Нобеля з літератури отримав угорець Ласло Краснагоркаї, автор "Сатанинського танго"

Цього року Нобелівську премію з літератури отримав угорський письменник Ласло Краснагоркаї.

Його відзначили "за вражаючу й пророчу творчість, яка навіть серед апокаліптичного жаху підтверджує силу мистецтва".

"Я дуже радий, водночас спокійний і неймовірно схвильований", — зізнався автор шведському радіо Sveriges Radio після оголошення лауреата.

Краснагоркаї відомий своїми антиутопічними притчами, у яких він досліджує життя людей у замкненому світі без перспектив.

Він написав п'ять романів і здобув низку інших літературних нагород, зокрема Міжнародну Букерівську премію у 2015 році.

"Його книги поєднують центральноєвропейську традицію — з помітним впливом Кафки та Томаса Бернхарда — із абсурдом і гротеском, але водночас у них є спокійні, вдумливі моменти, натхненні східною літературою", - йдеться в пресрелізі Нобелівського комітету.

Ласло дізнався про нагороду телефоном від представників Шведської академії, перебуваючи з візитом у Франкфурті.

Він став другим угорським письменником, який отримав Нобелівку, після покійного Імре Кертеса, лауреата 2002 року.

Краснагоркаї народився в 1954 році в невеликому містечку Дьюла на південному сході Угорщини, неподалік від кордону з Румунією.

Саме віддалена сільська місцевість стала сценою його першого роману "Сатанинське танго", який вийшов у 1985 році й одразу став літературною сенсацією в Угорщині, а також проривом у творчості автора.

Роман розповідає про повернення Іріміаша — чоловіка, якого вважали мертвим, — у занепадаюче угорське селище. Він приносить обіцянку нового життя, в яку місцеві жителі охоче вірять.

Майже через 10 років режисер Бела Тарр зняв за книгою фільм тривалістю в сім з половиною годин, який вважається культовим.

У інтерв'ю письменник зізнавався, що "хотів написати лише одну книгу — і після цього займатися іншими справами, особливо музикою".

У 2015 році Ласло Краснагоркаї отримав Міжнародну Букерівську премію. Судді тоді відзначили виняткову емоційну силу його творів та широкий мовний діапазон.

Серед найвідоміших книг автора — "Меланхолія опору" (1989), "Війна і війна" (1999) та "Сі Ван Му тут, внизу" (2008).

Творчість Краснагоркаї формували подорожі та нові мови. У 1987 році він уперше залишив комуністичну Угорщину — рік у Західному Берліні за стипендією відкрив йому новий світ.

Пізніше він черпав натхнення в Монголії та Китаї, створюючи книги на кшталт "В'язень Урги" та "Розруха і печаль в Піднебесній".

Під час роботи над "Війна і війна" письменник багато мандрував Європою і навіть жив у квартиріу легендарного поета-бітника Аллена Гінзберга в Нью-Йорку. Краснагоркаї сам каже: саме ця підтримка допомогла довести роман до кінця.

Роман Краснагоркаї "Гершт 07769" (2021) вважають важливим сучасним німецьким твором. У ньому показані соціальні заворушення в маленькій комуні Тюрингії перед пандемією: анархія, вбивства, підпали.

Головний герой, усиновлений неонацистом Флоріаном Герштом, працює чистильником графіті, а його наставник — фанат Баха, який лютує через написи на пам'ятниках композитору. Критики називають роман "похмуро-трагічним від початку до кінця".

Останній сатиричний роман "Жемле Одаван" повертає читача до Угорщини. Головний герой — 91-річний Йожі Када, який таємно претендує на трон, але водночас робить усе, щоб зникнути з цього світу.

Історія Нобелівської премії з літератури

Якщо в фізиці, хімії чи медицині є чіткі критерії, то в літературі все складніше: це не наука, і оцінки завжди суб'єктивні.

Шведська академія обирає лауреатів, спираючись на два правила із заповіту Альфреда Нобеля: твір має приносити "максимальну користь людству" та діяти в "ідеалістичному напрямку".

Другий пункт завжди викликав запитання: що саме Нобель мав на увазі під ідеалізмом? Сучасні експерти вважають, що йдеться не про філософський ідеалізм, а про досконалість мови, стиль і майстерність письменника.

З 1901 року премію присуджували 117 разів, нагороди отримали 121 людина, серед яких 18 жінок. Чотири рази премію ділили між кількома авторами.

Наймолодший лауреат — Редьярд Кіплінг, 41 рік (1907), найстарший — Доріс Лессінг, 87 років (2007). Премію не присуджували сім разів — під час воєн і криз.

Відмовлялися від премії двічі: Борис Пастернак у 1958 році під тиском радянської влади та Жан-Поль Сартр у 1964-му, який завжди відкидав офіційні нагороди.