Барбра Стрейзанд: "У мене було не найвеселіше життя"

Акторка, співачка та режисерка Барбра Стрейзанд – одна з найуспішніших виконавиць усіх часів. На її рахунку понад 250 мільйонів проданих альбомів. Їй 81 рік, вона має два "Оскари", 10 "Греммі", 10 "Золотих глобусів", п'ять "Еммі", спеціальний приз "Тоні", 52 золоті та 31 платиновий диск. І, що, можливо, ще важливіше, - вона змінила наше уявлення про те, якими мають бути суперзірки.

У своїх мемуарах "Мене звуть Барбра" Стрейзанд відверто розповідає про своє життя та кар'єру. Вона казала, що більше не даватиме інтерв'ю, однак все ж таки поговорила з кореспондентом ВВС.

Сімнадцятирічна Барбра Стрейзанд, вперше опинившись далеко від дому, поставила собі мету.

"Я маю стати знаменитою, - сказала вона сама собі. - Хоча б для того, щоб найняти людину, яка заправлятиме мені ліжко".

"Мені так і не вдалося розібратися з цими кутами [підковдри], - сміється Стрейзанд, згадуючи свої юнацькі амбіції. - Але виявилося, що мрії про славу набагато привабливіші за реальність. Я закрита людина і слава мені зовсім не подобається".

Цей урок вона засвоїла досить рано. Перший приїзд Стрейзанд до Британії в 1966 році супроводжувався статтею в журналі Newsweek, в якій ішлося: "Барбра Стрейзанд наочно демонструє тріумф духу над зовнішністю... У неї надто довгий ніс, надто маленькі груди, надто широкі стегна. І все ж, перед її голосом зникають межі між поколіннями та культурами".

Можна сказати, що ЗМІ від початку її кар'єри чомусь зациклилися саме на її зовнішності. Її називали і "симпатичним мурахоїдом" з "неймовірним носом", та "короткозорою газеллю".

Цієї зацикленості журналісти позбулися тільки після того, як вона стала суперзіркою. Раптово Стрейзанд перетворилася з "короткозорої газелі" на "вавилонську царицю", статті про яку були сповнені захоплених коментарів.

Загалом, після 250 млн проданих платівок, 10 премій "Золотий глобус", п'яти "Еммі" та двох "Оскарів", дивуватися такій зміні настроїв не доводиться.

На жаль, було вже надто пізно. "Попри те, що минули роки, мене досі зачіпають образи, і я не можу до кінця повірити", - написала Стрейзанд у своїй новій автобіографії "Мене звуть Барбра".

Книжка, за її словами, була спробою якось виправити ситуацію.

"Це виявилося єдиним способом хоч якось контролювати моє життя, — каже вона. - Ця книга - моя спадщина. Це моя історія, розказана мною ж. Тепер мені більше не потрібно давати інтерв'ю".

На щастя, вона таки погодилася дати останнє інтерв'ю ВВС, і зробила це, не виходячи зі свого будинку, розташованого на вершині скелі над містом Малібу. Попри те, що за Стрейзанд закріпилася репутація жінки, яка завжди спізнюється, вона з'явилася вчасно, хоча в останню хвилину почала шукати окуляри.

Вона просто мрія будь-якого інтерв'юера: весела, трохи розпещена, надзвичайно харизматична й іноді схильна до божевільних витівок.

Одного разу вона заявила, що співчуває квітам так само, як і мурахам: "Я просто не можу їх розчавити".

Стрейзанд писала свої спогади майже 25 років. Перші нотатки олівцем з'явилися ще 1999 року. Готовий рукопис складається з майже 1000 сторінок і достатньо важкий, щоб ним, у разі потреби, можна було скористатися для оборони - або нападу.

Вона каже, що "пам'ять її іноді підводить", але в книзі наводить дивовижні подробиці про залаштункові суперечки, спантеличених наречених і щонайменше одне падіння з лондонського автобуса.

Зірка розповідає про те, як клонувала свого улюбленого собаку і зупинялася в готелях під псевдонімом Анджеліна Скарангелла, а потім згадує, що її шлюб із Джеймсом Броліном надихнув Aerosmith на створення пісні I Don't Want To Miss A Thing ("Я не хочу пропустити жодної миті" для фільму "Армагеддон").

При цьому її буквально енциклопедичні спогади про кожен прийом їжі викликають і в мені гостре почуття голоду. У книзі перерахована безліч кулінарних подробиць про шоколадний торт, нью-йоркську піцу, краби з м'яким панциром, сендвічі з індичкою та (її улюблене) бразильське кавове морозиво.

"Я любила їжу відтоді, як була ще дитиною, - зізнається вона. - У нас була крихітна кухня, а мені дуже хотілося спекти білі кекси з темно-шоколадною глазур'ю".

Стрейзанд виросла в Брукліні, й один з її ранніх спогадів - спів у коридорі їхнього багатоквартирного будинку: "Мені було лише п'ять чи шість років, і ми з подружками співали в коридорі. Звук виходив чудовий".

Але дитинство майбутньої зірки було далеко не безхмарним. Її батько Еммануель помер від крововиливу в мозок, коли Барбрі було лише трохи більше року. Сім'я жила у злиднях, і першою лялькою маленької Барбри була грілка, з якою вона й засинала щоночі.

Справи не надто покращилися й після того, як її мати знову вийшла заміж. Вітчим був людиною відстороненою і просто її не помічав.

"Він мене просто ігнорував, так само, як і моя мати. Вона не розуміла мого пристрасного бажання стати акторкою і всіляко відмовляла мене", - згадує Барбра.

Через багато років її подруга Мерилін Бергман припустила, що саме цей нещасливий ранній досвід змусив Стрейзанд постійно добиватися уваги: "Вона сказала, що якщо в дитинстві вас обділили безумовною любов'ю, то ви прагнете до неї все своє життя. Це був блискучий та повчальний аналіз".

"Скрізь знаки долара"

Стрейзанд пішла з дому у 16 років і влаштувалася на роботу секретаркою. А у вихідні дні вона підробляла касиркою у театрах на Бродвеї, щоб бути в курсі найпопулярніших шоу.

Зарплата була маленька: лише чотири з половиною долари за годину, до того ж Барбра постійно закривала обличчя, бо розраховувала стати знаменитою і не хотіла, щоб люди на екрані впізнавали в ній дівчину, яка продавала їм білети в кіно.

Перший успіх прийшов у 1960 році. Стрейзанд взяла участь у конкурсі талантів у гей-барі на Мангеттені, де переможцю обіцяли 50 доларів та безкоштовну вечерю. На той момент їй було потрібно як перше, так і друге.

Спочатку вона виконала бродвейську класику "Спляча бджілка". Після того, як вона перестала співати, у залі кілька секунд стояла приголомшена тиша, після чого глядачі вибухнули оплесками. Того ж вечора одна з глядачок підійшла до неї і сказала: "Дівчинко, я бачу скрізь на тобі знаки долара".

І, як виявилося, вона мала рацію. Незабаром Стрейзанд почала давати концерти, на які стікалися знаменитості, представники звукозаписних компаній та театральні імпресаріо. Один із останніх, Артур Лоранс, дав їй невелику комедійну роль у мюзиклі "Я тобі це куплю гуртом" (I Can Get It For You Wholesale).

На прем'єрі сольний номер 19-річної Стрейзанд викликав овації, які тривали п'ять хвилин. Але справжню славу їй принесла наступна роль.

П'єса "Смішна дівчина", заснована на історії водевільної комедійної акторки Фанні Брайс, стала унікальним сплавом таланту самої акторки з матеріалом виконуваної нею ролі.

Брайс, як і Стрейзанд, була молодою єврейською дівчиною, яка стала зіркою завдяки поєднанню рішучості та наполегливої праці; зуміла досягти успіху саме тому, що відрізнялася від решти.

Шоу отримало захоплені відгуки та вісім номінацій на премію "Тоні". Але Стрейзанд не змогла насолодитися успіхом, бо її партнер по фільму Сідні Чаплін (син кінозірки Чарлі Чапліна) постійно намагався саботувати її виступ.

"Я не люблю навіть говорити про це", - вона сумно хитає головою від спогадів.

"Він був у мене закоханий, що взагалі було досить дивно, але коли я сказала, що, мовляв, я не хочу з тобою зв'язуватися, він помстився мені найжорстокішим чином. Став на сцені бурмотіти собі під ніс матюки, саме в ті моменти, коли я говорила свої репліки. І він більше не дивився мені у вічі. А знаєте, коли граєш, важливо дивитися на іншу людину. Це мене зовсім збивало з пантелику", - розповідає Стрейзанд.

Хай там як, але цей досвід посилив її страх перед сценою, причому настільки, що вона протягом 27 років взагалі не давала концертів. Але навіть відсутність живих виступів не позбавила її проблемних колег-чоловіків.

Волтер Меттау принизив її на зйомках фільму "Привіт, Доллі", коли прокричав, що у нього "в пуканні більше таланту, ніж у тебе в усьому тілі". Водночас володар "Оскара" Френк Пірсон публічно розгромив фільм "Зірка народилася" 1976 року, режисером якого він був, назвавши Стрейзанд схибленою на контролі жінкою.

Однак чоловіки, яких її впевненість у собі не лякала, були зачаровані. Омар Шариф, наприклад, писав їй довгі пристрасні листи, благаючи залишити чоловіка. Британський король Чарльз III, коли він був ще принцом, називав її "неймовірно привабливою" і "неймовірно сексуальною". Актор Марлон Брандо розпочав їхнє знайомство з того, що поцілував її в шию.

"Неможливо не поцілувати таку спину", - сказав він.

"Здається, що в мене серце на мить зупинилося, - згадує вона у книзі. - Яка репліка!"

У 1960-ті та 70-ті роки кар'єра Стрейзанд йшла від успіху до успіху. Крім ролей у мюзиклах, вона зіграла ексцентричних героїнь у фільмах "Що трапилося", "Док" та "Пугач та кішечка", а також головну романтичну роль у надзвичайно успішному фільмі "Якими ми були" (The way we were, режисера Сідні Поллака) . Паралельно вона записала такі хіти, як Woman In Love, Evergreen і No More Tears (Enough Is Enough), ставши другою співачкою всіх часів.

Її режисерський дебют відбувся 1983 року з фільмом "Єнтл" - першим голлівудським фільмом, в якому жінка була сценаристкою, продюсеркою, режисеркою та виконавицею головної ролі.

У ньому розповідається історія дівчини з ортодоксальної єврейської родини, яка після смерті свого батька рабина перевдягається в чоловічий одяг, щоб мати можливість вивчати Талмуд.

Якщо вважати "Єнтл" алегорією рівності статей, то вона виявилася дещо зіпсованою: Стрейзанд не отримала жодного цента за сценарій, їй заплатили мінімально можливі гроші за режисуру та змусили вдвічі скоротити її акторський гонорар.

Вирушаючи в Британію на зйомки, вона чекала такого ж ставлення до себе і з іншого боку Атлантики, але була приємно здивована, що до неї ставилися з такою самою повагою, як і до будь-яких інших кінематографістів.

"А потім я зрозуміла, що у вас є королева, у вас була Маргарет Тетчер, обидві дуже впливові жінки, наділені владою, тож для вас це було звичною справою", - сказала вона в інтерв'ю ВВС.

"А ось коли я повернулася до Сполучених Штатів, там усе було по-іншому. Кіно було чоловічим клубом", - додає вона.

У книзі Стрейзанд скористалася можливістю звести старі рахунки і розвіяти міфи, які її оточують. Через всю автобіографію проходить історія наполегливості та мужності, приправлена сухою самоіронією та почуттям гумору.

Щоправда, були у її біографії й епізоди "зіркової" поведінки. Наприклад, одного разу вона особисто зателефонувала генеральному директору Apple Тіму Куку і поскаржилася, що iPhone неправильно вимовляє її ім'я.

“Моє ім'я англійською не має "з", – протестує вона. — Це Стрей-сенд, як пісок (sand) на пляжі. Ну що може бути простіше?"

"Тім Кук виявився таким милим. Він попросив Сірі змінити вимову… Думаю, це одна з переваг слави", - каже вона.

Наразі їй 81 рік, і вона вважає, що ці мемуари поставлять крапку у її кар'єрі. Кінопроєкти, які вона реалізовувала протягом останнього десятиліття, - біографічний фільм про фотографку Маргарет Бурк-Вайт та фільм за мюзиклом "Циганка" - обидва провалилися.

Натомість вона планує проводити більше часу вдома.

"Я хочу просто жити, – каже вона. - Я хочу сісти в автомобіль чоловіка і просто покататися, сподіваюся, що разом із дітьми".

"Життя веселіше, коли вони нас відвідують. Вони люблять гратися з собаками і нам усім весело, – ділиться Стрейзанд. – Чесно кажучи, у мене було не найвеселіше життя. А я хочу повеселитися".