Як загибла Юлія Здановська змінювала сільську освіту і стала відомою на весь світ

Юлії Здановській, випускниці мехмату Київського університету, призерці міжнародних олімпіад та викладачці математики й програмування, був лише 21 рік. Саме в такому віці вона загинула минулого року від російської ракети в центрі рідного Харкова разом з іншими волонтерами штабу оборони міста. Сьогодні в Україні діти досі вчаться за її програмами, а провідні виші світу відкривають навчальні й стипендіальні програми її пам’яті.

Юлія мріяла змінити систему освіти в Україні. Задля цього після закінчення бакалаврату поїхала не вчитися в Гарвард, а викладати в школі села Юр’ївка на Дніпропетровщині в рамках програми “Навчай для України”. Ця громадська організація залучає молодих фахівців до навчання дітей у сільських школах.

У Юр'ївці молода вчителька використовувала власні методики. "Навчання математики - це має бути кайф", - вважала вона.

Сьогодні її друзі, батьки та колеги переконані, що розпочате нею потребує продовження.

Зрештою, так думають і в Массачусетському технологічному інституті (МІТ), де відкрили навчальну програму “Мрія Юлії/Yulia’s Dream”. У її рамках учні старших класів з України разом із наставниками з МІТ працюють над розв’язанням складних математичних завдань.

Юля говорила про те, що важливо, аби в дітей не було страху перед математикою. З цього й має починатися викладання та навчання. А далі можна вже говорити про підготовку до олімпіад та підтримку тих, хто виявляє особливі здібності. А також про посилення сільських шкіл та індивідуальну роботу з учнями, про Гарвард і роботу в провідних технологічних компаніях світу.

Але останнього в житті Юлії вже ніколи не буде… Як і багато чого іншого.

“Я не уявляла, яка кількість людей знала Юлю в Україні та за її межами ще за її життя. Залишилися ті, хто її навчав, і ті, хто в неї вчився. До мене в Кракові підійшов студент і сказав, що вчився в неї. Багато людей покладали сподівання на Юлю в майбутньому. Саме тому її смерть викликає такий шок”, - каже мама дівчини Олена Винник.

Нижче ті, хто знав Юлію Здановську, діляться своїми спогадами про дівчину та думками про те, як втілити в життя її мрію.

1 вересня 2021 року - початок нового навчального року у Юр’ївському ліцеї

На кожному поверсі школи можна побачити столи для гри в настільний теніс.

На першій великій перерві нова вчителька інформатики Юлія Здановська бере ракетку й запрошує своїх учнів пограти. Діти – просто в захваті, адже навіть не уявляли, що вчитель може з ними грати в теніс. Та ще й так професійно, як Юлія Янівна.

Впродовж вересня 2021 – січня 2022 року на великих перервах у Юр’ївському ліцеї регулярно вишикувалися черги з учнів, охочих пограти з Юлією Янівною в настільний теніс.

“Вона була для них другом. А ще я запам’ятала її усмішку. Вона завжди усміхалася, була дуже комунікабельною”.

Зі спогадів Любові Бакай, директорки Юр’ївської ЗОШ

“Юля хотіла змінити навчання математиці й інформатиці глобально, тобто в Україні загалом. А не лише показати, що вона вміє. Мою доньку запрошували за кордон і науковою діяльністю займатися, й програмістом працювати. Вона могла б працювати де завгодно, але хотіла займатися саме цим. Це була її мета – змінити систему освіти. Знаючи її наполегливість, як вона віддавалася справі, мабуть, вона змогла б це зробити… Думаю, змогла б…”, - розповідає її мама.

До Юр’ївки дівчина поїхала, вже маючи певний педагогічний досвід. Після 10-го класу українського фізико-математичного ліцею при Київському університеті імені Тараса Шевченка вона брала участь у літній школі з математики “Мудрамакітра”. Викладала там, а також у гуртку з математики та програмування “Кванта” в Києві. Коли почалася пандемія, його викладачі запустили онлайн-заняття для дітей з усієї країни.

Туди приходили діти, які хотіли навчитися більшого, ніж передбачено в шкільних програмах. Юля склала програми для цих дітей.

Цей гурток досі працює, там викладають молоді математики та програмісти, що допомагають школярам готуватися до олімпіад, вступу на профільні факультети та просто вчать їх отримувати задоволення від вивчення математики. Під час війни заняття проходять онлайн, викладачі далі використовують програми, які склала Юлія Здановська.

Юлія також придумала назви для навчальних груп “Кванти”: “Електроніки”, “Термінатори” та “Кіборги”. Як і її навчальні методики, ці назви збереглися, розповідає ще одна колишня викладачка Таїсія Карасьова.

“Одним із наших завдань на “Кванті” було вираховувати дітей, які сиділи та під час виконання завдання впиралися очима в папірець. Це значило, що дитина не мислить, нічого вже не робить. Ми мали їй допомогти”, - розповідає Василина Борисюк, близька подруга Юлії та колега по “Кванті”. При цьому вчителям було заборонено розкривати учням рішення задач. Дитина мала завжди знайти його сама завдяки поясненням викладачів.

Дівчина пригадує, що їхня єдина значна сварка сталася через те, що Василина не змогла знайти аудиторію для одного із занять із дітьми. “Юля це сприйняла як щось глибоко особисте”.

Василина також відзначає феноменальну здатність Юлії Здановської пояснити складний матеріал просто – з допомогою ясних аналогій і влучних понять. А ще – вміння слухати та чути. “Це була саме та людина, якій хочеться розповісти про свій улюблений фільм”.

Навчальний рік 2021-2022 у Юр’ївському ліцеї

На одній із нарад у директора з’ясовується, що багато дітей приходять до школи голодними. Дехто з дітей у буквальному сенсі радів кусеню хліба. Ці діти не є сиротами. Якщо в них є батьки, то за законом держава не має оплачувати їм шкільне харчування. Грошей на їхні обіди в школі не було.

Після цієї наради Юлія Янівна прийшла до директорки школи Любові Олексіївни й запитала: “Скажіть, як ми можемо вирішити це питання?”

Директорка відповіла, що класні керівники вже цим займаються.

“Чи можемо ми залучити спонсорів? Залучити громадські організації?”

І Юлія Янівна знайшла спонсорів для шкільних обідів для дітей із бідних родин і родин у кризі.

Зі спогадів Любові Бакай, директорки Юр’ївської ЗОШ

“Юля встигла попрацювати в сільській школі пів року. Мені здається, що вона працювала там цілодобово. Коли пізно ввечері телефонувала нам по відеозв’язку, то в неї за плечима ми завжди бачили шкільний комп’ютерний клас”, - пригадує мама Юлії.

Про це ж розповідає і директорка школи. У вікнах Юліного класу світло могло горіти до ночі. Дівчина, що мала срібні й золоту медалі міжнародних математичних змагань, сумлінно готувалася до занять у своїй сільській школі. А ще налаштувала всю стару комп’ютерну техніку й мала налагодити нове обладнання.

Якраз перед війною до школи в Юр’ївці привезли техніку для сучасного комп’ютерного класу. “Воно не могло стояти просто в коробках. Хтось його повинен був запустити. Й це мала зробити з весни 2022 року Юля. Ця війна зламала все. Й це ж не лише в неї така історія. Є багато людей, які хотіли щось зробити в цій країні, але вже ніколи не зроблять”.

Навчальний рік 2021-2022 у Юр’ївському ліцеї

Один із учнів дев’ятого класу, взагалі, не підключається на дистанційні заняття. Вчителька інформатики Юлія Янівна це зауважує. Педагоги з’ясовують причину: в хлопця немає мобільного телефону. Батьки його придбати не можуть.

Юлія Янівна їде до своїх батьків у Харкові, знаходить вдома мобільний телефон і привозить його учню.

Дев'ятикласник хотів повернути телефон, коли він йому вже не був потрібен. Але дізнався, що Юлія Янівна померла.

Після її загибелі колеги також побачили, що в своєму робочому столі вона зберігала з десяток навушників, які діти використовували для навчання. Школа чи спонсори не виділяли коштів на їхнє придбання.

Зі спогадів учнів старших класів та директорки Юр’ївської ЗОШ Любові Бакай

21 лютого 2022 року Юля Здановська приїхала з Юр’ївки до батьків у Харків. У школі були канікули й дівчина вирішила відвідати рідних. 24-25 лютого, коли почалася війна, вона ще залишалася вдома.

“Юля не могла сидіти без діла. Ніколи. Прочитавши оголошення, що штабу оборони Харкова потрібні волонтери, вона знайшла каремати, спальники, зібрала свій рюкзачок і пішла 26 лютого дізнатися, чим може там бути корисною”, - пригадує Олена Винник.

“Нам здавалося, що найбезпечніше їй було б повернутися в Юр’ївку, бо це Центральна Україна. Як би не розгорталися події, туди російські війська швидко не дійшли б. А Харків – на кордоні. Юля відмовилася це робити. Залишилася в Харкові”, - розповідає пані Олена. Друзям, які пропонували виїхати в безпечніші місця, дівчина подякувала й відписала, що залишиться в своєму рідному місті до перемоги.

У перші дні війни такі, як Юля, волонтери займалися тим, що закривали мішками з піском вікна Харківської обладміністрації.

“Ніхто не уявляв, що таке відбуватиметься. Одна річ – бойові дії на фронті. Але щоб ракетами обстрілювати місто… Ми не знали в ті дні, від чого рятувати Юлю…”

28 лютого 2022 року – Харківська обласна державна адміністрація, штаб оборони міста

Волонтерам повідомляють, що через постійні обстріли Росією та активність ворожих диверсійних груп ходити вулицями міста й ночувати вдома небезпечно. Всі мали зробити вибір: або повернутися додому й більше не приходити в штаб, або залишатися там цілодобово й ночувати в бомбосховищі.

Юля Здановська вирішила залишитися. Батько приніс їй туди светр. Юля не розповідає батькам, чим саме займається в штабі оборони свого міста з 28 лютого по 3 березня 2022 року.

Зі спогадів мами Юлії Олени Винник, співзасновниці благодійного фонду “Станція “Харків”, що допомагає постраждалим від війни Росії проти України з 2014 року

3 березня 2022 року, 18:43, ракетний обстріл центру Харкова

О 18:47 в місцевих телеграм-каналах та у національних медіа з’являються повідомлення про ракетний обстріл центру міста.

Російська ракета прилетіла в двір Харківської ОДА. Через близькість кордону з Росією українська система ППО не може ані вчасно виявити, ані збити цю ракету. В України немає ще таких систем, як SAMP-T та Patriot, які західні партнери нададуть майже через рік після початку російського вторгнення.

Ймовірно, почувши жахливий, оглушливий гуркіт, Юля встигає добігти до входу в укриття.

Чи саме так це було, ми вже не дізнаємося. Тендітна й усміхнена 21-річна Юля Здановська загинула. Кілька днів її розшукували батьки та сестра.

Зі спогадів мами Юлії Олени Винник

“Влада повідомила про загибель двох членів штабу оборони Харкова. Нам ніхто не міг достеменно сказати, що трапилося. Не було списків. Сказали, що ракета влучила в групу волонтерів. Згодом підтвердили загибель десяти волонтерів та двох членів штабу оборони. 1 березня 2023 року в Харкові вшанували лише загибель людей в приміщенні Харківської ОДА 1 березня 2022 року”, - розповідає мама Юлії.

За її словами, про волонтерів, які загинули поруч з її донькою, їм досі майже нічого невідомо. Вона не бачила їхніх списків чи згадок про цих людей в повідомленнях влади й місцевих ЗМІ.

ВВС звернулася до Харківської обласної військової адміністрації із запитом про те, скільки саме людей загинули від ракетного удару в дворі ХОДА 3 березня 2022 року, хто були ці люди та чи оприлюднювалися їхні імена й прізвища.

6 жовтня 2022 року – Ягеллонський університет

“3 березня вона була у дворі Харківської обласної адміністрації з групою волонтерів, о 18:43 вся ця група загинула від російської ракети в одну мить. І тепер вона не зможе сама здійснити свою мрію, але ми зможемо.

Дорогі стипендіати! Я хочу побажати вам бути такими ж наполегливими у досягненні вашої мети”.

З промови Олени Винник з нагоди відкриття стипендіального фонду імені Юлії Здановської для студентів з України

У Голосіївському районі української столиці одна з вулиць носить відтепер ім’я Юлії Здановської. Там розташований гуртожиток механіко-математичного факультету, бакалаврат якого дівчина закінчила.

“З університету, де вчилася Юля, мені прислали на підпис згоду на перейменування вулиці в Києві на її честь. Ось так я дізналася, що вулицю Михайла Ломоносова перейменують на честь моєї доньки”, - розповідає мама.

Також до першої річниці загибелі Юлії Здановської її учні з Юр’ївки разом зі своїми вчителями зняли документальний фільм її пам’яті. У ньому вони декламують присвячений їй вірш і показують комп’ютерний клас, про який вона мріяла і який запустили вже після її смерті.

Учні зізнаються, що не вірять у загибель своєї вчительки, чий портрет стоїть тепер у школі. Біля нього вони проводили національні хвилини мовчання за загиблими на війні о дев’ятій ранку.

Дітям досі здається, що Юля зайде в клас…

Перед своєю загибеллю Юлія разом із мамою купила для учнів в Юр’ївці тенісні ракетки та м’ячики.

Олена Винник їх зберегла й планує привезти до Юр’ївки після завершення війни.

Тим часом уже навесні 2022 року в Массачусетському технологічному інституті щотижня проводили онлайн-заняття для українських юних математиків.

Програма “Мрія Юлії” допомагала їм не переривати навчання через війну.