Як я лікувала Covid-19 у Британії
- Author, Анастасія Грібанова
- Role, BBC News Україна, Лондон
Кореспондентка ВВС News Україна Анастасія Грібанова розказує, як це - хворіти на ковід, живучи в Лондоні.
Доктор Амір Хан має чарівну посмішку, ідеальні зуби та легеньку щетину, а його темне волосся хвацько вкладене блискучим гелем, наче він щойно вийшов із хіпстерського барбер-шопу.
Верхні ґудзики досконало випрасуваної сорочки невимушено розстібнуті. Впевнений, доброзичливий і безстрашний.
Ось він миє руки, ось - розкладає набір для тестування на столі, з пластикової упаковки обережно виймає паличку для взяття зразків. Рухи професійні, легкі, невимушені.
Це я дивлюся відеозапис британської NHS (National Health System - державна система охорони здоров'я - Ред.). Його я переглянула вже 20 разів і стільки ж спробувала в режимі репетиції повторити те, що з такою легкістю він демонструє, - взяти зразки для ПЛР-тесту на COVID у себе з горла і носа.
Це треба зробити обережно, не торкаючись паличкою язика, ясен чи зубів, щоб не зіпсувати зібраний матеріал. Інакше - результат може бути неточним.
У доктора Хана все виходить ідеально, а от у мене… Я закашлююся і ледь не проковтую ватну паличку. Ставлю свого доктора на паузу. Після годинних тренувань я вже майже готова визнати поразку.
Ні, я не готуюся приєднатися до загону Covid-волонтерів і не проходжу курси медсестер-лаборантів. Я маю підозру на коронавірус і прозорий пакетик з пробіркою на столі - мій єдиний спосіб дізнатися, хвора я чи ні.
"Та чого ти мучишся? Піди в лабораторію і здай тест!" - скажете ви.
В Україні - це було б перше, що б я зробила після появи симптомів. Але в Британії правила зовсім інші.
Тут усім із симптомами радять у першу чергу ізолюватися, щоб не заражати інших: не виходити з дому, замовляти в мережі доставку продуктів, а всі необхідні поради лікарів отримувати дистанційно - з урядового коронавірусного онлайн-ресурсу чи з гарячої лінії служби охорони здоров'я.
Більше "Ібупрофену"
Проживши в Лондоні два з половиною роки, я багато чого дізналася і навчилася. Наприклад, любити тости з апельсиновим мармеладом і солоним вершковим маслом, спочатку дивитися праворуч, коли переходиш вулицю, користуватися дивакуватими кранами у ванній та в будь-яку пору року носити в сумці одночасно парасольку, теплу кофту і сонячні окуляри.
Проте тут, як і скрізь, краще не хворіти і уникати лікарень.
Британська медична система має свої плюси - якщо ви серйозно захворієте, вас таки лікуватимуть, медична система дбає про всіх, хто живе в цій країні, а послуги надає безкоштовно.
Засновним принципом NHS, створеної в липні 1948 року, було надання медичної допомоги "від колиски і до могили", а на її фінансування кожен британець сплачує податок - внесок у національний страховий фонд, до якого із моїх заробітків працедавець вираховує 12%.
Утім, на прийом до лікаря в Британії потрапити складно.
Сімейні лікарі на кожного пацієнта відводять по 10 хвилин, щоб вирішити, наскільки серйозна проблема і чи потребує вона скерування до консультанта, який спеціалізується на якійсь вужчій галузі.
Запис на прийом - на тижні наперед, а якщо не хочеш чекати планового прийому в сімейного лікаря, через травму чи підозру на апендицит, наприклад, то йди до лікарні, але там - свої проблеми.
Перед очима одразу спливають картинки усіх моїх візитів до тутешніх клінік. "Кров'ю кашляєте? - Ні. - Тоді з вами все добре". Це я прийшла на прийом через біль у грудях після застуди, прочекавши чотири години в черзі.
А ось я дві години стою у відділенні швидкої після того, як впала і забила куприк. Мене навіть на рентген не відправили.
"Це ж куприк, ми нічого не можемо вдіяти!" - розвела руками лікарка. "І що мені робити?" - питаю я, знемагаючи від болю. "А що ви вже робите?" - запитує вона у відповідь. "П'ю "Ібупрофен". "Значить, пийте більше "Ібупрофену".
На тому і розійшлися. Відтоді минуло півтора року. Мій куприк болить і досі.
Тож не дивно, що з початком пандемії коронавірусу і я, і чимало моїх друзів якось напружилися.
Якщо тут за нормальних часів до лікаря потрапити важко, то що ж буде тепер?
Тестування вдома
Із новими часами прийшли й нові навички. Наприклад, здати тест на коронавірус у домашніх умовах.
Насправді в Британії протестуватися можна і в експрес-лабораторії на зразок МакДрайву, або ж в одному з мобільних пунктів у місті, що відкриті для так званих "ключових співробітників" (до таких зараховують і журналістів). Усе - за передзаписом, а потрапити в лабораторію можна тільки власним транспортом або ж пішки.
Але я вже маю симптоми, власного транспорту в мене немає, до найближчого пункту тестування далеченько, а почуваюся я кепсько, щоб взагалі кудись ходити. Лишається тільки один варіант: замовляти набір для тестування додому.
Роблю це через сайт NHS, і за два дні мені під двері приїжджає акуратно загорнутий пакунок без розпізнавальних знаків. Мабуть, щоб не лякати сусідів.
На цей момент в мене вже зникли запахи і смаки, але тест робити я таки взялася.
Кілька пластикових пакетів на зіпері, пробірка з прозорою рідиною і шпатель для збору зразків. Його довжина мені якось одразу не сподобалася. До цього я вже здавала тест в Україні і приблизно уявляла процедуру, але в житті не могла подумати, що наступного разу доведеться повторити цей трюк самій.
До інструментів додали брошурку з детальним описом того, що треба робити, а також кілька корисних посилань на відеоінструкції. Ось тут ми і "зустрілися" із доктором Аміром Ханом.
Саме він мав мене навчити, як правильно і акуратно взяти матеріал для аналізу. Здавалося б, що тут складного? Але навіть після годинних репетицій на домашніх ватних паличках мій організм відмовився співпрацювати.
Ледь стримуючи сльози від болю в горлі і кашляючи, я таки запакувала зібраний зразок у пробірку і понесла в поштову скриньку. Тепер, якщо вірити NHS, залишалося тільки чекати два-чотири дні. Ну а поки чекаю, дай-но я подзвоню лікарю і про всяк випадок дізнаюся, як лікуватися.
"Сидіть вдома і чекайте"
"Якщо ви маєте симптоми коронавірусу, не приходьте до лікарні", - почула я у слухавці, додзвонившись до клініки.
Це трохи збентежило, бо симптоми я якраз мала. Здавалося б, якщо ти захворів - тобі до лікаря. Але тут із симптомами "корони" тебе ніхто не прийме. Бо за протоколом лікування, інфікованих треба ізолювати - і тримати якнайдалі від людних місць.
Слухавку бере асистентка рецепції. Я пояснюю їй, що маю підозру на COVID і прошу з'єднати з лікарем. Здогадуюся, що я в неї така сьогодні не перша, але вона по-британськи ввічливо пояснює, що, на жаль, години для консультацій у лікарів вже розписані, але переживати мені не варто - адже всю інформацію про лікування можна знайти на сайті NHS.
Спершу мені треба дочекатися результату тесту. "Сидіть вдома і чекайте, а якщо стане зле - дзвоніть за телефонами екстрених служб, а ми будемо молитися за ваше швидке одужання. Гарного дня!".
Значить, лікуватися доведеться самостійно, подумала я і полізла на сайт NHS почитати, що ж там радять.
У переліку рекомендацій значився "Парацетамол" і мій старий добрий друг "Ібупрофен" - щоб знімати біль і збивати високу температуру.
До цього ще радять пити багато рідини, побільше відпочивати, не спати на спині, якщо є кашель, і головне - в жодному разі не ходити самому до магазину чи аптеки.
Потішило те, що поруч із номерами екстрених служб, є і контакти волонтерів, які можуть допомогти замовити їжу, привезти необхідні ліки чи навіть поговорити, якщо вам самотньо.
Don't worry, be happy
На ранок через два дні після тесту я прокинулася від звуку SMS-повідомлення.
"Шановна Анастасіє Грібанова, дата народження […], результат вашого тесту на коронавірус позитивний. Намагайтеся не переживати. У більшості випадків ви можете полегшити симптоми вдома до одужання".
Від моменту замовлення тесту і до отримання результату минуло майже п'ять днів.
Ну що ж, в принципі, нічого нового я не дізналася. Я не іпохондрик і не панікер, але маю астму і вроджену ваду легенів, а отже - в групі ризику.
Я запаслася сиропом від кашлю, "Ібупрофеном" і терпінням. Три літри води на день, незліченні обсяги чаю з медом, сон та інь-йога.
Сьогодні 11 день моєї хвороби. Запалення в мене не розвинулося, жодна з моїх деформованих легень не відмовила, а готуючи тости зранку, я відчула, що до мене повністю повернулися запахи.
Снідаючи тостами з апельсиновим мармеладом і кавою, я розмірковувала над своїм життям тут.
Хворіти на коронавірус на чужині - це пізнати якісь нові рівні самотності і туги за домом.
*Цей блог був відредагований 17 листопада 2020 року. У текст додали більше деталей про те, як функціонує британська система охорони здоров'я.
