Блог Світлани Пиркало: голі в опері

Сьогодні ми будемо говорити про секс і насильство на оперній сцені і про те, що в аудиторії також сидять не простаки.

Опера не часто потрапляє в заголовки новин, але сьогодні це сталося. У понеділок, на прем’єрі нової постановки "Вільгельма Телля" Россіні в Королівській опері Лондона, освистали сцену чи то статевого знущання, чи зґвалтування австрійськими солдатами швейцарської жінки. Освистували гучно і довго, кричали "ганьба": за 13 років відвідування опери в Лондоні я таке побачила вперше.

Свистуни сиділи навколо мене, на гальорці, яка завжди має свою точку зору щодо нововведень. Але чи мали вони рацію?

Опера – про боротьбу швейцарців за незалежність від австрійської корони в XIII столітті. XIII століття – це досить давно, незалежність швейцарців від австрійців на сьогодні – це трохи навіть смішно, один страчений старий швейцарець для революції, на тлі наших останніх подій, – якось малувато. Режисеру Даміано Мікелетто, видно, здалося, що сучасного глядача треба розворушити насильством. Вільгельм Телль остаточно повстає проти чужої корони саме після сцени з солдатами та жінкою, якої в оригінальному лібрето опери не було. Дію опери, до речі, перенесено в Боснію часів війни, але якби я про це не прочитала в газеті, я б не здогадалася.

Театр уже видав заяву, що опера висвітлює брутальну реальність війни, де насильство над жінками – трагічний факт.

Якщо хочете знати мою думку, то воно, звісно, факт. Але я особисто не уповноважувала Королівську оперу висвітлювати брутальну реальність, яка не має жодного відношення до сюжету. Якби я хотіла провести вечір з брутальною реальністю, я би ввімкнула "Гру Престолів" чи почитала свій Facebook. Як глядач, я від них хочу класної постановки цікавої опери. І, що прикро, в постановці справді було багато доброго, співали чудово, порадувала Софія Фоміна в ролі сина Телля (на голові якого той розколює з арбалета яблуко), але після сцени насильства хто про це писатиме?

Є у мене і певні сумніви, що йдеться саме про чесне, альтруїстичне висвітлення брутальної реальності, яка не дає спати режисеру. Справа в тому, що це не поодинокий випадок, а певна мода. І щось мене муляє, коли статеве насильство над жінками відтворюють чоловіки, яких про це ніхто не просить.

Оголеність і статеве насильство над жінками зараз висвітлює і ще один театр – Національна опера "Колізей". І робить це в опері "Кармен" у постановці іспанського режисера Каліксто Бієйто. Це той самий Бієйто, який шокував лондонську публіку на початку 2000-х постановкою опери Верді "Бал-Маскарад", де в першому акті на унітазах сиділа шеренга бандитів. Моцартівський "Дон Джованні" у нього бринів оральним сексом і шумував від кокаїну: спостерігаючи за цією вакханалією в 2004 році на тій-таки сцені Національної опери, я думала: "зовсім збожеволіли капіталісти". (Концепцію Гейропи тоді ще не вигадали). І ось – Кармен.

Кармен у Бієйто перетворилася на блондинку в пошуку кращого життя і жертву. (В класичних постановках вона – бунтівна циганка, яка керується виключно власною пристрастю). Славетний тореадор Ескамільйо став самозакоханим алкоголіком, а наївна селючка Мікаела – цинічною туристкою.

Так от у цій постановці другий акт, де дія відбувається навколо табору контрабандистів, починається виходом на сцену абсолютно голого чоловіка. Його відношення до контрабандистів чи взагалі до сюжету далеко не є очевидним, і закралася думка, що відношення він взагалі не має. Переді мною, думала я, просто голий мужчина, і єдиною причиною його перебування на сцені є епатаж.

Решта опери пройшла відносно без ексцесів, бо імітація різних видів сексу і море крові в кінці вже виглядали блідо порівняно з початком другого акту.

Після того я довго шукала в інших рецензіях пояснення авторської задумки. Не те що я проти подивитися на гарне чоловіче тіло, та ще й не на свято, а в робочий вівторок. Але відомий нам усім з дитинства Чехов вимагав, щоб на сцені нічого не провисало, вибачте на слові. Що б сказав на це Антон Павлович?

Я знайшла лише одну рецензію в Daily Telegraph, на прем’єру постановки в 2012 році, яка підтверджувала мою підозру: голий чоловік на сцені був ні до чого.

Епатаж у мистецтві – діло потрібне. Хто не знає напам’ять усі п’єси Леся Подерв’янського, той жизні не пойняв, хоча за матюками там ховається глибина.

Але чи весь епатаж увійде в історію? Ризикну напророкувати, що вже незабаром Королівська опера трохи знизить градус у сцені насильства, бо освистали реально. І правильно зробили. Дражливі теми потрібно зачіпати, але так, щоб у це повірили глядачі, а не для приводу відтворити на сцені сторінки таблоїда.

STY39390305Блог Світлани Пиркало: Годо знову не прийшовБлог Світлани Пиркало: Годо знову не прийшовСвітлана Пиркало відновлює культурний блог із Лондона на веб-сайті ВВС Україна. Перший допис присвячений фестивалю Беккета в Барбікані. 2015-06-27T14:13:55+03:002015-06-27T15:03:02+03:002015-06-27T15:03:02+03:002015-07-02T18:04:35+03:00PUBLISHEDuktopcat2true