Росія розраховувала на Трампа у 2016 році. Але тепер вона обережніша

Порада для вас - ніколи не купуйте величезну кількість шампанського, якщо ви не впевнені, що щось справді варте святкування.

У листопаді 2016 року російський політик-ультранаціоналіст Володимир Жириновський був настільки захоплений перемогою Дональда Трампа та настільки впевнений, що вона змінить американсько-російські відносини, що влаштував бенкет у Думі, виставивши 132 пляшки ігристого, а потім ще й гучно святкував перед телекамерами у партійному офісі.

Він був не єдиним, хто святкував.

Наступного дня після несподіваної перемоги Трампа в Білому домі Маргарита Симоньян, головна редакторка державного каналу RT, написала у Twitter про намір проїхатися Москвою з американським прапором у вікні автомобіля.

І я ніколи не забуду миті, коли російський чиновник розказав мені, що вона викурила сигару та випила пляшку шампанського (так, ЩЕ шампанського), щоб відсвяткувати перемогу Трампа.

У Москві сподівалися, що Трамп скасує санкції проти Росії; можливо, навіть визнає частиною Росії анексований в України Крим.

"Цінність Трампа полягала в тому, що він ніколи не виступав за захист прав людини в Росії", — пояснює Костянтин Ремчуков, власник і головний редактор "Независимой газеты".

Знадобилося зовсім трохи часу, щоб все це розлетілося як бризки шампанського.

"Трамп запровадив найжорсткіші на той час санкції проти Росії", — нагадує Ремчуков.

"До кінця його терміну багато людей розчарувалися в його президентстві".

Ось чому через вісім років – принаймні публічно – російські чиновники обережніші щодо перспективи другого терміну Трампа.

Президент Володимир Путін навіть виступив і підтримав кандидата від Демократичної партії, хоча цю "підтримку" багато хто сприйняв як кремлівський жарт (або кремлівський тролінг).

Путін заявив, що йому сподобався "заразний" сміх Камали Гарріс.

Але вам не потрібно бути досвідченим політичним експертом, щоб зрозуміти, що під час передвиборчої кампанії гарантовано викликало посмішку на обличчі Путіна те, що говорив Трамп, а не Гарріс.

Наприклад, критика Трампом масштабів військової допомоги США Україні, його явне небажання звинуватити Путіна у повномасштабному вторгненні Росії та його відмова під час президентських дебатів сказати, чи хоче він, щоб Україна виграла війну.

Натомість Камала Гарріс, навпаки, стверджувала, що підтримка України є "стратегічним інтересом" Америки і називала Путіна "вбивчим диктатором".

Не те, щоб російське державне телебачення теж якось особливо позитивно висловлювалося про неї. Кілька тижнів тому один із найзапекліших ведучих російських новин нищівно розкритикував Харріс як політичну діячку. Він припустив, що їй би пасувало вести телевізійне кулінарне шоу.

Є ще один можливий результат, який цілком може влаштовувати Кремль – супернапружені вибори зі спірним результатом. Америка, охоплена післявиборчим хаосом, плутаниною та конфронтацією, матиме менше часу, щоб зосередитися на зовнішніх справах включно з війною в Україні.

Американсько-російські відносини загострилися за Барака Обами, погіршилися за Дональда Трампа і "розвалюються" за Джо Байдена, як це описав російський посол у Вашингтоні Анатолій Антонов, який нещодавно пішов з посади.

Вашингтон повністю покладає провину на Москву.

Лише через вісім місяців після зустрічі Путіна та Байдена на саміті в Женеві лідер Кремля віддав наказ про повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Адміністрація Байдена не тільки запровадила проти Росії цунамі санкцій, але й військова допомога США була вирішальною для того, щоб допомогти Києву протриматися упродовж двох з половиною років повномасштабної війни з Росією. Серед провідного озброєння, яке Америка надала Україні, є танки Abrams і ракетні системи HIMARS.

Зараз важко повірити, але не так давно був час, коли Росія та США зобов'язалися працювати як партнери для зміцнення глобальної безпеки.

Наприкінці 1980-х Рональд Рейган і Михайло Горбачов домовилися скоротити ядерні арсенали своїх країн.

Можливо, єдиною річчю, яка подобалася Рейгану так само, як і ядерне роззброєння, було декламування російських прислів’їв Горбачову ламаною російською ("Ніколи не купуй 132 пляшки шампанського, якщо ти не впевнений, що це варто святкувати" могло би йому сподобатися).

У 1991 році перші леді СРСР та США Раїса Горбачова і Барбара Буш відкрили в Москві незвичайний пам'ятник - монумент мамі-качці з вісьмома каченятами.

Це була копія скульптури, розташованої у Бостонському парку, яку подарували Москві як символ дружби радянських і американських дітей.

Цей пам'ятник і зараз популярний серед москвичів. Росіяни ходять у Новодівичий парк, щоб сфотографуватися з бронзовими птахами, хоча мало хто з відвідувачів знає передісторію "качиної дипломатії" наддержав.

Як і самі американсько-російські відносини, качки зазнали кількох ударів. Одного разу кількох з них вкрали, і їх довелося замінити.

Я прямую до московської качки та її каченят, щоб дізнатися, що росіяни думають про Америку та вибори в США.

"Я хочу, щоб Америка зникла", — каже розлючений рибалка Ігор, який ловить рибу в сусідньому ставку. "Вона розпочала стільки воєн у світі. Сполучені Штати були нашим ворогом у радянські часи і залишаються досі. Не має значення, хто президент".

Америка як одвічний ворог Росії – це світосприйняття, яке домінує у російських державних ЗМІ. Невже Ігор такий злий, тому що він дізнається новини з російського телебачення? Або, можливо, тому що в нього сьогодні не клює.

Більшість людей, з якими я спілкуюся тут, не сприймають Америку як злого супротивника.

"Я за мир і дружбу", — каже Світлана. "Але мій друг в Америці зараз боїться мені дзвонити. Можливо, там немає свободи слова. А може, це в Росії немає свободи слова. Я не знаю".

"Наші країни і наші два народи повинні дружити, — каже Микита, — без воєн і без змагань, у кого більше ракет. Я віддаю перевагу Трампу. Коли він був президентом, великих воєн не було".

Незважаючи на відмінності між Росією та Америкою, у цих двох країн є одна спільна риса - у них завжди були президенти-чоловіки.

Чи можуть росіяни колись побачити, як це зміниться?

"Мені здається, було б чудово, якби президентом стала жінка", — каже Марина.

"Я б із задоволенням проголосував за жінку-президента тут [в Росії]. Я не кажу, що це буде краще чи гірше. Але було б інакше".