"Тіндер" часів Тюдорів. Як Генріх VIII обирав своїх дружин

Художник XVI століття Ганс Гольбейн Молодший був звідником Генріха VIII. Він малював портрети потенційних дружин короля по всій Європі, які б допомогли зберегти майбутнє трону.

Плітки і придворні таємниці, в'язні у вежах та особисті покої королев – Ганс Гольбейн Молодший (1497-1543), придворний художник часів правління Генріха VIII, мабуть, чув і бачив усе це.

Німецько-швейцарський митець був іміджмейкером свого часу. Він прославився своїми реалістичними портретами еліти Базеля, серед яких був і філософ та богослов Еразм Роттердамський.

Його відомий портрет Гольбейн написав рівно 500 років тому, після чого вирушив до Англії, де працював при дворі Тюдорів. Він створював портрети найвпливовіших людей свого часу і змінював хід історії, малюючи жінок, серед яких Генріх VIII обирав своїх майбутніх дружин.

Гольбейн закарбував у пастелі, темпері та олії відомі обличчя бурхливого двору Тюдорів. Життя багатьох з них незабаром обірвалося. Без його реалістичних зображень ключові гравці історії XVI століття могли б лишитися просто іменами.

Гольбейну замовляли не лише портрети, а й декоративні роботи, як-от прикраси, зброю, гравюри на дереві та фрески. Але саме портрети видатних діячів, як-от сер Томас Мор, Томас Кромвель, Джейн Сеймур і Генріх VIII, стали найбільш відомими в його спадщині.

Їх вважають одними з найдавніших і найкращих зразків портретного живопису.

Про важливе місце Гольбейна в історії мистецтва розповідають дві нещодавно відкриті виставки. "Гольбейн і Відродження Півночі" у Франкфуртському музеї Штедель та його роботи з Королівської колекції у лондонському Букінгемському палаці - "Гольбейн при дворі Тюдорів".

Остання виставка складається з понад 100 артефактів, серед яких картини і мініатюри, створені під час життя художника в Англії. Через крихкість ці роботи рідко потрапляють на виставки.

"Ви бачите обличчя, відомі лише завдяки портретам Гольбейна, – ці дивовижні постаті, про які ми так багато читаємо", - каже кураторка виставки Королівської колекції та авторка книги "Гольбейн при дворі Тюдорів" Кейт Герд.

Ми також дещо дізнаємося про самого Гольбейна, наприклад, його перфекціонізм, який виявляється у копіткому переробленні лінії щелепи чи профілю носа.

"Його характер і його тривоги, як і особистість його моделей відкриваються у його роботах", - розповідає Герд BBC Culture.

Щоби створити такі інтимні портрети, Гольбейна допустили до особистих покоїв Анни Болейн на початку 1530-х років, де він намалював її в атласній сорочці, яку вважали подарунком короля.

Як і багатьох моделей, яких довелося намалювати Гольбейну, Анну Болейн стратили за наказом короля-самодура, але Гольбейну не бракувало покровителів.

Коли Анни не стало, його кар’єра досягла нових висот. Генріх призначив його офіційним придворним художником та доручив намалювати фреску для його Таємної палати в палаці Вайтголл.

"Надзвичайним у його становищі... була його близькість до внутрішніх справ двору", - каже BBC Culture Френні Мойл, авторка книги "Королівський художник – життя та часи Ганса Гольбейна" (2021).

Але це мало в собі і ризики.

Гольбейн прибув до Англії, коли розгорталася перша з багатьох судових драм. Заборонене кохання короля до Анни Болейн і спротив Риму розлученню з Катериною Арагонською спровокували радикальну зміну у стосунках між монархом і церквою та початок Реформації в країні.

Ті, чия думка суперечила королівській, ризикували потрапити на ешафот за зраду. "Гольбейн рано став свідком жорстокого ставлення Генріха до інодумців", - каже Мойл.

Вижити у цей неспокійний час означало тримати очі й вуха відкритими, а рот - на замку.

"Одна з причин, чому художник був таким успішним, полягає, мабуть, у його розсудливості", - каже Мойл.

"Я підозрюю, що він чув багато, і, можливо, люди довіряли йому свої таємниці, як перукарям".

Серед інтриг і зрад

Гольбейн спритно маневрував у бурхливому політичному морі, балансуючи між протестантськими реформаторами та католиками, коли вони то ставали улюбленцями, то впадали у немилість.

Він написав портрети сера Томаса Мора та герцога Норфолкського (Томаса Ховарда), а також їхнього головного суперника Томаса Кромвеля.

Усіх трьох Генріх VIII зрештою кинув у свій моторошний Лондонський Тауер. Але Гольбейну вдалося, наче нічого й не було, тихенько перейти до наступного клієнта. Він звичайно також усвідомлював, що мав годувати свою родину, що жила спочатку у Базелі, а згодом у Лондоні.

Творчість Гольбейна вимагала складного танцю між правдоподібністю та дипломатичністю.

Часом здається, що він лестить своїм моделям. З ескізу портрета сера Генрі Гілдфорда стає ясно, що на готовій картині Гольбейн подовжив його обличчя, зробивши Гілфорда більш авторитетним, величним і впливовим.

В інших випадках можна помітити й антипатію художника.

Так він не намагається замаскувати глибокий шрам від туберкульозу на шиї сера Річарда Саутвелла й зображує його у пихатій та несимпатичній позі.

Саутвелл був "дуже неприємною людиною, він зрадив багатьох своїх друзів… і Гольбейн не приховує на портреті амбіції та зарозумілість свого замовника", - каже Герд.

Однак він також був майстром неоднозначності своїх повідомлень, завдяки чому йому напевно й вдалося вижити, каже Мойл.

Дипломатія Гольбейна була не тільки в його роботах.

Німецькомовний митець також допомагав створювати стратегічні альянси за кордоном.

Завдяки неперевершеній реалістичності своїх картин він взяв на себе роль придворного свата. Йому довірили створення своєрідного "тіндера" для Тюдорів.

Гольбейну доручили малювати портрети жінок з королівських дворів Європи, які могли б стати дружинами Генріха VIII, а разом із тим зміцнити родинні зв’язки з потенційними ворогами за кордоном.

Томас Кромвель замовив йому написати портрет 16-річної вдови Христини Данської після смерті третьої дружини Генріха VIII Джейн Сеймур. Її зображення зацікавило короля, коли він шукав нову наречену, хоча пропозиція одружитися не здійснилася з політичних і практичних причин.

Але його твори також могли пролити кров. Гольбейна послали написати портрет Анни Клевської та її молодшої сестри, обидві були претендентками роль четвертої дружини Генріха VIII. Гольбейну доручили зобразити їх максимально правдиво.

Попри це, невиразна Анна не відповідала своєму зображенню, хоча художник і намагався натякнути на її скромні фізичні дані у своїй роботі.

Король неохоче взяв її за дружину, але незабаром знайшов привід розірвати шлюб і стратити Кромвеля, якого він звинуватив в обмані.

Те, що Гольбейну вдалося залишитися в живих після цієї історії, свідчить про те, як його цінував Генріх VIII.

"Мистецтво було м’якою силою", - вважає Мойл.

Зробивши Леонардо да Вінчі придворним художником, французький король Франциск I завоював культурну славу в Європі. Тоді як Англія все ще вважалася нацією грубіянів, але Гольбейн це змінив.

"Генріх VIII, вочевидь, усвідомив, що він отримав свого Леонардо", - каже Мойл.

Картини також були потужним інструментом пропаганди.

Розкішний портрет Генріха VIII в натуральну величину (1537) з величезним гульфіком у центрі транслює владу та могутність монарха. Оригінал портрета, на жаль, втрачений, але збереглося багато його копій.

Це недвозначна спроба зміцнити авторитет короля та вселити страх у серце його опонентів у той час, коли він щойно проголосив себе головою англіканської церкви.

Оскільки неписьменність була поширеною, твори мистецтва мали культурне значення, яке важко уявити сьогодні, пояснює Мойл.

"Картини були подіями: їх тримали за завісами і розкривали". Вони також були потужними дипломатичними подарунками, якими іноді обмінювалися з колишнім ворогом або дарували партнерам, каже Мойл, як "прояв прихильності та вірності".

Портрет Гольбейна маленького принца Едварда (1538), подарований королю, є яскравим прикладом цього. Це вдячність королю за його заступництво, а також алюзія до "Спасителя світу" Да Вінчі - це також просування спадкоємця Генріха як майбутнього лідера християнства.

Гольбейн був обережним, розумним і, швидше за все, приємним у спілкуванні, але саме його неперевершений талант найкраще пояснює довговічність його служби у такому нестабільному дворі.

"Йому був непотрібний захист. Його майстерність дозволила піднятися до такої впливової посади королівського художника", - каже Герд.

У часи, коли дзеркала були розкішшю, а до винаходу фотоапарата залишалося ще 300 років, портрети Гольбейна вражають своєю реалістичністю. Здається, його моделі можуть ось-ось зійти з полотна.

Завершує виставку "Гольбейн при дворі Тюдорів" портрет німецького купця Деріха Борна 1533 року.

Під ним напис: "Якщо додати голос, це був би сам Деріх. Ви б сумнівалися, чи це робота художника, чи самих його батьків".