Нюрнберг, психолог і нацисти. Як звичайні люди стають воєнними злочинцями

Вісімдесят років тому світ намагався осягнути масштаб трагедії Другої світової війни. Жахи концентраційних таборів, у яких нацистський режим намагався знищити євреїв, ромів, гомосексуальних людей та своїх політичних опонентів, стали надбанням громадськості.

Як люди могли бути здатними на таку жорстокість? Людство чекало відповідей від Міжнародного військового трибуналу, створеного переможцями війни у німецькому місті Нюрнберг. Починаючи з 20 листопада 1945 року, перед судом постали двадцять чотири лідери поваленого Третього Рейху.

Однак для цього необхідно було розв'язати багато юридичних і технічних проблем, зокрема визначити, у вчиненні яких злочинів обвинувачувати підсудних, хто має їх судити і якою має бути процедура, щоб забезпечити їм справедливий суд.

Але передусім потрібно було відповісти на одне питання: чи були ті, хто сидів на лаві підсудних, психічно здатними постати перед судом?

Це завдання випало американському психіатрові доктору Дугласу М. Келлі.

Значення психічного стану

"Якщо людина діє не за власною волею, а через психічну хворобу або розлад, демократичне кримінальне право звільняє її від відповідальності або принаймні пом'якшує її", - пояснює Карлос Аяла Корао, президент Міжнародної комісії юристів.

Тому висновок, якого мав дійти Келлі – психіатр з Каліфорнійського університету – неминуче мав вплинути на долю обвинувачених.

Він вступив до Армії Сполучених Штатів, де дослужився до звання підполковника, та лікував солдатів союзників у Європі від "бойової втоми або воєнного шоку" – того, що сьогодні назвали б посттравматичним стресовим розладом (ПТСР).

За словами американського журналіста Джека Ель-Хая, Келлі працював із нацистськими керівниками приблизно вісім місяців, переважно в готелі "Люксембург", де їх утримували, і застосовував поєднання різних психіатричних методик.

Ель-Хай вивчав роботу Келлі для своєї книги "Нацист і психіатр", яка надихнула на створення фільму "Нюрнберг".

Він переглянув п'ятнадцять коробок документів, звітів і нотаток, написаних доктором Келлі та збережених його родиною протягом десятиліть, де той фіксував свої дослідження нацистів.

Доктор Келлі не лише проводив інтерв'ю з обвинуваченими, але й давав їм серію психологічних тестів, таких як тест Роршаха з чорнильними плямами, де їх просили описати, що вони бачать в абстрактних зображеннях, розповів Ель-Хай.

Він також проводив Тест тематичної апперцепції – схожий на Роршаха, але з використанням фотографій або малюнків, на основі яких учасники мали скласти історію.

Крім того, Келлі проводив тести інтелекту, які показали, що всі підсудні мали середній або вищий за середній рівень інтелекту.

Гра з вогнем

Під час своїх досліджень доктор Келлі виявив особливий інтерес до одного з обвинувачених – Германа Герінга, потенційного наступника Адольфа Гітлера та командувача німецьких повітряних сил – Люфтваффе.

"Герінг був найвищим за рангом серед захоплених, і Келлі був зацікавлений у ньому частково тому, що вони мали схожі риси характеру: вони обидва були розумними, харизматичними, егоцентричними і певною мірою нарцисичними", - каже Ель-Хай.

"Келлі ніколи не заплющував очі на жорстокість Герінга та його холодні рішення під час війни, але між ними виникли стосунки, які передбачали певне взаємне захоплення, хоч і не дружбу", - додає він.

"Герінг був чарівним, коли хотів ним бути, він мав чудовий інтелект, велику уяву, багато енергії та почуття гумору", - писав доктор Келлі у своїх рукописах, що зберігаються в Музеї Голокосту Сполучених Штатів.

"Щодня, коли я заходив до його камери, він підводився зі свого стільця, вітав мене широкою усмішкою і простягнутою рукою, вів мене до свого ліжка і постукував по центру: 'Доброго ранку, докторе. Я дуже радий, що Ви прийшли побачити мене… будь ласка, сідайте'. Потім він вмощувався поруч зі мною своїм великим тілом, готовий відповідати на мої запитання", - згадував доктор Келлі в одному зі своїх записів.

Доктор Келлі визначав не лише психічний стан Герінга, а й його фізичний, намагаючись лікувати його ожиріння та залежність від кодеїну.

Він переконав Герінга дотримуватися дієти і поступово зменшував дозу препаратів, які той приймав для полегшення болю від поранень, отриманих під час війни.

Але зв'язок, який доктор Келлі встановив зі своїм пацієнтом, привів до того, що він "переступив червоні лінії", що зіпсувало його репутацію на все життя, каже Ель-Хай.

"Келлі погодився бути посередником і передавати листи, написані Герінгом його дружині Еммі. Це не було дозволено ані трибуналом, ані будь-яким урядом союзників, але він це робив", - написав Ель-Хай.

Проте існував ще вагоміший доказ довіри, яку Герінг покладав на психіатра.

"Герінг попросив Келлі удочерити його доньку і виховувати її у Сполучених Штатах, якщо він або його дружина не виживуть. Келлі обговорив цю ідею зі своєю дружиною, яка була проти", - каже Ель-Хай.

Страх перед власним висновком

На початку своїх досліджень доктор Келлі висував теорію, що лідери нацистів були уражені певною хворобою, яка спричинила те, що вони спланували і віддали накази щодо звірств, за які мали постати перед судом, розповів Ель-Хай.

"Але після того, як доктор Келлі дійшов висновку, що вони не були психічно хворими і що їхня поведінка вкладалася у межі норми і не могла бути пояснена психіатричним захворюванням, він був нажаханий. Це відкриття означало, що багато людей, подібних до них, можуть бути серед нас у будь-якій країні і в будь-який час", - додав він.

"По суті, це були звичайні люди, під впливом обману і бюрократії. Істоти, сформовані своїм середовищем, індивіди, яких можна знайти за великими робочими столами будь-де у світі", - підсумував доктор Келлі, згідно з книгою "Анатомія злоби: загадка воєнних злочинців" американського психіатра Джоела Діммсдейла.

Одразу після повернення до Сполучених Штатів у 1946 році психіатр прочитав серію лекцій та написав статті, попереджаючи про ризики, які фашизм може становити для країни, так само як це сталося раніше у Німеччині, Італії, Іспанії та інших європейських державах.

"Тоді багато штатів управлялися політиками, які захищали расову сегрегацію і використовували техніки, подібні до нацистських, щоб маніпулювати своїми виборцями", - зазначає Ель-Хай.

І доктор Келлі також розпочав новий етап професійної діяльності.

"Час, проведений із нацистами, змінив його уявлення про природу психічних хвороб і про те, чи є психіатрія ефективною спеціальністю для лікування таких злочинців. Він дійшов висновку, що ні", - каже Ель-Хай.

"Якщо ці люди були нормальними, то як психіатрія могла пояснити те, що вони вчинили? Ось чому в останні роки свого життя він присвятив себе кримінології у пошуках відповідей", - додає він.

Наслідування пацієнта?

Деякі вважають, що те, що сталося з доктором Келлі першого січня 1958 року, стало остаточним доказом того, що його спілкування з Герінгом залишило на ньому незгладимий слід.

Доктор Келлі тривалий час боровся з алкоголізмом і депресією після роботи у Нюрнберзі, і того дня він мав сильну сварку з дружиною. Раптово, ніби імпульсивно, він проковтнув капсулу ціаністого калію, яка миттєво його вбила.

Дванадцятьма роками раніше Герінг покінчив життя таким самим способом – за кілька годин до того, як йому мали виконати смертний вирок через повішення за злочини проти людяності та інші злочини.