Як горюють слони: дивна поведінка розкрила глибину їхніх емоцій

У вересні 2025 року фотограф Федеріко Веронезі став свідком сумної сцени, коли стежив за стадом слонів, що рухалося сухим руслом річки в пустелі Намібії.

Він побачив слониху, яка несла мертвонароджене слоненя: його крихітні ніжки обхоплювали її хобот, а безживне тільце звисало в повітрі.

"Це був інтимний момент, - згадує Веронезі. - Слоненя було ще цілим. Його тіло ще не заклякло - очевидно, воно народилося вночі або, можливо, лише за кілька годин до цього".

На перший погляд ця зворушлива сцена здавалася проявом материнського горя. Але, як згодом з'ясував Веронезі, усе було складніше.

Фотограф стежив за стадом кілька годин і зробив декілька надзвичайно приголомшливих знімків.

Один із них (на фото нижче) здобув головну нагороду конкурсу Wildlife Photographer of the Year 2026 року, організованого Музеєм природознавства в Лондоні.

За словами Веронезі, слониха несла слоненя кілька годин, час від часу опускаючи його на землю, щоб поїсти або попити, а потім знову піднімала й продовжувала шлях.

"Я подумав: "Це така сумна сцена, але люди повинні її побачити". Ця фотографія наочно показує, як сильно страждають ці слони, які складні почуття вони переживають. Адже люди, можливо, навіть не пов'язують такі почуття з тваринами".

Зрештою Веронезі з'ясував, що слониха несла не власне мертвонароджене дитинча.

"Це не його мати", - каже Крістін Вінтер, директорка природоохоронної програми організації Elephant Human Relations Aid (EHRA) - некомерційної організації, яка займається захистом пустельних слонів Намібії.

Цій самиці зараз 14 років. Два роки тому вона втратила власне слоненя.

Відтоді її вже чотири рази бачили з мертвими новонародженими слоненятами інших самиць, розповідає Вінтер. За її словами, це перший випадок, коли таку поведінку зафіксували в цьому регіоні.

Це відкриття "безперечно, додає ще один вимір до розуміння глибини емоцій цих істот", каже Веронезі.

"Ще зворушливіше те, як ця самиця поводиться після власної втрати, ніби намагається відновити зв'язок зі своїм дитинчам і досі не може змиритися з цією втратою навіть через роки", - додає фотограф.

Емоції слонів

Є кілька теорій щодо того, чому слониха так довго носила слоненя. За словами Вінтер, така поведінка може бути своєрідним способом "емоційного опрацювання" втрати.

"Можливо, так вона намагалася пережити смерть слоненяти й змиритися з утратою. Можливо, втрата власного дитинчати травмувала її, і саме тому вона щоразу поводиться так, коли помирає хтось із них", - пояснює Крістін Вінтер.

За словами Вінтер, слониха також могла намагатися захистити тіло слоненяти від хижаків.

Фотографії Веронезі дають змогу побачити життя 150 пустельних слонів Намібії, які мешкають у пустелі Наміб уздовж русел п'яти річок і долають великі відстані в пошуках їжі та води. Вони харчуються насіннєвими коробочками дерева ана (Faidherbia albida) або травою в заплавах річок.

Ця група - не окремий вид слонів, а екотип: популяція, яка пристосувалася до посушливого середовища переважно завдяки засвоєним моделям поведінки, а не генетичним адаптаціям. Так само живуть пустельні леви Намібії, які мешкають уздовж Берега Скелетів.

"Саме їхні знання роблять цих слонів по-справжньому особливими, але водночас дуже вразливими, адже якщо ці знання втрачаються, їх нелегко відновити", - каже Вінтер.

Під загрозою зникнення

За словами Вінтер, протягом останніх 20 років чисельність популяції невпинно скорочується. Частково це пов'язано з екологічним стресом, зокрема тривалими періодами посухи, але головною причиною є загострення конфлікту з людьми, вважає Вінтер.

"Конфлікт переважно пов'язаний із водою. Слони проникають на ферми, перекидають резервуари з водою, виривають труби й ламають насоси, тому люди не надто охоче їх терплять", - каже вона.

"Ці історії мають глибоке коріння й надовго залишаються в пам'яті", - додає Вінтер.

Серйозне занепокоєння викликає висока смертність серед новонароджених слоненят, зазначає Вінтер. За її словами, "вона надзвичайно висока й викликає тривогу": з 16 слоненят, які народилися в період із 2014-го до 2022 року, вижили лише двоє.

Одна з теорій, що пояснюють загибель такої великої кількості пустельних слоненят, полягає в тому, що вони народжуються передчасно, "тому що самиці недостатньо здорові, аби виносити їх до кінця терміну", каже Вінтер.

На її думку, це може бути пов'язано з хронічним стресом, спричиненим конфліктами з людьми. Дослідження свідчать, що внаслідок таких конфліктів слони можуть страждати на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Вінтер додає, щоразу, коли EHRA знаходить мертвонароджених слоненят, вони виявляються дуже маленькими.

За її словами, здорове новонароджене слоненя зазвичай важить від 100 до 120 кг. Натомість маса мертвонароджених слоненят становить приблизно 60–65 кг.

EHRA співпрацює з Даніеллою Чусід, фахівчинею зі слонів і доценткою Університету Індіани в Блумінгтоні, щоб дослідити, як чинники навколишнього середовища та хронічний стрес можуть впливати на пустельних слонів Намібії.

Нині в межах проєкту, який триватиме до 2028 року, дослідники збирають зразки екскрементів для аналізу на вміст важких металів і так званих "вічних хімікатів" (зокрема ПФАС), а також перевіряють рівні гормонів щитоподібної залози й кортизолу в організмі слонів.

"Ми також хочемо визначити рівень інбридингу в цій популяції порівняно з іншими популяціями, а також з'ясувати, чи відрізняється родовід слоненят, які вижили, від родоводу тих, що загинули", - каже Чусід.

Джойс Пул, провідна фахівчиня з африканських саванних слонів і засновниця природоохоронної некомерційної організації Elephant Voices, називає фотографії Веронезі "по-справжньому болючим".

Вона сама була свідком такої поведінки слонихи після народження мертвонародженого дитинчати в Кенії.

"Вона не несла його, а намагалася підняти, а потім протягом двох днів стояла поруч і захищала його", - розповідає Пул.

Вона сподівається, що ці фотографії допоможуть людям усвідомити, "що слони здатні переживати горе й страждання".

Схоже, слони сумують, коли помирає хтось із їхнього оточення. Зафіксовано випадки, коли вони поверталися до останків як членів своєї родини, так і чужих тварин, торкалися їхніх кісток і довго стояли поруч, ніби охороняючи їх.

"Пустельні слони опинилися на межі зникнення не лише через зміну клімату, а й через дозволи на трофейне полювання, які видає уряд Намібії, - каже Пул. - Ми маємо робити більше, щоб запобігти їхнім стражданням".

Для Веронезі поведінка слонихи, яка несла мертвонароджене слоненя, була "майже людською".

"Саме тому я вважаю, що це був неймовірний момент, свідком якого мені пощастило стати, - каже він. - Я хочу показати, що кожен окремий слон - це істота, яка заслуговує на розуміння й захист. Ми маємо дбати не лише про збереження виду, а й про добробут кожної окремої тварини".

Фотограф сподівається, що його знімки "відкриють невелике вікно в душу слонів і дадуть змогу осягнути глибину їхніх почуттів".