Як у Поморянському замку правили король, гестапівці та учні ПТУ

BBC Україна продовжує знайомити із замками України і пропонує історію про фортецю-палац неподалік Львова.

Власники Поморянського замку по-різному відновлювали споруду, тому за 600 років тут змішалося багато стилів.

Спочатку замок був дерев'яним. Його спорудили в місцині з озерами. Від великих ставків, на думку автора "Хроніки Поморянської" Броніслава Заморського, й пішла назва "Поморяни".

Вода захищала замок із трьох боків, а ліс та родючі землі створювали умови для життя.

Точних даних про вигляд дерев'яного замку немає. Кам'яну будівлю, що донині вціліла, побудували вже у 16 столітті. Принаймні, дослідник замків та палаців Роман Афтаназі впевнений, що саме тоді споруда отримала "остаточний зовнішній вигляд".

Фортеця з бійницями

Замок з чотирма баштами облаштували на штучному насипі. Вздовж будівлі знизу тягнулися підвали з бійницями - так звана "нижня гармата", а над ними - склепінчасті кімнати - "верхня гармата".

З північного боку дві башти з'єднував мур із брамою посередині. До нього вів підйомний міст. Ця сторона також була обладнана бійницями.

Глибокий рів та високий вал оточував споруду зі сходу, півдня та заходу. Завдяки такій системі фортифікації Поморянський замок успішно протистояв облогам турків і татар.

Місто воїнів

У 17 столітті Поморяни стали власністю родини Собеських.

Якуб Собеський укріпив замок, облаштував нову порохівню та великий склад зброї. Він розпорядився, що місцевими можуть бути лише здорові та здатні до служби чоловіки. Хто воював у молодості, той на старість отримував волю та звільнявся від податків.

Строк служби за часів Яна Собеського був сім років. Щокварталу приїздили уповноважені, які перевіряли готовність замку до оборони. Вони звіряли кількість зброї та амуніції, контролювали злагодженість дій під час уявного нападу.

Тоді Поморяни нагадували військову колонію, вважав Броніслав Заморський. Злочинців було мало. За найменше порушення саджали до в'язниці, а за підпал, крадіжку худоби чи шахрайство - засуджували до смертної кари.

Королівський замок

"Хроніка Поморянська" описує випадок, як Ян Собеський полював у поморянських лісах і заблукав. Стемніло. Панич натрапив на хатинку. Її старий господар привітався та сказав, що "бачить королівську корону" на голові Яна. Через дев'ять років Ян Собеський став королем Речі Посполитої.

Можливо тому, облаштувавши родову резиденцію в Жовкві, король не шкодував грошей на відновлення Поморянського замку. Татари двічі захоплювали його та перетворили фортецю на руїну.

Переможець османів у Віденській битві бачив замок як форпост у війнах із татарами.

Під час останньої відбудови укріплення облаштували у формі бастіону. Автором проекту міг бути Шарль Бенуа. Інженер саме працював над шпиталем боніфратів у Львові, який фінансував Ян Собеський.

Нині про короля нагадує вигляд південного крила. Півкруглі аркади, колони на верхньому поверсі, трикутні фронтони, що прикрашають вікна споруди схожі на оформлення королівської резиденції в Жовкві.

Резиденція естета

Після Собеських Поморянами володіли Радзивілли.

Вони не так опікувалися замком. Він занепав, а також постраждав у пожежі.

Споруду врятував новий власник Еразм Прушинський. Він відновив південне та східне крила, натомість, розібрав вкрай зруйноване північне та західне. Із залишків цегли збудував школу та ратушу. Його син Юзеф Прушинський закінчив реставрацію — накрив мури бляхою, поруч заклав парк і теплицю.

Як поціновувач мистецтва, він прикрасив помешкання картинами відомих художників, зокрема Рембрандта, Мікеланджело, Рафаеля, Леонардо да Вінчі — усього біля 300 робіт. Роман Афтаназі переконаний, що це були копії.

Збірка Еразма Прушинського також включала близько десяти тисяч гравюр, з-поміж яких — багато робіт Рембрандта. "Хроніка Поморянська" згадує про "елітну книгозбірню", колекції монет, медалей, скульптур, зброї, посуду, автографів польських королів.

Ці колекції зникли після того, як Поморяни викупив Станіслав Потоцький. Він, а потім його син були останніми приватними власниками замку.

Дзвінок Пілсудському

Після Першої Світової війни замок вкотре зазнав руйнувань. У Поморянах почергово квартирувалися австрійські, німецькі війська, неподалік проходила лінія фронту.

У листопаді 1918 року січові стрільці зайняли місто та підняли над ратушою синьо-жовтий прапор. Біля замку відбулося віче, на якому оголосили про встановлення української цивільної влади.

Після війни Єжи Потоцький відбудував замок. Граф працював сенатором у парламенті, а потім дипломатом Речі Посполитої в Туреччині та США. У Поморянах бував рідко. Проте облаштував резиденцію старовинними меблями й творами польського живопису. Тут же зібрав кількатисячну бібліотеку книжок, які прикрасив екслібрисом із зображенням замку.

Стефанія Козоріз, жителька Поморян, пригадує велику залу з опудалами птахів та звірів, а поруч - кімнату графині з дзеркалами. Двір прикрашали клумби з трояндами. Всюди був порядок та чистота, про що також свідчать тогочасні світлини, зокрема, з книги Олександра Чоловського , 1926 року видання.

Єжи Потоцький приязно ставився до українців. Під час переслідувань польською владою українців Поморян не чіпали. Є згадки, що Потоцький, який був колишнім ад'ютантом Юзефа Пілсудського, зателефонував до свого шефа. Польські військові, що здійснювали арешти у сусідніх селах, переночували у замку, але нікого не потурбували.

Два гестапівці

Під час окупації Поморян нацистами в замку проживали два гестапівці. Вони змушували місцевих жителів працювати на полях, що колись належали пану Потоцькому. Німці били всіх, хто не корився.

У відповідь військові УПА розстріляли гестапівців, а тіла залишили біля замкової брами. Приїхала каральна група, яка арештувала та вивезла всіх чоловіків до концентраційного табору під Львовом.

Після війни в замку господарювали райкомівські партійці та чиновники. Невдовзі тут навчалися учні професійно-технічного училища.

Колись неприступну фортецю нині руйнує час - декілька років тому впала одна зі стін. Тільки нещодавно виділили кошти на протиаварійні роботи, встановили опори й підлатали дах.