Спалах Еболи: чому з ним так складно боротися, і чим це загрожує світу

Лихоманка Ебола протягом кількох тижнів непомітно поширилася в Демократичній Республіці Конго. Регіон охоплений громадянською війною, що ще більш ускладнює боротьбу з вірусом.

Крім того, цей різновид вірусу зустрічається рідко, тому в лікарів є небагато способів боротьби з хворобою, що закінчується смертю приблизно в 30% випадків.

У неділю ВООЗ назвала спалах "надзвичайною ситуацією в галузі охорони здоров'я, що має міжнародне значення".

Масштаби поширення захворювання поки що незрозумілі, але вже зареєстровано майже 250 потенційних випадків захворювання та близько 80 смертей. Майже всі вони сталися в Демократичній Республіці Конго.

Більшість спалахів Еболи, як правило, невеликі, але в 2014-2016 роках відбувся масштабний спалах у Західній Африці. За офіційними даними, тоді 28 600 людей підхопили інфекцію, що стало найбільш масштабним поширенням Еболи в історії.

Але попередження ВООЗ про надзвичайну ситуацію зовсім не означає, що ми опинилися на ранніх стадіях пандемії, як це було з COVID-19. Ризик поширення Еболи для решту світу залишається мізерним.

Під час масштабного спалаху в 2014-2016 роках у Великій Британії, приміром, було зареєстровано всього три випадки захворювання, усі хворі були медичними працівниками-волонтерами.

В Україні не було зареєстровано жодного випадку захворювання на Еболу в ті роки.

Але навіть у країнах із низьким ризиком поширення фахівці однаково пильно стежать за перебігом епідемії.

"Ситуація дійсно складна і вимагає міжнародної координації", - каже докторка Аманда Роєк з Інституту пандемічних наук Оксфордського університету.

Загроза зберігається для країн-сусідів Конго.

Насамперед для Уганди, де вже зареєстрували два випадки захворювання (один із хворих помер), а також для Південного Судану та Руанди, які вважають країнами високого ризику через тісні торгівельні та транспортні зв'язки.

Що таке вірус Бундібуджіо і чому він небезпечніший за інші

Ебола - це складне і смертельно небезпечне захворювання, яке, на щастя, досить рідко зустрічається.

Зазвичай еболавіруси вражають тварини, в основному криланів (рукокрилих, схожих на кажанів), але при тісному контакті можуть заразитися і люди.

Вірус поширюється в тому числі через біологічні рідини, от як кров і блювання, хоча зазвичай це відбувається тільки після появи симптомів.

Нинішній спалах викликаний вірусом Бундібуджіо - це один із трьох відомих збудників лихоманки Ебола, і він відносно мало досліджений. Досі він викликав всього два спалахи, в 2007 і 2012 році. Близько 30% хворих тоді померли.

На відміну від інших вірусів Еболи, від вірусу Бундібуджіо поки що не існує схвалених вакцин чи ліків, тільки кілька експериментальних.

Тести для визначення інфекції, судячи з усього, не дуже ефективні. На початку спалаху результати аналізів були негативними, і знадобилися більш удосконалені лабораторні методи, щоб підтвердити вірус Бундібуджіо.

За словами професорки Труді Ланг із Оксфордського університету, найбільш серйозні побоювання викликає саме той факт, що доводиться мати справу з вірусом Бундібуджіо.

Його симптоми, як вважають лікарі, можуть проявитися у період від двох днів до 21-го з моменту зараження. Спочатку це виглядає як грип - висока температура, головний біль і втома. Але в міру розвитку захворювання проявляється блювання, діарея і порушення роботи внутрішніх органів. У деяких пацієнтів розвивається внутрішня і зовнішня кровотеча.

Оскільки схвалених препаратів проти вірусу Бундібуджіо не існує, лікують в основному симптоми: втамовують біль, поповнюють запаси рідин, забезпечують харчування, запобігають паралельному розвитку інших інфекцій. Допомога на ранньому етапі підвищує шанси пацієнта вижити.

Влада запізнюється із реакцією

Першою людиною, яка захворіла під час цього спалаху, за офіційними даними виявилася медсестра. Симптоми у неї проявилися 24 квітня, а спалах підтвердили тільки через три тижні.

"Передача вірусу триває вже декілька тижнів, і спалах виявили дуже пізно, що викликає тривогу", - зазначає докторка Енн Корі з Імперського коледжу Лондона.

Це означає, що органи охорони здоров'я запізнюються із реакцією для ефективної боротьби із спалахом захворювання. ВООЗ припускає, що він може бути значно масштабнішим, ніж випливає із офіційних даних.

Насамперед необхідно швидко виявити інфікованих і тих, хто з ними контактував. Треба запобігти поширенню вірусу в лікарнях та інших місцях, де можуть лікувати пацієнтів із Еболою в період їхньої найбільшої заразності. А ще забезпечити безпечне захоронення померлих, тому що тіла теж залишаються заразними.

Все це непросто зробити при великій кількості інфікованих, а конфлікт в регіоні погіршує ситуацію. Через громадянську війну в Конго понад 250 тисяч людей були вимушені покинути свої домівки.

"Багато з них із постраждалих районів - шахтарських міст із високою мобільністю і тимчасовим населенням. Ця мобільність збільшує ризик, тому що люди пересуваються між населеними пунктами через кордони", - пояснює Ланг.

Докторка Даніела Манно із Лондонської школи гігієни та тропічної медицини зазначає, що Конго має великий досвід боротьби зі спалахами Еболи, і відповідні заходи "сьогодні значно сильніші, ніж десять років тому".

Чи вийде швидко локалізувати спалах, і чи повториться ситуація 2014-2016 років, залежить від того, наскільки ефективно влада відреагує на нього зараз.