Як Олександр Лукашенко 30 років править Білоруссю

У своєму житті Олександр Лукашенко обіймав лише дві керівні посади: директора радгоспу та президента Білорусі.

20 липня 1994 року він склав свою першу присягу. "Правдоруб" та "виходець із народу", Лукашенко швидко завоював довіру мільйонів громадян і з того часу пройшов шість виборчих циклів.

Він входить до десятки політиків у світі, які найдовше перебувають при владі, і не збирається залишати свою посаду. Жага влади і нетерпимість до опонентів перетворили його на диктатора всередині країни і у вигнанця за її межами.

"Змагар" приходить до влади

Лукашенко розпочав свою політичну кар'єру на початку 1990-х - з посади депутата Верховної Ради Білорусської РСР. У нього була репутація чесного і справедливого господарника з глибинки - до цього Лукашенко був директором радгоспу "Городець" у Могилевській області.

У 2005 році в Росії невеликим тиражем вийшла книга білоруського філолога і політолога Олександра Федути (зараз він відбуває в Білорусі десятирічний термін за звинуваченням у спробі державного перевороту) під назвою "Лукашенко: політична біографія".

В ній він писав, що майбутній президент з'явився буквально нізвідки: із бідної сім'ї, перебував (за власним зізнанням Лукашенка) на обліку в міліції, закінчив істфак Могилевського педінституту, а в 1975–1977 роках служив в армії, де був політкерівником, тобто відповідав за ідеологічне виховання солдатів. У радгоспі, пише Федута, Лукашенко бив працівників за пияцтво.

"[У Верховній Раді] Лукашенко громив комуністичну систему, він виступав за те, що сьогодні ми називаємо демократичними цінностями, розповів BBC ексдепутат, а зараз радник Світлани Тихановської Анатолій Лебедько. - До 1993 року він був депутатом від опозиції, він був по той бік барикад, і в парламент його делегували саме як опозиційного кандидата, що йшов змінювати систему".

Під час своєї передвиборчої кампанії молодий Олександр Лукашенко почав позиціонувати себе як "змагара", тобто опозиціонера та борця з корупцією. На початку 2020-х білоруські силовики презирливо називатимуть цим словом усіх противників влади.

У 1994 році Лукашенко так сказав про свою політичну програму: "Спершу розбиратимемося з шахраями в уряді, а потім з усіма іншими".

Федута згадує, що на черговому передвиборчому виступі на забитому стадіоні Лукашенко дві години говорив, ще дві години відповідав на питання, а потім знімав піджак, демонструючи наскрізь мокру сорочку. Він роздав автографи, причому люди тягнули до нього для цього свої паспорти, ризикуючи, що вони можуть стати недійсними. А хтось неймовірно багатий на ті часи простяг для автографа стодоларову купюру.

У липні 1994 року Олександр Лукашенко вийшов у другий тур і переміг, набравши трохи більше ніж 80% голосів виборців (всі наступні вибори відсоток відданих за нього голосів офіційно не опуститься нижче).

"Лукашенко був близьким до людей із радянського минулого, - згадує Лебедько. - Він мав чуття і міг потрапити в образ, який від нього очікували. Він не міг конкурувати з блискучими ораторами, як [колишній глава ЦВК Білорусі Віктор] Гончар або [глава комітету із законодавства ВР Дмитро] Булахов, але брав своєю активністю, своєю сміливістю і своїм махровим популізмом. 1994 року сформувався клуб фанатів Лукашенка".

"Коли Лукашенко йшов до влади, він хотів виглядати талановитим демагогом, - розповів BBC політичний аналітик інформаційного агентства "Позiрк" ("Погляд") Анатолій Класковський. - Він ним і залишився. Напевно, він обіцяв ті речі, які подобалися народу - корупцію перемогти, відновити вигідні зв'язки з Москвою і так далі. Він хотів виглядати красиво".

Збереглися фото, де 40-річний Лукашенко дає присягу, поклавши руку на Конституцію Білорусі на фоні біло-червоно-білого прапора - у той час державного символу країни.

Через 30 років білорусів будуть бити і садити за ґрати за будь-яку асоціацію з біло-червоною символікою, а МВС запропонує прирівняти цей прапор до нацистського.

Початок цензури

Олександр Федута у своїй книжці пише, що досить швидко стало зрозуміло: Лукашенко - поганий президент, йому банально не вистачало досвіду та освіти. Зате він був природженим популістом.

В одній зі своїх промов, де Лукашенко як завжди брав темпераментом, а не змістом, він змішав вимогу радикальних ринкових реформ з повністю протилежною вимогою заморозити ціни.

Реальна політика була такою непослідовною. У країні відпускали ціни, щоб на прилавках з'явилися товари, потім Лукашенко страшно лаявся по телевізору на їхню вартість, а потім, пише Федута, у вузькому колі казав соратникам: "Потримайте ціни на сир хоч кілька днів, я ж народу обіцяв".

Як згадують політики, які працювали з Лукашенком у 1990-х, після вступу на посаду президента він почав стрімко змінюватися. Білоруський лідер допомагав тим, хто поділяв його точку зору, і сильно дратувався, коли хтось намагався піддати його слова критиці.

"Діагноз, який йому ніхто не міг поставити до президентської кампанії, - це його жага до влади, - каже Лебедько, який сам підтримав кандидатуру Лукашенка на виборах. - У цьому полягали всі подальші проблеми Білорусі".

Пробувши на посаді глави держави трохи менше ніж рік, Олександр Лукашенко вперше цензурував ЗМІ: провідним білоруським виданням заборонили публікувати антикорупційну доповідь про оточення президента - його апарат отримував дедалі більший контроль над державними підприємствами.

Автор доповіді, депутат Верховної Ради Сергій Антончик подав на знак протесту у відставку.

Декілька головних газет країни, висловлюючи своє ставлення до цензури, вийшли з білими смугами. Цей епізод вважають першим наступом Лукашенка на вільну пресу.

"Я пам'ятаю, що на першій пресконференції після перемоги на виборах Лукашенко сказав журналістам, що відтепер ЗМІ у Білорусі будуть вільні. Але чим це потім обернулося, відомо. Ситуація зі ЗМІ в цілому плачевна", - зазначає Класковський.

Через 30 років беззмінний білоруський лідер покінчив з усіма недержавними ЗМІ - після 2020 року їхні редакції вигнали з країни, а багато журналістів засудили до величезних термінів - вони перебувають за ґратами досі.

За даними на 2023 рік, Білорусь входить у трійку країн світу за кількістю працівників ЗМІ в ув'язненні, поступаючись тільки Китаю і М'янмі.

Зараз у білоруських в'язницях перебувають майже чотири десятки журналістів.

Битва за диктатуру

У 1995-1996 роках Білорусь переживала велику політичну кризу. З одного боку протистояння - Лукашенка та його силовики, з іншого - Верховна Рада та Конституційний суд.

У моменті це виглядало як битва за вплив - у середині 90-х у політично незміцнілих країнах колишнього СРСР це не було рідкістю. Зараз зрозуміло, що це була боротьба між демократією та диктатурою, і її результат визначав життя Білорусі на найближчі десятиліття.

1995-го Лукашенко запропонував винести на референдум питання заміни білоруських історичних символів - біло-червоно-білого прапора і герба "Погоня" на герб, що мало відрізняється від радянського, і червоно-зелений прапор.

Тоді ж він виніс питання про наділення російської мови рівним статусом з білоруською, яка і так сильно постраждала від багаторічної русифікації в період СРСР. Опозиція вважала це "ударом по державності".

Люди проголосували за і після цього роль білоруської мови ще більше почала знижуватися. Сам Лукашенко заговорив на "трасянці" - своєрідному гібриді білоруської та російської мов.

У сучасній Білорусі рідну білоруську мову фактично не використовують - нею не говорять на вулиці, у сфері обслуговування або в побуті, а в більшості шкіл навчають російською мовою.

1996 року відбувся новий референдум: Лукашенко хотів розширити свої повноваження, скоротивши можливості Верховної Ради, та додати кілька років до свого терміну. Той референдум Лукашенко теж виграв, а опозиція втратила свій шанс – наступний з'явиться у неї лише у 2020 році.

Політичний аналітик Олександр Класковський підтверджує, що саме в 1996 році у опозиції була можливість усунути Лукашенка від влади: депутати парламенту влаштовували вуличні акції і навіть планували ініціювати імпічмент президенту. Опозиційних депутатів, які забарикадувалися в парламенті, розігнали кийками силовики.

Олександр Класковський називає 1996 рік "різким ривком до диктатури".

"Одразу після приходу до влади Лукашенко сказав, що Конституція дала йому царські повноваження, але до 1996 року він вирішив, що їх мало для того, щоб упоратися з тоді непокірною і самостійною Верховною Радою, - зазначає Класковський. - Тому він провів конституційний референдум з великими порушеннями і просто розігнав неугодну йому Верховну Раду, призначивши слухняних депутатів. Захід потім розцінив це як конституційний переворот".

Віктор Гончар, який тоді очолював ЦВК, відкрито заявив, що не визнає результати референдуму через численні порушення. У відповідь на це Лукашенко звільнив його з посади, замінивши на більш лояльну Лідію Ярмошину, яка вірно прослужила йому понад 25 років.

У подальшому Лукашенко зберіг у країні смертну кару, попри численні заклики правозахисників по всьому світу скасувати її. Тепер Білорусь - єдина країна Європи, де, як і раніше, діє найвища міра покарання.

У 1990-х, коли країни колишнього СРСР шукали свою ідентичність, Лукашенко ініціював максимально щільну інтеграцію з Росією.

Протиріч між Мінськом і Москвою з того часу було багато, але проросійської політики білоруський авторитарний лідер дотримується дотепер.

У 2020-ті це обернулося для країни міжнародною ізоляцією, економічною та політичною залежністю від Кремля. У лютому 2022-го Білорусь стала співучасницею російського нападу на Україну.

"Ескадрон смерті"

У травні 1999 року на вулиці Жуковського в центрі Мінська невідомі викрали Юрія Захаренка.

Він був першим головою МВС при Лукашенку, потрапив в опалу, пішов у відставку. В останні місяці життя займався об'єднанням навколо себе незадоволених президентом офіцерів запасу. Тіло Захаренка не знайшли досі.

У липні 1999 року оператор російського телеканалу ОРТ (тепер "Перший канал") Дмитро Завадський поїхав до аеропорту Мінська зустрічати свого колегу Павла Шеремета. Його машину знайшли поряд з аеропортом, його самого не знайшли досі.

У вересні 1999 року колишній голова ЦВК Білорусі Віктор Гончар та його друг, бізнесмен Анатолій Красовський були у лазні. Уламки скла автомобіля і кров чоловіків виявили поруч із приміщенням лазні. Їх обох не знайшли досі.

Гончар був лютим ворогом Лукашенка, останні місяці життя він займався проведенням альтернативних виборів президента Білорусі, виходячи з того, що Лукашенко записав собі кілька додаткових років на конституційному референдумі незаконно.

В Білорусь прийшов справжній страх.

У 2019 році видання Deutsche Welle опублікувало документальний фільм, в основі якого була розповідь Юрія Гаравського, колишнього співробітника спецпідрозділу МВС, який утік з Білорусі і отримав політичний притулок у Німеччині.

Гаравський розповів, що саме цей підрозділ, справжній "ескадрон смерті", стоїть за викраденнями. Всіх викрадених вбили після тортур, причому для вбивства використовували пістолет, яким у Білорусі виконують смертну кару.

У 2023 році правозахисники домоглися того, щоб справу Гаравського розглянув суд у Швейцарії. Однак на відміну від інтерв'ю журналістам, колишній спецназовець дав плутанні свідчення, ухилявся від відповідей на питання, і суддя йому просто не повірив.

Пʼять невизнаних термінів

На початку 2000-х Лукашенко повністю захопив владу. У 2004 році він провів ще один референдум, запропонувавши скасувати обмеження правління президента двома термінами. Таким чином він дозволив собі керувати країною стільки, скільки йому захочеться.

Всього Лукашенко балотувався на посаду президента шість разів - у 1994, 2001, 2006, 2010, 2015 і 2020 роках, і майже щоразу впевнено набирав понад 80% голосів.

Країни Заходу в XXI столітті жодного разу не визнали результати цих виборів через фальсифікації. Майже кожні вибори закінчувалися вуличними протестами, демонстрації успішно придушували силовики. Опозиціонери отримували адміністративні та кримінальні терміни, а іноді просто на кілька місяців опинялися в СІЗО.

Іноді Лукашенко сам провокував внутрішньополітичну бурю. Наприклад, у 2015-му йому спала думка запровадити податок на дармоїдство: якщо працездатний громадянин працював менше шести місяців на рік, він мав зробити разовий внесок державі. Це спричинило сильні протести. Новий податок так і не почали збирати.

"Лукашенко козиряє, що в 1990-і роки була повна убогість, а тепер білоруси більш-менш заможно живуть, - каже Олександр Класковський. - Звичайно, це як за радянських часів любили показники порівнювати з 1913 роком. У 1990-і роки всі пострадянські республіки перебували в ситуації господарського розвалу, так було і в країнах Балтії, і в Польщі. Але якщо подивитися сьогодні, наскільки рвонула Польща - це різниця в заробітках приблизно втричі. Тож усе пізнається в порівнянні. Ймовірно, за іншого керівника, який би проводив ринкові реформи послідовно, Білорусь була сьогодні значно багатшою".

До економічних успіхів Лукашенка можна віднести створення в Білорусі IT-кластера, Парку високих технологій з податковими пільгами. Вже в кінці 2010-х років парк давав 4% від усього ВВП країни.

Однак після розгону демонстрацій 2020-го року і після початку російсько-української війни парк залишили понад 200 компаній. Його засновник Валерій Цепкало, який у 2020-му намагався балотуватися в президенти, залишив країну під загрозою арешту і отримав 17 років в'язниці заочно.

У політичному сенсі Олександр Лукашенко намагався маневрувати між Росією та Заходом.

Наприклад, у 2015 році білоруський лідер зустрівся з президентом США Бараком Обамою на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні, а через три роки відвідав Австрію на запрошення президента країни.

Щоразу білоруські реверанси в бік Заходу збігалися з тимчасовими охолодженнями відносин з Росією, і, звичайно, Лукашенко був дуже обмежений у своїх маневрах - репутацію "останнього диктатора Європи" він заслужив уже тоді.

Події 2020 року повністю виключили саму можливість цих маневрів.

Коли інтуїція підвела

Якщо в попередні виборчі цикли Лукашенко, за спостереженнями навіть самих опозиціонерів, користувався підтримкою більшості, то вибори 2020 року поставили під сумнів його легітимність.

Раптом виявилося, що з Лукашенком готові конкурувати реальні опозиціонери нового покоління, які набирають популярності. В опитуваннях (мається на увазі голосування на сайтах ЗМІ - соціологія в Білорусі де-факто заборонена) незалежних ЗМІ Лукашенко стабільно набирав 3% і тут же отримав нове прізвисько "Саша три відсотки".

Кандидатів Сергія Тихановського та Віктора Бабарико прибрали кримінальними справами, але на них прийшла Світлана Тихановська, ще одна величезна помилка Лукашенка, який, вважають білоруські аналітики, думав, що жінка на виборах - це заради сміху.

Білорусь прожила повне надій і страшне літо, де з одного боку йшло змагання, хто веселіше пожартує про диктатора, збиралися спонтанні вуличні акції, а з іншого - йшли затримання, побиття, арешти.

У день виборів на дільницях для голосування часто творилася плутанина: спостерігачів то не пускали в кімнати для підрахунку голосів, то просили поспостерігати за процесом "крізь вікно".

Декого ОМОН забирав прямо з дільниць. Про присутність міжнародних спостерігачів не могло бути й мови, а незалежні ЗМІ повідомляли про численні фальсифікації, зокрема вкидання бюлетенів та неправильний підрахунок.

Коли стало відомо, що Лукашенко знову переміг (а Тихановська, за підрахунками ЦВК, набрала трохи більше ніж 10%), країну охопили багатомісячні протести, які називають наймасштабнішими в історії незалежної Білорусі. За різними оцінками, в пік демонстрацій на вулиці Мінська виходило до півмільйона (у влади ця оцінка значно нижча і варіюється в межах 30-40 тисяч).

За оцінками прихильників Тихановської, вона набрала до 70% голосів або менше, але все одно достатній мінімум для другого туру. Реальних результатів тих виборів ми ніколи не дізнаємося: фальсифікації починалися на рівні дільничних комісій, і вгору для остаточного підрахунку вже йшли спотворені дані.

Таким розгубленим Лукашенко не був ніколи за всі роки у влади. Він то літав у вертольоті з автоматом в руках над Мінськом, то називав демонстрантів "вівцями".

"У розумінні Лукашенка повставати можуть лише жебраки пролетарі, - каже Класковський. - А Білорусь, білоруське суспільство в масі своїй до 2020-го року вже переросло свого правителя з його анахронічними підходами до економіки та до політики. Люди саме після ситості захотіли волі. Він цього не міг зрозуміти і не може зрозуміти, тому що у нього інша система координат".

"Колесо крутиться - куди дітися"

Білоруська влада жорстоко придушила протести - тисячі людей були побиті і пройшли через в'язниці, а лідери опозиції очно і заочно отримали багаторічні терміни.

З країни з дев'ятимільйонним населенням з політичних мотивів емігрували сотні тисяч людей (точнішої оцінки немає, вона в різних джерелах варіюється від 200 тисяч осіб до 0,5 мільйона).

У сьогоднішній Білорусі навіть за репост неугодного владі повідомлення в соцмережах можна отримати сім років колонії, а обговорення політики повернулося на кухні.

Розгромивши опозицію, Лукашенко повернувся до звичних справ: у жовтні 2022 року видав указ, який забороняє підвищувати ціни. Де-факто його перестали виконувати вже за кілька днів.

"Лукашенко, як і раніше, хворий на владу, від цього всі наші біди, - каже Анатолій Лебедько. - У 1994 році Лукашенко був Робін Гудом з величезною підтримкою, а зараз це сильно постаріла людина, яка в політичному плані кульгає на дві ноги".

Лукашенко входить до десятки сучасних політиків, які обіймають посаду найдовше. Його випереджають лише президенти деяких африканських країн, духовний лідер Ірану та беззмінний президент Таджикистану.

"Все моє життя (думаю, й інших президентів) - я як білка в колесі. Підскочив і крутишся, бігаєш, - казав Олександр Лукашенко у 25-ту річницю при владі. - Як 25 років можна бігати? А ти звик. Колесо крутиться - куди дітися. Якщо бігти не будеш, колесо крутиться і тебе кидатиме. Це спосіб життя. Ти вже до цього звик".

У 2025-му році в Білорусі відбудуться чергові президентські вибори.

У лютому 2024-го Лукашенко у своїй манері заявив, що братиме в них участь (цитата за державним агентством "Белта"): "Повірте, це дуже важливо - жодна людина, відповідальний президент, не кине своїх людей, які за ним йшли в бій".