"Нам теж треба носити речі". Чому жіночий одяг часто роблять без кишень

Чому в чоловічому одязі так багато кишень, а в жіночому так мало? Протягом століть скромна кишеня посідала чільне місце у гендерному поділі моди. Тепер у соцмережах набирає обертів хештег #WeWantPockets - чи допоможе це нарешті змінити ситуацію?

Тренди у соцмережах часто важко зрозуміти, і на перший погляд нещодавня хвиля відео в TikTok, де жінки намагаються утримати у руках якомога більше предметів, здавалася такою ж безглуздою, як і багато інших вірусних флешмобів.

Але цього разу тренд виявися зовсім не випадковим - скоріше, він став "троянським конем" для давньої проблеми, яка присутня й досі: чому в жіночому одязі так мало кишень.

Це вже майже стало окремим мемом: жінка хвалить сукню іншої жінки, і та у захваті відповідає: "У ній є кишені!" Здається, ніщо не викликає такої радості, як простий квадрат тканини. Але за цим гумором криється справжнє роздратування: кишеня давно стала наріжним каменем у гендерному поділі моди.

На модних показах цього року багато моделей виходили на подіум, впевнено тримаючи руки у глибоких кишенях – і виглядали більш впевнено, ніж ті, хто йшов із вільними руками.

Нерівність із кишенями – не новина, це проблема століть. Але останніми роками це питання знову й знову привертає увагу.

У соцмережах набирає обертів хештег #WeWantPockets (ми хочемо кишені). Коли телефони стали більшими, жінки зрозуміли, що їхні кишені зовсім не придатні для того, щоб їх вмістити.

Опитування YouGov 2020 року у Великій Британії показало, що 4 з 10 жінок відмовлялися купувати річ, дізнавшись, що у ній немає кишень.

Коли кишені у жіночому одязі й існують, вони зазвичай коротші та вужчі, ніж у чоловічому. А часом – лише імітація.

Цього року восьмирічна школярка написала в британський супермаркет Sainsbury's із запитанням, чому у дівчачих шкільних штанах кишені фальшиві, тоді як у хлопчачих – справжні.

"Дівчатам теж треба носити речі!" – написала вона. Представник компанії пообіцяв розібратися.

"Кишені стали символічною і дуже суперечливою частиною чоловічого й жіночого одягу", – каже Керолайн Стівенсон, директорка програми культурних і історичних досліджень в Університеті мистецтв Лондона.

На модних показах осінь-зима 2025-26, які визначають тренди найближчих сезонів, з'явилися ознаки того, що індустрія звернула увагу на цю проблему.

Багато моделей виходили на подіум з руками, глибоко захованими в кишені, – вони випромінювали додаткову впевненість.

На показі Simone Rocha акторка Фіона Шоу тримала руки у кишенях чорної сатинової сукні. Багато кишень було і в колекціях Prada та Louis Vuitton.

Але чи стане це справжнім зрушенням або лише короткочасним трендом – і чи перейде у повсякденний одяг жінок – лишається відкритим питанням.

Історія кишень

Кишені для жінок завжди були другорядними. "У XVI-XVII століттях у жінок був свій тип кишень, так звані пристібні, які зав'язувалися довкола тіла під спідницею, у якій були розрізи з боків для доступу до них", – пояснює Стівенсон.

Ці пристібні кишені часто прикрашали вишивкою й у них зберігали ключі, гроші, носові хустки, набори для шиття, а також коштовності: годинники, табакерки чи флакони з ароматами.

"Вони символізували певну автономію, – каже Стівенсон. – Але у кінці XVIII – на початку XIX століття вони зникли разом із появою стилю ампір, коли силуети стали тоншими".

Зникнення кишень означало і втрату автономії.

"Якщо жінка не може взяти з собою особисті речі у публічний простір, вона стає значно вразливішою та залежнішою від чоловіків чи слуг", - додає дослідниця.

Усе, що могло б потрапити в кишеню – гроші, ключі, записки – символізувало речі, які, як вважалося, не мали хвилювати жінок: власність, владу, приватність.

Жінки почали носити невеликі сумки.

"Але це теж робило їх більш уразливими, адже руки залишалися зайнятими", – додає Стівенсон.

Хоча нестача кишень дратувала жінок і раніше, справжнім політичним питанням це стало лише у XX столітті.

"Суфражистки вимагали для жінок і право голосу, і кишені", – каже Стівенсон.

Сатиричні карикатури того часу висміювали жінок, які засовували руки у великі кишені, як чоловіки.

"Цікаво, що саме кишеня стала одним із символічних способів висміяти прагнення жінки до незалежності й свободи", – каже письменниця Елізабет Евітс Дікінсон, авторка нової біографії дизайнерки Клер Маккардел – американки, яка вирішила боротися з проблемою кишень.

У книзі "Клер Маккардел: дизайнерка, яка звільнила жінок" (Claire McCardell: The Designer Who Set Women Free) Дікінсон досліджує, як Маккардел – успішна дизайнерка прет-а-порте, одна з перших, хто мав власний бренд, – створила сучасний американський стиль, розробляючи одяг, що пасував не лише тілу жінки, але і її життю.

"Маккардел щиро вірила, що одяг має бути красивим, практичним і зручним, і вона розуміла, що кишені – це не лише місце для речей", – каже Дікінсон у коментарі BBC.

"Вона розуміла психологію одягу і те, що іноді руки просто мають десь бути. Коли ти кладеш руку в кишеню й відхиляєшся назад – ти виглядаєш впевненою, виглядаєш невимушено круто. Це візуальна заява про контроль", - пояснює вона.

Маккардел не була першою дизайнеркою, яка у XX столітті додавала кишені в жіночий одяг – Коко Шанель робила це ще раніше, але її речі могли дозволити собі лише заможні клієнтки.

У її витончених моделях кишені демонстрували такі ікони, як Одрі Гепберн, Мерилін Монро та Жаклін Кеннеді. Але Маккардел орієнтувалася на іншу аудиторію.

"Вона була однією з перших, хто поєднав високу моду з масовим виробництвом", - каже Дікінсон.

Для Маккардел одяг був фізичним втіленням жіночих ідей, ідентичності та бажань.

"Кишені були лише частиною системи, яку вона створила, враховуючи всі аспекти того, як жінка вдягається. Вона сама була кар'єрною жінкою, неодруженою до 40 років і не надто багатою – тому прекрасно розуміла своїх клієнток", - пояснює вона.

Вона відкидала поширені аргументи проти кишень – наприклад, що вони псують силует.

"Вона знала, як правильно сконструювати одяг і розташувати кишеню так, щоб вона була ідеальною. Її речі були простими й елегантними, але водночас технічно продуманими", - каже Дікінсон.

Свобода руху

Редакторка Harper's Bazaar Діана Вріланд була палкою прихильницею кишень і навіть пропонувала присвятити їм цілий випуск. Але їй нагадали, що велика частина рекламних доходів журналу надходила від виробників сумок.

Це актуально й сьогодні.

"Модна індустрія зацікавлена в тому, щоб жінки купували сумки, тож їм вигідно нав'язувати ідею, що речі треба носити окремо від одягу", – каже Стівенсон.

Під час Другої світової війни Вріланд попросила Маккардел створити практичну сукню, і так з'явилася іконічна "pop-over" – просте плаття з запахом із великою кишенею.

Але після війни практичність відсунулася на другий план. "Новий погляд" Крістіана Діора повернув моду до вузької талії, пишних спідниць і традиційного уявлення про жіночність. Практичність поступилася фантазії. У 1954 році Діор сказав: "У чоловіків кишені, щоб носити речі, у жінок – для краси".

Іронія в тому, що колекція Dior осінь-зима 2025-26 – остання під керівництвом Марії Грації К'юрі – була сповнена кишень.

"Силуети відповідають сучасності, підкреслюють функціональність одягу і його здатність відповідати сучасним бажанням", – писала дизайнерка у примітках до показу. Але тепер, коли її замінив Джонатан Андерсон, а більшість інших модних домів (Chanel, Versace, Celine, Alexander McQueen) очолюють чоловіки, чи можна сподіватися, що кишені залишаться пріоритетом?

"Ми відійшли від того, що жінки були основними дизайнерами жіночого одягу, – каже Дікінсон. – І з цим ми відходимо від жіночого погляду. Мода знову робить жінку об'єктом в одязі, а не автономною особистістю у речах, що відповідають її життю".

Стівенсон погоджується: практичність не є пріоритетом, особливо у високій моді.

"Індустрія не дбає про ідею жіночої автономії чи незалежності під час творчості. Для них головне – ідеалізований силует", - каже вона.

Але з огляду на кризу в індустрії розкішної моди та стрімке падіння прибутків, можливо, настав час нарешті припинити диктувати жінкам, що їм потрібно, і почати слухати їх самих.

Що ж до мас-маркету та швидкої моди, виробники прагнуть робити речі якомога дешевшими – а це часто означає жодних зайвих шматків тканини чи клопітких дизайнерських деталей (хоча кишені є стандартом у чоловічому одязі).

Усе це призвело до того, що деякі жінки вирішили взяти справу у власні руки. Джулія Сайгіел заснувала свій бренд одягу The Pockets Project у 2021 році після того, як розчарувалася відсутністю змін у цій індустрії.

"Я думаю, мене найбільше дратує те, що навіть у силуетах, які легко можуть вмістити кишені, ми їх не отримуємо або отримуємо ці крихітні кишеньки", – розповіла вона BBC.

"Є так багато жіночих нарядів, які могли б мати великі кишені. Я зрозуміла, що якщо хочу змін, мені доведеться робити їх самій і створювати сукні з великими кишенями, які я сама хотіла б носити", - каже дизайнерка.

Вона додає, що щойно усвідомила цю "кишенькову нерівність", то вже не могла перестати помічати її наслідки у своєму повсякденному житті.

"Візьмімо, наприклад, робоче середовище, – каже вона. – Коли жінка заходить у конференц-зал із сумкою, це виглядає майже так, ніби вона гість у цьому просторі. А чоловік, який входить з усім необхідним у кишенях, почувається цілком невимушено. Це його територія".

"Я люблю гарні сумки. Вони допомагають мені носити багато речей. Але в певних ситуаціях почуваєшся впевненіше без них", - додає Сайгіел.

Її бізнес виявився успішним: багато лінійок швидко розпродаються, додаються нові моделі й кольори – і численні жінки діляться з нею своїм роздратуванням через відсутність кишень.

"Одна жінка написала мені й розповіла, що коли виходила заміж, попросила кравця додати кишені до свого весільного комбінезона, а він відмовив, бо це нібито виглядало б 'неналежно'. Я подумала, що це просто дико", - каже дизайнерка.

Сайгіел оптимістично налаштована щодо змін: "Я відчуваю, що ми досягаємо прогресу. Минуло вже чимало часу з того моменту, коли я востаннє бачила кишені-імітації під час покупок".

Натомість Дікінсон менш впевнена у цьому та вважає, що Клер Маккардел була б приголомшена тим, що мода досі не знайшла спосіб поєднати стиль і практичність.

"Маккардел вірила, що вона створює не просто систему пошиття одягу, а цілу індустрію, яка поставить жіночий погляд на перший план. Думаю, сьогодні її б вразило, що так мало жінок очолюють найбільші бренди", - вважає авторка.

Видно, боротьбі за "кишенькову рівність" іще доведеться пройти довгий шлях.

"Чому й досі жінці так важко вбиратися у цьому світі? – запитує Дікінсон. - Ідея, що кишеня досі сприймається як аксесуар, а не як необхідність, просто шокує".