Перші фотофейки. Як фотографи 150 років тому обманювали глядача

Чи справді фотографії колись були правдивими? За півтора століття до появи штучного інтелекту та дипфейків фотографи створювали вражаючі маніпуляції із зображеннями. Ось 10 знімків XIX і XX століття, які вміло обманювали глядача.

Маніпуляції зображенням і ненадійність сучасних візуальних медіа викликають дедалі більше занепокоєння.

ШІ-чатбот Ілона Маска Grok, який спричинив гучний скандал із фото оголених людей, - лише останній приклад складних цифрових фальсифікацій фотографії, деякі з яких завдали серйозної шкоди.

Від появи Фотошопу у 1990-х роках розвиток фотофейків змусив нас дедалі підозріліше ставитися до зображень. Але нова фотовиставка в Державному музеї Амстердама ставить слушне запитання - чи фотографії взагалі колись казали правду?

Зосереджуючись на знімках, зроблених між 1860 і 1940 роками, виставка "Фейк! Рані фотоколажі та фотомонтаж" доводить, що підробка зображень - далеко не нове явище і, якщо використовувати її розумно, вона навіть може служити добрим цілям.

Від колажів, створених ножицями та клеєм, до витончених фейків, виготовлених під покровом темряви в фотолабораторіях, - фотографи завжди отримували задоволення, вводячи свою публіку в оману.

"Маніпуляція зображенням існує стільки ж, скільки й сама фотографія, - розповідає куратор виставки Ганс Рузебум в інтерв'ю BBC. - Це частина всієї історії фотографії".

1. Мрія (1870–1890), автор невідомий

На цій фотографії-візитівці XIX століття, яку скоріше за все придбали для колекціонування чи обміну, стикнулися дві реальності.

Фотографії-візитівки - це невеликі відбитки, наклеєні на картон, які виготовляли масово. Вони були дуже популярні у вікторіанську добу.

На цьому знімку ми бачимо теперішнє - жінку та її партнера з їхніми робочими інструментами, а також уявне майбутнє - її мрію стати матір'ю.

Трюк на зображенні, пояснює Рузебум, зробили, частково сховавши фотопапір від світла, а згодом додавши другий негатив.

Такі зображення виводили фотографію в новий вимір, натякаючи на потаємні думки персонажів і прокладаючи шлях до майбутніх коміксів з репліками й думками в хмаринках.

2. Людина, налякана власним відображенням (1870–1880), Леонард де Конінг

Створюючи комічний сюжет, у якому чоловік опиняється віч-на-віч зі своїм привидом, художник і фотограф Леонард де Конінг спочатку експонував лише половину фотопластини, а потім попросив модель змінити позу й експонував другу половину.

Фотографія тоді була відносно новим мистецтвом, але фотографу вдалося зробити майстерний перехід між двома зображеннями.

"Це магія, - захоплюється куратор виставки Ганс Рузебум. - Ти знаєш, що тебе обманюють, але не розумієш, як саме фотограф це робить".

Цитуючи Оскара Густава Рейландера, піонера такого типу комбінованого друку, фотограф Роберт Собєшек (1943–2005) зазначав: "Такий спосіб веде не до хиби, а до істини. Зображення, створене з одного негативу, не є правдивим і ніколи таким не буде, адже фокус не може бути всюди".

3. Обезголовлення (1880–1900), Ф. М. Гочкисс

"Ми й досі очікуємо, що фотографія розповідатиме правду, але ця ідея насправді сформувалася лише з появою ілюстрованих журналів 1930-х років, які мали інформувати читачів про те, як влаштований світ в інших його куточках", - каже Рузебум.

До того часу творчу свободу змінювати зображення на свій смак майже не піддавали сумніву. "Пробували й втілювали все, що тільки було можливим, - каже фахівець. - Жодних етичних обмежень на створення нереалістичних образів не існувало. Ніхто не забороняв цього робити".

Наприклад, видалення або переміщення обличчя було для фотографа приємною головоломкою.

У цьому випадку творче завдання було виконане надзвичайно вдало. Лише завіса, за якою фотограф приховав голову чоловіка, та незначна ретуш, помітна під мікроскопом, дають підказки, як автору вдалося створити цю ілюзію.

4. Чоловік штовхає тачку з головою (1900–1910), автор невідомий

Цей фотомонтаж, створений із двох негативів, виявили у французькому фотоальбомі, він також опублікований в науковому журналі La Nature.

Тут ілюзія "переміщеної голови" створена ще майстерніше. Фотограф грається з масштабом, створюючи зображення в дусі сюрреалізму, який набирав обертів на межі XIX і XX століття.

Відчинені двері створили зручне темне тло, на якому можна непомітно "вмонтувати" вирізаний і наклеєний фрагмент, а потім знову перефотографувати зображення як єдине ціле.

Деякі з цих світлин, найімовірніше, купували як портрети, щоб вразити глядачів.

"Важко зрозуміти, де починається й де закінчується трюк, - каже Рузебум. - Це демонстрація майстерності. Щось неймовірне, неможливе - і водночас присутнє на фотографічному зображенні, яке ніби відбиває реальну сцену, що справді сталася перед камерою".

5. Веземо гусей на ринок (1909), Martin Post Card Company

Тенденція гратися з образами неможливих пропорцій породила жанр, відомий як "Перебільшення".

Цю американську фотографію надрукували в період "золотої доби" ілюстрованих поштових листівок - незабаром після того, як у США дозволили писати повідомлення на адресному боці листівок.

Фотограф знову використовує прийом фотоманіпуляції в дусі сюрреалізму, але масштаб тут також відіграє й маркетингову роль - для створення міфу про виняткову сільськогосподарську продуктивність певного регіону.

Як зазначив американський письменник і фольклорист Roger Welsch у книзі Tall Tale Postcards (1976): "Фотографія втілила в життя візуальні ефекти, які оповідачі небилиць упродовж століть бачили лише у своїй плідній уяві".

6. Автомобіль ширяє над парком Малберрі-Бенд у Нью-Йорку (1908), Теодор Айсманн

Фейкові фотографії також дозволили зображувати вигадане майбутнє.

На цьому фото - світ, в якому автомобілі можуть літати. В інших частинах виставки ми також бачимо футуристичні міські пейзажі з залізницями в повітрі.

Фотомонтаж Айсмана кольоровий, але це не додає зображенню правдивості, адже кольори не відбивають реальну картинку, їх на свій смак обрав пізніше дизайнер.

7. Реклама сестер Трансфілд (1904-1918), автор невідомий

З настанням ХХ століття фотографія почала відігравати дедалі більшу роль у рекламі, привертаючи увагу грайливими дизайнерськими рішеннями.

Наприклад, як на цій афіші водевільного дуету Transfield Sisters. Фотограф використав світлини різного розміру, зняті під різними кутами, що створило "динамічну візуальну мову, яка відбивала епоху стрімких змін".

Поєднання реклами й фотографії породило "взаємодію між вигадкою та фактом, - пояснює Рузебум. - Ця гра між тим, у що можна повірити, і тим, у що не можна, між можливим і неможливим - саме в неї й грають на всіх цих зображеннях".

8. Зіткнення автомобіля з катком (1915), Альфред Стенлі Джонсон-молодший

Ми звикли вважати фототрюки чимось зловісним, але у своєму дослідженні ранньої фотографії Рузебум зазначає, що "три чверті всіх зображень створювали заради розваги".

У цьому фотомонтажі Альфреда Стенлі Джонсона-молодшого хитре розташування серії окремих, іноді накладених один на один знімків створює гумористичний ефект.

"Багато фотомонтажів зображують неможливі ситуації, - йдеться в описі виставки. - Їхнє завдання полягало не в тому, щоб ввести в оману, а в тому, щоб розважити глядача".

9. Фотоколаж (1929), Альберт Гюйо

Іншим популярним жанром були колажі з фотографій. За допомогою таких колажів створювали портрети-загадки, показуючи лише ніс чи око знаменитостей. На зображення могли також накладати обличчя друзів і родичів для комічного ефекту.

Фотоколажами займалися й відомі художники.

У цьому творі, на який вплинули дадаїзм і кубізм, французький художник Альбер Гюйо маніпулює фрагментами фотографій, створюючи несподівані нові художні форми.

Більш складні фотографічні твори можна побачити на сторінках книги угорського художника Ласло Мохой-Надя Painting, Photography, Film (1925). У ній він стверджує, що фотографія - це не просто фіксація реальності. Натомість вона має досліджувати візуальну мову, унікальну для свого медіуму.

10. Мімікрія (Йозеф Геббельс маскує Гітлера під Карла Маркса, щоб заспокоїти робітників) (1934), Джон Гартфілд

Утім, деякі фотофейки несподівано правдиві.

Антинацистський активіст Гельмут Херцфельд, який змінив своє ім'я на англійське Джон Гартфілд на знак протесту проти режиму Гітлера, створив понад 200 політичних фотомонтажів для видання AIZ. Багато з них мали на меті виявити небезпеку нацистської диктатури та брехню, яку вона поширювала.

У "Мімікрії" він зобразив Йозефа Ґеббельса, нацистського міністра пропаганди, який "маскує" Гітлера під революційного комуніста XIX століття Карла Маркса.

Художник таким чином попереджає робітничий клас, щоб вони не піддалися обіцянкам Гітлера, що він нібито бореться за їхні права.

Це можна порівняти з політичними мемами сьогодні, які прагнуть розповісти правду про владу.

Маніпуляція із зображенням не завжди вводить нас в оману, іноді вона допомагає зрозуміти світ.