Чому Трамп навряд чи зможе налагодити міцні стосунки з Путіним

Рішення президента Дональда Трампа призупинити американську військову допомогу Україні для декого не стало несподіванкою, вважає журналіст видання Vox Джошуа Кітінг.

Гарні відносини з російським лідером Володимиром Путіним були однією зі складових передвиборчої кампанії Трампа.

Лише за півтора місяця свого президентства він перебудував американську зовнішню політику, розвернувши її в бік Москви, відмовившись від цілої низки жорстких антикремлівських заходів та від тісного союзу з Києвом, прихильником якого була попередня американська влада на чолі з Джо Байденом.

При цьому не дуже зрозуміло, як сама Росія ставиться до такого повороту подій, вказує автор статті.

Нової "холодної війни" не буде?

Щоб пояснити дії Трампа, не варто заглиблюватись в теорію змов і політичних ігор, вважає Джошуа Кітінг.

Найімовірніше, Трамп щиро вважає, що підтримка України - погана інвестиція для США, і що оспівувані зовнішньополітичним істеблішментом різноманітні союзи на кшалт НАТО дозволили іншим країнам безоплатно скористатися військовою міццю Америки.

Також, можливо й те, що для цього президента особисте часто стає політичним: "Трамп особисто ладнає з Путіним і вважає (і правильно), що більшість європейських лідерів не люблять і не поважають лідера Кремля", пише аналітик і засновник Eurasia Group Ян Бреммер.

І все ж: "Дуже дивно бачити, як президент Сполучених Штатів вшановує Путіна і ухвалює рішення, які грають на руку Росії, хоча вона не є нашим союзником і вважає нас своїм ворогом. Гадаю, Росія спробує скористатися всіма можливими перевагами", - каже Саша де Вогель, експертка з питань Росії в університеті Північної Кароліни.

Адміністрація Трампа вкомплектована посадовцями, які або поділяють його погляди на Росію (як Венс), або, як держсекретар Марко Рубіо та радник з національної безпеки Майк Волтц, мають погляди, що формуються відповідно до думки президента.

Після обрання Трампа деякі українці і європейці сподівалися, що він не повністю змінить курс на підтримку України.

І деякі заяви самого Трампа дійсно давали підстави так вважати.

Однак тепер лідери європейських країн, схоже, усвідомлюють, що 80-річний союз між США та Європою, який протистояв спочатку радянському, а тепер російському вторгненню, більше не можна сприймати як належне, йдеться в статті.

Автор нагадує, що під час свого першого терміну Трамп пригрозив повністю вивести Сполучені Штати з НАТО. Цілком можливо, що цього разу він виконає цю погрозу.

Тому тепер військова, політична та економічна допомога Україні в її протистоянні з Росією залежить від Європи.

Чи отримає Росія перемогу?

Російські лідери, схоже, досі приголомшені змінами у ставленні до них Вашингтона, пише Джошуа Кітінг.

"Якби мені сказали ще три місяці тому, що це слова президента США, я б голосно розсміявся", - написав у Х експрезидент РФ Дмитро Медведєв після того, як Трамп назвав Зеленського "диктатором".

Прессекретар Кремля Дмитро Пєсков висловився більш розважливо: "Нова адміністрація стрімко змінює всі зовнішньополітичні конфігурації. Це багато в чому збігається з нашим баченням".

Опитування, опубліковане в п'ятницю російським "Левада-центром", показує, що громадська підтримка війни зараз становить 80%, що є найвищим показником з березня 2022 року.

"Це неймовірно хороші новини для Путіна, - зазначає де Вогель. - Тепер йому не потрібно поспішати з переговорами про припинення вогню".

Однак деякі експерти кажуть, що Росія не розглядатиме цей момент як повноцінну геополітичну перестановку.

"Вони вкрай підозріло ставляться до США", - пояснив Vox Андрій Солдатов, російський журналіст і аналітик з питань безпеки, який працює у Великій Британії.

"Чесно кажучи, вони не вірять ні в довгий, міцний мир, ні в нові механізми європейської безпеки. Тактично вони візьмуть те, що зможуть, але вони впевнені, що живуть у багатовіковій боротьбі із Заходом, і Трамп цього не змінить".

Аналітик Федір Лук'янов порівняв нинішній момент із Ялтинською конференцією, що відбулася рівно 80 років тому, коли союзники розробили новий безпековий порядок для Європи, заклавши основу для того, що стало залізною завісою.

Чи можуть Трамп і Путін піти по стопах Франкліна Рузвельта і Йосипа Сталіна? Навряд чи, пише Лук'янов.

"Підхід Трампа до угод ставить на чільне місце грошову вигоду і ситуативну перевагу, а не комплексні, довгострокові рішення. Його розуміння домовленостей має транзакційний характер. Для договорів масштабу Ялти йому не вистачає далекоглядності".

Крім того, пише він, "концепція "світового порядку" в західному розумінні втрачає актуальність", і майбутні угоди, найімовірніше, матимуть обмежений, короткостроковий і транзакційний характер.

Ба більше, російським лідерам може здатися, що вони вже "бачили це кіно", додає Кітінг.

Існує своєрідна традиція, за якою американські президенти, вступаючи на посаду, сподіваються на поліпшення відносин із Путіним. У 2001 році Джордж Буш-молодший зустрівся з новообраним (і ще доволі невідомим) російським лідером, твердячи, що зазирнув йому в очі й "відчув його душу".

У Барака Обами була спроба знайти сфери спільних інтересів і співпраці.

Трамп теж не зміг знайти спільну мову з Путіним під час свого першого терміну.

Джо Байден домовився з ним про укладення угоди про стратегічні наступальні озброєння, але війна в Україні знову зіпсувала відносини.

Черговий проросійський крен адміністрації Трампа значно драматичніший за попередні, але теж видається менш продуманим, вважає автор статті.

Доволі обережний підхід Трампа до України змінився після однієї розмови з Путіним.

Що ж до Путіна, то йому, можливо, знадобиться більше дій від Трампа, щоб змінити свою думку, резюмує Джошуа Кітінг.