"Вагітний" тато: загадковий синдром, що дивує вчених

Понад 50% майбутніх татусів переживають симптоми вагітності. Це явище називають синдромом Кувад – і воно показує, що вагітність торкається обох партнерів, а не лише майбутньої мами.

Британець Алекс Джонс відчув це на собі: коли його дружина була на шостому місяці, його почало нудити, з'явилась втома та чутливість шкіри.

"Я одразу зрозумів, що щось не так, – пригадує він. – Розповів про це дружині, і вона відповіла, що у неї теж таке".

Пізніше Алекс дізнався про синдром Кувад.

"Це психосоматична реакція, що виникає через співпереживання або стрес", – пояснює акушер-гінеколог з Клівлендської клініки (США) Кетрін Капонеро.

Що каже наука

Синдром може проявлятись у майбутніх татусів, одностатевих партнерів і навіть у бабусь, які живуть з вагітною.

Прояви різноманітні: від втоми та нудоти до перепадів настрою, тяги до їжі, болів у спині та набору ваги. Пік зазвичай припадає на перший і третій триместр, а після пологів усе минає.

Статистика вражає: у США до 52% батьків відчувають симптоми, у Таїланді – 61%, у Польщі та Китаї – до 70%.

Попри цифри, синдром Кувад офіційно не вважають медичним розладом, зазначає професор психології з університету Акрона Рональд Левант.

Ні Міжнародна класифікація хвороб, ані авторитетний довідник психічних розладів (DSM) його не визнають. Про синдром майже не згадують у медичних підручниках.

"В університеті я, здається, вивчила про нього лише одне речення, – каже Кетрін Капонеро. – Навіть в лікарів інформації мало".

"Механізм його прояву погано вивчений, – додає психолог Деніел Сінглі. – Можливо, це спосіб справлятися з емоціями, а можливо, є нейробіологічна основа. Точно не відомо".

Дослідники сходяться на думці: синдром Кувад – багатофакторне явище з психологічними та біологічними компонентами.

Історія та ритуали

Слово "couvade" походить з французької і означає "висиджувати".

У XIX столітті його популяризував антрополог Едвард Тайлор, описуючи дивну, на перший погляд, практику: чоловіки лежали в ліжку разом із немовлятами.

Та насправді традиція значно давніша – її коріння сягає приблизно 50 року до н.е. У різних культурах майбутні батьки імітували пологові перейми, іноді навіть носили одяг партнерок. Вважалося, що це допоможе захистити матір і дитину.

Згодом, уже в індустріальному світі, синдром Кувад почали трактувати як психологічне явище. Йдеться про переживання симптомів вагітності з поєднанням біологічних і психосоматичних реакцій.

Деякі дослідники пояснювали це явище через психоаналіз. Зигмунд Фройд, антропологиня Мері Дуглас та інші науковці висували різні теорії.

"Одна з них припускає, що чоловіки можуть несвідомо імітувати симптоми вагітності, аби привернути більше уваги партнерки", – пояснює Річард Повіс, медичний антрополог з університету Південної Флориди,

Інша версія говорить про підсвідому ревність: майбутній батько може сприймати ще ненароджену дитину як конкурента за увагу коханої.

Психологічний аспект

Більшість фахівців сходяться на думці: ці симптоми пов'язані зі стресом, який переживає майбутній батько. Народження дитини – одна з найважливіших подій у житті, і синдром Кувад може бути способом прожити ці зміни.

Після пологів напруга не зникає. Навпаки – додаються безсонні ночі, нові обов'язки і тривоги щодо своєї ролі в родині.

За різними оцінками, близько 10% новоспечених татусів стикаються з депресією, до 18% – із тривожністю, а у 7% з'являються ознаки посттравматичного стресового розладу.

Водночас симптоми Кувад часто йдуть поруч із цілком конкретною підтримкою: зміною звичок, спільним відпочинком, щоденною турботою про партнерку.

Якщо мати стикається з післяпологовою депресією, ймовірність того, що її партнер теж переживатиме цей стан, зростає вдвічі.

"Це просто людська емпатія", – каже антрополог Річард Повіс.

Частину цих змін пояснюють у тому числі фройдистськими мотивами.

"Я часто бачу батьків, які відчувають ревнощі до новонародженого, сумують за колишнім життям або переживають через те, що тепер мають ділити увагу партнерки", – пояснює психолог Сінглі.

Підтримка партнера

Алекс Джонс пережив гаму складних емоцій, коли у 2022 році чекав на народження доньки.

"Дружина не сприймала мої симптоми серйозно, вважала це спробою "влізти" в її переживання", – згадує він.

Втім, експерти дивляться на це інакше. Симптоми Кувад можуть бути проявом глибокої емпатії до вагітної партнерки, відображенням емоційної залученості та внутрішнього ототожнення з нею.

Часто це має цілком конкретні форми: наприклад, відмова від м'яса на знак солідарності або свідоме уповільнення ритму життя, щоб більше часу проводити разом, навіть якщо це означає просто відпочивати поруч.

"Якщо подивитися історично, Кувад – це про дії, спрямовані на підтримку вагітної людини, – пояснює Повіс. – Коли ми називаємо це синдромом, ми ризикуємо його патологізувати. Насправді тут немає нічого дивного, це просто людська емпатія".

Гормональні зміни

Є дані, що синдром Кувад може мати біологічну основу.

Дослідження психолога з Мічиганського університету Робін Едельштейн показали: у майбутніх батьків первістка – як у гетеро – так і в гомосексуальних парах – знижується рівень тестостерону та естрадіолу.

Водночас у жінок ці показники, разом із кортизолом і прогестероном, навпаки суттєво зростають.

Вважається, що зниження тестостерону допомагає чоловікам більше зосередитись на турботі про дитину та сім'ю, а нижчий рівень естрадіолу сприяє догляду за немовлям.

Чоловіки, у яких ці зміни виражені сильніше, зазвичай активніше залучаються до домашніх справ і догляду за дитиною.

Саме гормональні зміни можуть частково пояснювати й симптоми Кувад – зокрема, набір ваги, втому чи пригнічений емоційний стан.

Дослідження 2024 року показують: після народження дитини змінюється і мозок батьків. Зменшується об'єм сірої речовини – і це допомагає краще зчитувати сигнали немовляти та формувати емоційний зв'язок з ним.

Свобода відчувати

Психолог Деніел Сінглі наголошує: Кувад – це не просто віддзеркалення стану партнерки, свідоме чи ні.

"Партнер проходить власні психологічні, соціальні, нейроендокринні та міжособистісні зміни. Він – окрема особистість", – пояснює він.

Втім, прийняти це буває непросто. Соціальні стереотипи досі тиснуть.

"Я чоловік, я не можу бути пригніченим. Я батько – і маю бути сильним".

Сінглі пропонує інший погляд – чесніший і здоровіший.

"Важливо дати чоловікам можливість сказати: "У мене може боліти голова, м'язи чи живіт. Я можу відчувати втому і напруження. І це нормально"".