зору кінцевого споживача - Євросоюзу, бо самій Туреччині стільки газу не потрібно і вона його розглядає передусім як транзитний.

Що це означає для України? У першу чергу, це тиск. Нещодавно з'явилися заяви, що без транзиту (російського газу. - Ред.) українська економіка взагалі розвалиться. Кажуть про 2 млрд дол. доходів від транзиту, але їх давно вже немає. І якщо не буде надходити 1-1,5 млрд дол., які ми реально маємо за транзит, це буде відчутно, але це не те, що може зруйнувати економіку. Транзитний статус України вже втрачений, і це не те, що годує Україну. Крім того, треба враховувати, що ще 200-300 млн дол. іде на підтримання функціонування ГТС, тому прибутки від транзиту вже наближаються до окупності системи.

В Україні робили розрахунки перспектив різних проектів обхідних газопроводів - або друга черга "Північного", або, як варіант, "Турецький" чи "Південний потік". І два останні серйозно взагалі не розглядали. А от друга черга "Північного" може нести певні загрози. Проте наша ГТС все одно має переваги і щодо надійності, і щодо операційних витрат.

З економічної точки зору, на сьогодні взагалі немає потреби у додаткових потужностях (для транспортування російського газу. - Ред.) з боку ЄС чи країн-членів ЄС. Але є інтереси корпорацій. Росія на цьому грає. Але я поки що ставлюся до цього, як до політичних заяв.

Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ":

Поки що увага ЗМІ до цих заяв швидше свідчить про наміри російської сторони подати реанімацію цього проекту як доконаний акт. Так само Туреччина, демонструючи знаки уваги Росії і знаючи, що це важливий момент для Кремля, вустами Ердогана висловлює сподівання на відновлення співпраці по проекту. Але відновлення співпраці не означає його реалізації. Тим більше, що паралельно Москва веде переговори із Болгарією, і болгари говорять про перспективи реанімації "Болгарського потоку".

Звісно, що ані "Турецький потік", ані "Болгарський потік" не можна називати проектами у повному розумінні, бо проектно-кошторисна документація по цих маршрутах не була опрацьована повною мірою. Якщо по "Південному потоку" існував комплект такої документації, якщо існували відповідні міжурядові рамкові угоди, то нічого подібного у випадку із "Турецьким потоком" не було. І коли відбувся відомий інцидент із збиттям турецьким винищувачем російського Су-24, то саме перед цим турки вимагали від російської сторони, щоб вона надала якусь чітку інформацію про трасу газопроводу, тому що до цього були лише красиві малюнки від "Газпрому".

При цьому інтереси сторін фундаментально різняться. Виводячи "Турецький потік" на південноєвропейський ринок, Туреччина робить сама собі підніжку. В рамках реалізації азербайджансько-турецького проекту TANAP (Транс-анатолійський газогін. - Ред.) і проекту Транс-адріатичного газопроводу (TAP), на європейський ринок має вийти азербайджанський газ. А Туреччина має і ще більш амбітні плани виведення туркменського газу на європейський ринок. Водночас для росіян цей газ - і азербайджанський, і туркменський - є небажаним конкурентом на європейському ринку. Росія, форсуючи події навколо "Турецького потоку", хоче домогтися того, щоб її газ швидше зайшов на ринок Південної Європи, й там не залишилося місця для азербайджанського газу. Проте на відміну від російського проекту, TANAP і TAP перебувають вже на стадії практичної реалізації. Звідси і такі відчайдушні спроби форсувати реалізацію "Турецького потоку".

Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова:

Відродження "Турецького потоку" є імовірним після переговорів між президентами Туреччини і Росії. Але я би підкреслив, що Путін не робить ставку на "Турецький потік". Його головна ставка пов'язана із тим, щоб продовжити "Північний потік-2". А "Турецький потік" - це лише засіб тиску на західних партнерів з метою підштовхнути їх до реалізації "Північного потоку-2".

"Північний потік-2" - більш реальна загроза для українських інтересів. Якщо про "Турецький потік" ідуть лише розмови, то щодо "Північного потоку-2" вже підписані документи, провадяться певні технічні роботи, узгоджуються позиції.

Проте треба враховувати, що Європі не потрібно стільки газу, щоб будувати "Північний потік-2" чи "Турецький потік". Ми бачимо, що впродовж останніх років ЄС суттєво скорочує споживання газу, й передусім, з російського напрямку. І вже два проекти точно не можуть бути реалізовані.

Для України (подальша втрата транзиту. - Ред.) була б достатньо неприємною новиною, але на транзиті Україна заробляє не так багато грошей, як це звикли вважати. Транзит пов'язаний із значними витратами. Якщо доходи від транзиту і складають близько 2 млрд дол. щороку, то прибуток - 250-300 млн дол. Втрата цих грошей неприємна, але не критична.

До того ж, Україна може відповісти на реалізацію цих проектів, які суперечать не тільки українським інтересам, але й інтересам європейської енергетичної безпеки. Головна мета цих проектів - забезпечити енергетичну блокаду України. Київ може роз'яснювати по дипломатичних каналах, що (реалізація цих проектів. - Ред.) підриває економічну і політичну безпеку Європи, бо вони не спрямовані на збільшення джерел надходження газу. І по-друге, Україна має створити умови для збільшення власного видобутку, альтернативної енергетики і енергозбереження.