Нобеля з медицини присудили за відкриття у сфері імунітету: кому воно допоможе

Лауреатами Нобелівської премії 2025 року з фізіології та медицини стали американські вчені Мері Е. Бранкоу, Фред Рамсделл і японський імунолог Шімон Сакагучі — за фундаментальні дослідження, що розкрили принципи роботи імунної системи людини.

Як зазначає Нобелівський комітет, лауреати "здійснили новаторські відкриття у сфері периферійної імунної толерантності — процесу, що запобігає пошкодженню організму власною імунною системою".

У своїх дослідженнях вони ідентифікували так званих "охоронців" імунної системи — регуляторні Т-клітини, що відіграють ключову роль у тому, щоб імунітет не атакував власні тканини організму.

Саме ці роботи заклали основу нової галузі біомедичних досліджень, йдеться у пресрелізі Нобелівського комітету,

Відкриття також стало поштовхом до створення потенційних методів лікування, які нині проходять клінічні випробування.

Науковці сподіваються, що ці підходи допоможуть лікувати або навіть виліковувати аутоімунні захворювання, підвищити ефективність терапії раку та запобігати ускладненням після трансплантації стовбурових клітин.

Мері Е. Бранкоу народилася у 1961 році. Вона здобула ступінь доктора філософії в Принстонському університеті та нині працює в Інституті системної біології в Сіетлі.

Фред Рамсделл народився у 1960 році. Має докторський ступінь Каліфорнійського університету й нині є науковим консультантом компанії Sonoma Biotherapeutics у Сан-Франциско.

Шимон Сакагучі народився у 1951 році. Він має два докторські ступені Кіотського університету та є почесним професором Центру передових досліджень в галузі імунології університету Осаки.

Минулого року Нобелівську премію з фізіології та медицини отримали американські біологи Віктор Емброс і Гері Равкан — за відкриття мікроРНК та її ролі у регуляції генів.

"Охоронці" імунної системи

Імунна система — справжній шедевр еволюції. Щодня вона захищає нас від тисяч вірусів, бактерій та інших мікроорганізмів, що намагаються проникнути до нашого тіла. Без її безперервної роботи людина просто не змогла б вижити.

Її головна унікальність — у здатності розрізняти власні клітини й небезпечних "чужинців". Це завдання не таке просте: мікроби постійно змінюються, а деякі навіть навчилися маскуватися під клітини людини, щоб уникнути атаки.

Дослідники довгий час вважали, що добре розуміють, як саме імунна система визначає, які клітини потрібно атакувати, а які — ні. Імунні клітини, як вважалося, розвиваються під час процесу, який називається центральною імунною толерантністю.

Але згодом з'ясувалося, що наша імунна система набагато складніша, ніж вважали раніше.

У 1995 році Шимон Сакагучі зробив своє перше важливе відкриття. Тоді більшість науковців були переконані, що імунна толерантність формується лише завдяки усуненню потенційно небезпечних імунних клітин у тимусі — органі, де дозрівають і "навчаються" Т-клітини, які керують імунною відповіддю.

Цей процес називають центральною толерантністю.

Сакагучі довів, що все не так просто. Він відкрив новий тип імунних клітин, які захищають організм від аутоімунних захворювань — тобто тих, коли імунітет починає атакувати власні тканини.

Ще одне ключове відкриття зробили у 2001 році Мері Бранкоу та Фред Рамсделл. Вони з'ясували, чому певна лінія лабораторних мишей була особливо вразливою до аутоімунних хвороб.

Дослідники виявили мутацію в гені, який отримав назву Foxp3. Згодом вони довели, що подібні мутації у людей спричиняють тяжке аутоімунне захворювання IPEX.

Через два роки Сакагучі пов'язав ці результати. Він показав, що саме ген Foxp3 керує розвитком клітин, які він виявив ще у 1995 році. Ці клітини, відомі нині як регуляторні Т-клітини, контролюють роботу інших імунних клітин і допомагають імунній системі зберігати толерантність до власних тканин.

Ці відкриття поклали початок вивченню периферійної толерантності — нової галузі імунології, яка відкрила шлях до створення нових методів лікування раку та аутоімунних хвороб.

Крім того, вони можуть сприяти успішнішому проведенню трансплантацій, а деякі розроблені на їх основі методики вже проходять клінічні випробування.

"Їхні відкриття відіграли вирішальну роль у тому, як ми сьогодні розуміємо роботу імунної системи — і чому не всі ми хворіємо на серйозні аутоімунні захворювання", — зазначив Олле Кемпе, голова Нобелівського комітету.

Історія нагороди

З 1901 по 2024 рік Нобелівську премію в галузі медицини присуджували 115 разів, і загалом її лауреатами стали 229 науковців.

За статутом Нобелівського фонду, нагороду можуть розділити до трьох осіб або дві окремі роботи, якщо кожна визнана гідною.

Премію не присуджували дев'ять разів — зокрема під час Першої та Другої світових воєн.

Якщо Нобелівський комітет вважає, що жодна з робіт не заслуговує відзнаки, призовий фонд переходить на наступний рік.

Серед усіх лауреатів Нобелівської премії з медицини — 13 жінок.

Єдина, хто отримала її самостійно, без співавторів, — Барбара Мак-Клінток у 1983 році.

Наймолодшим лауреатом залишається Фредерік Г. Бантінг, який отримав нагороду у 1923 році у віці 31 року за відкриття інсуліну.

Найстаршим став Пейтон Раус, якому премію присудили у 1966 році, коли йому було 87 років.