Померла Бріжит Бардо: легендарна француженка, яка змінила кінематограф

Зірка французького кінематографа Бріжит Бардо померла у віці 91 року.

Про її смерть повідомив Фонд Бріжит Бардо.

"Фонд Бріжит Бардо з величезним сумом повідомляє про смерть своєї засновниці та президентки, мадам Бріжит Бардо, всесвітньо відомої акторки та співачки, яка вирішила відмовитися від своєї престижної кар'єри, щоб присвятити своє життя та енергію добробуту тварин та своєму фонду", - йдеться у повідомленні фонду, яке цитує AFP.

Бріжіт Бардо зруйнувала стриманий образ жінки в кіно 1950-х років, уособивши нову епоху сексуального визволення.

На екрані вона була французьким коктейлем котячої чарівності та континентальної чуттєвості. Одне видання назвало її "принцесою надутих губ і графинею звабливих поглядів" - але з часом вона зненавиділа цей образ.

Бардо, яку безжально таврували гедоністичним секс-символом, була розчарована тим, що не могла реалізувати амбіцію стати серйозною акторкою. Зрештою вона залишила кінокар'єру, присвятивши себе захисту тварин.

Роками пізніше її репутація постраждала через гомофобні висловлювання, а також численні штрафи за підбурювання до расової ненависті. Її син також подав на неї до суду за завдання емоційної шкоди після того, як вона заявила, що воліла б "народити маленького песика".

Це заплямувало пам'ять ікони, яка у зеніті слави винесла на світову арену бікіні, жіноче бажання та французьке кіно.

Бріжіт Анн-Марі Бардо народилася в Парижі 28 вересня 1934 року.

Вона та її сестра Марі-Жанна виросли в розкішній квартирі в одному з найпрестижніших районів міста.

Її католицькі батьки були заможними й побожними та вимагали від дітей високих стандартів поведінки.

Спілкування дівчат суворо контролювали. Коли вони розбили улюблену вазу батьків, їх відшмагали як покарання.

Під час Другої світової війни, коли Париж був окупований німецькими військами, Бардо проводила більшість часу вдома, танцюючи під платівки.

Мати заохочувала її захоплення і з семи років записала доньку на уроки балету.

Її викладач у Паризькій консерваторії описував її як видатну ученицю, і згодом вона почала здобувати нагороди.

Життя "jeune fille"

Та життя здавалося Бардо задушливим. У 15 років, як вона згодом згадувала, "я шукала щось, можливо, самореалізацію".

Друг родини переконав її позувати для обкладинки Elle - провідного жіночого журналу Франції, і ці фотографії спричинили справжню сенсацію.

У той час модні жінки носили коротке волосся, ретельно добирали аксесуари, віддавали перевагу приталеним жакетам і шовковим вечірнім сукням.

Волосся Бріжіт вільно спадало на плечі. З гнучким, атлетичним тілом балерини вона разюче відрізнялася від інших моделей.

Завдяки серії фотографій у молодіжних, модних образах, вона стала втіленням нового стилю "jeune fille" - "юної дівчини".

У 16 років вона вже була найвідомішою моделлю на обкладинках у Парижі.

Її світлини привернули увагу кінорежисера Марка Аллегре, який доручив своєму асистентові Роже Вадиму її розшукати.

Проби в кіно виявилися невдалими, але Вадим - на шість років старший - взяв її під опіку, спочатку як протеже, а згодом як наречену.

Між ними спалахнув бурхливий роман, і коли батьки Бардо дізналися про це, вони пригрозили відправити її до Англії.

Роже Вадим, її "дикий вовк"

На знак протесту вона намагалася накласти на себе руки, але її вчасно врятували.

Бріжит була безтямно закохана в молодого режисера.

Він здавався їй "диким вовком".

"Він дивився на мене, лякав, притягував, і я більше не розуміла, де я", - пояснювала вона згодом.

Під таким тиском батьки поступилися, але заборонили парі одружуватися, доки Бріжит не виповниться 18 років.

Щойно цей рубіж було подолано, вони побралися.

Шлях до слави

Вадим почав формувати Бардо як зірку, якою, на його переконання, вона могла стати.

Він продав світлини з їхнього весілля журналу Paris-Match і навчав її, як поводитися на публіці.

Він допоміг молодій дружині отримати невеликі ролі у десятках другорядних фільмів.

Але до 1956 року вона була відома передусім завдяки позуванню в бікіні - одязі, який тоді був заборонений в Іспанії, Італії та значній частині США через "межу пристойності", - а також популяризації зачіски "вулик".

Потім з'явився платиновий блонд і роль, що зробила її зіркою.

Того року дебютний фільм Вадима "І Бог створив жінку" вийшов на екрани в Парижі. У Франції він провалився в прокаті, але в США викликав справжній скандал.

У країні, звиклій до Доріс Дей, Бардо стала сенсацією.

Її героїня без сорому переслідує власні сексуальні бажання - так, як це роблять чоловіки. Вона танцює босоніж у трансі, зі спітнілою шкірою й розпущеним, скуйовдженим волоссям.

Її відсутність стриманості зруйнувала соціальний порядок. І за межами кінотеатрів реакція була не менш бурхливою.

Екзистенціалістка Сімона де Бовуар проголосила її іконою "абсолютної свободи", піднісши Бріжит до рівня філософського явища.

Однак американська "моральна більшість" мобілізувалася. Фільм заборонили в кількох штатах, а газети таврували його як розпусний.

Для глядачів Бардо стала невіддільною від свого екранного образу. Paris-Match назвав її "аморальною з голови до п'ят".

А коли Бардо втекла з партнером по фільму Жан-Луї Трентіньяном, її репутація розпусної лібертини закріпилася остаточно.

Вона розлучилася з Вадимом, який відреагував по-французьки:

"Я волію мати таку дружину, - сказав він, - знати, що вона невірна, ніж мати жінку, яка любила б лише мене і нікого більше".

Згодом він знову працював із Бардо, а пізніше жив із Катрін Денев і одружився з Джейн Фондою.

Небажане материнство

У 1959 році Бріжит, після кількох романів, вийшла заміж за актора Жака Шар'є, з яким знялася у фільмі "Бабетта йде на війну".

У подружжя народився син Ніколя, але Бардо ненавиділа свою вагітність: вона неодноразово била себе по животу й благала лікаря дати їй морфій, щоб викликати викидень.

"Я дивилася в дзеркало на свій плаский, стрункий живіт, як на дорогого друга, над яким ось-ось закрию кришку труни", - згадувала вона згодом.

Після неминучого розлучення Ніколя не бачив матір десятиліттями.

Він подав на неї до суду за завдання емоційної шкоди, коли вона опублікувала автобіографію, в якій заявила, що воліла б "народити маленького песика".

На той момент Бріжит була найбільш високооплачуваною акторкою Франції. Дехто стверджував, що з погляду зовнішньої торгівлі вона була ціннішою за автомобільну промисловість країни.

Але вона прагнула серйозного визнання як акторка.

"У мене було дуже мало можливостей грати, - скаржилася вона, - здебільшого мені доводилося роздягатися".

Вона почала привертати увагу найавторитетніших європейських режисерів і здобула визнання критиків у потужній драмі Нової хвилі Жана-Люка Годара "Зневага".

Втім загальна якість її фільмографії була нерівномірною, особливо після виходу за межі Франції та спроб підкорити Голлівуд.

Третій шлюб - із німецьким мільйонером-плейбоєм - змінився низкою коханців, хоча, нетипово для неї, вона відмовила Шону Коннері.

Вона записала десятки пісень разом із Сержем Генсбуром і Саше Дістелем.

З Генсбуром вона записала провокативну пісню "Je t'aime… moi non plus", хоча благала його не випускати її.

За рік він перезаписав композицію з британською акторкою Джейн Біркін. Пісня стала величезним хітом у Європі, тоді як версія з Бардо залишалася неопублікованою протягом 20 років.

Захисниця прав тварин

Після майже 50 фільмів у 1973 році вона оголосила про завершення кар'єри, щоб присвятити життя захисту тварин.

"Я віддала свою красу й молодість чоловікам, - сказала вона. - Тепер я віддам свою мудрість і досвід тваринам".

Вона зібрала 3 млн франків (приблизно 400 тисяч доларів на той час), продавши на аукціоні свої прикраси й кінематографічний реквізит, та заснувала Фонд Бріжит Бардо.

Бардо виступала проти щорічного забою тюленів у Канаді та дратувала співвітчизників, засуджуючи споживання конини.

Вона стала вегетаріанкою, звинувачувала китайський уряд у "катуванні" ведмедів і витратила сотні тисяч на програму стерилізації безпритульних собак у Румунії.

Суперечливий фінал непростого життя

У пізні роки її неодноразово притягували до відповідальності за розпалювання расової ненависті.

Вона критикувала ісламські та юдейські методи забою тварин для їжі.

Однак форма, в якій вона це висловлювала, була неприйнятною - і незаконною.

У 1999 році вона написала, що "мою батьківщину захоплює перенаселення іноземців, особливо мусульман". За це на неї наклали великий штраф.

Згодом вона критикувала міжрасові шлюби та ображала геїв, які, за її словами, "виляють сідницями, виставляють мізинчики й своїми кастратськими голосами стогнуть про те, що їм роблять ці огидні гетеросексуали".

Бардо настільки часто з'являлася в суді, що у 2008 році прокурор заявив, що він "втомився" висувати їй обвинувачення.

У 1960-х роках Бріжит Бардо обрали офіційним обличчям Маріанни - символу французької свободи.

Згодом і вона сама стала іконою: красивою, визволеною, сучасною жінкою, яка відмовилася відповідати застарілим стереотипам.

Після трьох невдалих шлюбів і кількох спроб самогубства вона пішла зі сцени, щоб боротися з жорстокістю щодо тварин. На її подив, зацікавлення медіа не згасло, навіть коли слава перетворилася на сумнозвісність.

У неї залишився четвертий чоловік - Бернар д'Ормаль, колишній радник покійного ультраправого політика Жана-Марі Ле Пена.