Блог із Луганська: весна і гроші

До всього можна звикнути. Навіть якщо уявити, що колись у місті не буде мене чи моїх близьких, тут так само продаватимуть хліб, люди поспішатимуть на роботу, відпочиватимуть, шукатимуть можливостей більше заробити.

Напевно, так буде завжди і було завжди. Це загальні контури, в межах яких змінюється тільки забарвлення картини життя.

Чомусь це спало на думку сьогодні, під час денної прогулянки. Невидимі оку птахи співали: "Весна, весна!" І навколо справді була весна, незважаючи на війну чи інші світові катаклізми.

Люди поспішали у справах. І людей, і справ стало помітно більше. Відкриваються фірми в приміщеннях, які ще недавно стояли порожні. І вже знайомі дають поради, що в "Сушимі" суші дешевші й смачніші, аніж деінде.

Про гроші і ціни, як і раніше, говорять, але в ці похмурі дискусії з довгими паузами почали вплітатися й інші нотки - про плани, частіше нездійсненні, про мрії. Напевно, винна та сама весна, про яку сьогодні всю дорогу співали птахи.

І ще я почала помічати красивих і дорого одягнених людей, яких раніше чомусь було не видно. Звичайно, на тлі більшості не помітити їх неможливо.

Взагалі, якщо говорити про зміни, місто втратило лоск, котрий, як панно, був зітканий із безлічі ниток. Це і прошарок заможних луганчан, і супермаркети, що блищали вогнями, і сфера дозвілля. Усе це зараз переживає не найкращі часи.

Ті, хто міг собі дозволити поїхати з Луганська, хто міг купити нерухомість десь іще, зробили це. Про це досить часто говорять. Найчастіше - заздрісно. Річ не тільки у грошах, а ще й у сміливості тих, хто зміг так круто повернути своє життя, залишивши в Луганську все - нерухомість, бізнес, минуле.

Ніхто не говорить про те, як почуваються ті, хто поїхали, про те, що для них дім і що вони втратили. Чи співмірні здобутки і втрати, і чи солодкий хліб у нових містах. Як відомо, вдома і падати м'якше...

Колишні колеги говорять тільки про видиму верхівку життя тих, хто виїхав - є робота, є гроші знімати житло... Але за всім цим стоїть набагато більше - стреси, величезна праця, звикання до нових колективів, прагнення зарекомендувати себе, сили і бажання почати з нуля у будь-якому віці.

Місто втратило лоск, який створювали люди, що населяли його. Разом із цими людьми з міста пішли і великі супермаркети.

У колись великих магазинах на 11 кас працюють максимум два касири. Охоронець поєднує функції фасувальника і завгоспа, прибиральниця вміє зважувати і виконує все, що їй доручать. Немає відповідальних за візки - раніше це називалося "паркувальники", немає "жінки на сумках" - людини, яка брала сумки і віддавала їх покупцям.

Самі магазини виглядають досить сумно - мало світла, багато порожніх площ. Явна економія електрики. І опалення немає. На цьому тьмяному тлі музика із динаміків, що має створювати настрій, розчиняється у порожніх залах і здається недоречною.

Знайти, загалом, можна все. Але з одним уточненням - вибору найчастіше не буде. Ви знайдете оселедець однієї торгової марки, кілька видів майонезу, кілька сортів сиру... Та якщо любите щось таке ж, але з "золотими гудзиками", цього, швидше за все, не буде.

Такі речі можна привозити з Росії або з підконтрольної Києву території України. Але з такими труднощами легше відмовитися від звички снідати хамоном, аніж намагатися привезти його до Луганська.

Зараз абсолютно нормально почути, яке вино відносно недороге і хороше, і на якому ринку його можна знайти, яку дешеву каву можна пити і яка ковбаса їстівна.

Поруч із відомими торговими марками з'явилися виробники, які не маркують продукцію. На ринку можна запросто купити ковбасні продукти і не знайти на упаковці ані складу, ані назви фірми-виробника. Продавець відповідає ухильно: "Це з Харкова".

Зазвичай у нашому небагатому асортименті привертає увагу ціна і новизна Люди старанно шукають дешеві продукти, намагаються економити.

З останніх розмов, що вразили, запам'ятався діалог двох продавців на ринку:

- Що у тебе сьогодні на вечерю?

- Борщ.

- А у мене млинці. Давай ми прийдемо до тебе на борщ із нашими млинцями, і у вас, і у нас буде і перше, і друге.

Розмови про гроші й продукти завжди - у транспорті, на зупинках, після привітання: "Що готуєш зараз економного?".

Моя школярка якось гордо сказала: "Моя мама знає, де можна знайти на рубль дешевше".

Але ж не так давно пошуки такого ж, але дешевшого, було долею пенсіонерів і малозабезпечених. Виходить, велика частина луганчан зараз саме такі - малозабезпечені.

Хоча в місцевих новинах із вуст Ігоря Плотницького прозвучало, що ми твердо стоїмо на ногах і допомоги не потребуємо. У нас справді - гуманітарну допомогу видають тільки тим, хто отримує пенсії менші ніж 980 гривень.

Верхи запевняють, що все добре, а низи моніторять ринки у пошуках дешевих продуктів, відверто заздрячи жителям "ДНР", у якій працює фонд Ахметова.

Але в місті все одно весна.

І втомлений сірий Луганськ посміхається першому теплому сонцю, сподіваючись на зміни. Зміни на краще.