Справа Тимошенко і "конверти" з грошима у Раді. Чому це так важливо зараз

Вперше про те, що депутати Верховної Ради отримують не лише офіційну зарплату, а й якісь "гроші в конвертах", я почув майже двадцять років тому, коли вперше зайшов у стіни українського парламенту як журналіст.

За ці роки я чув про практику неформальних винагород – від колег, експертів, депутатів – не один десяток разів.

Хтось із старожилів навіть називав прізвище "стародонецького" олігарха, який вперше застосував цю практику в промислових масштабах на зламі тисячоліть і так досяг максимально вигідних умов приватизації одного знакового підприємства.

Але ручатися за достовірність цих слів я сьогодні не став би, плюс про мертвих - або добре або ніяк, це стосується і людини, і підприємства.

Так чи інакше, вже до середини 2000-х слова "він живе на одну зарплату" стосовно депутата Ради часто викликали співчуття.

Тема "конвертів", або в особливо важливих випадках "валіз", постійно була присутня в навколополітичних розмовах, але водночас була чимось, про що не заведено говорити в пристойному суспільстві. Як похід у вбиральню.

Цілком природно, жити без цього не можна, дуже акуратно пожартувати можна, але виставляти напоказ, а тим більше розповідати подробиці – вибачте.

Кулуарами Ради ходили чутки про те, скільки коштувала одна депутатська "тушка" під кінець президентського терміну Віктора Ющенка. Пошепки говорили про бюджети на поповнення парламентської більшості за Віктора Януковича. Та й за нинішнього президента у ЗМІ фігурували прізвища "координаторів", які фінансово забезпечували монолітність монобільшості.

Але це були чутки, легенди, анекдоти, у кращому випадку - розслідування ЗМІ, які вже навіть обурення у широких народних масах не викликали. Мовляв, чого ще від цих "дармоїдів" чекати.

Саме тому настільки важливі справи НАБУ та САП щодо отримання депутатами Ради неправомірної вигоди – іншими словами, про ті самі гроші в конвертах для українських парламентарів.

Нагадаю, ще наприкінці грудня НАБУ повідомило про розкриття цілої групи депутатів, які "на систематичній основі отримували неправомірну вигоду за "потрібні" голосування".

Зрозуміло, що в Україні діє презумпція невинуватості, і ми не можемо називати всіх цих парламентарів винними до винесення вироку судом.

Але примітний тут інший факт – на цю практику почали звертати увагу правоохоронні органи. Що такі дії, як виявилося, цілком тягнуть на склад злочину. Що навіть, якщо ці конверти стали елементом політичної культури України, то це не означає, що вони залишаться в ній назавжди.

Я пам'ятаю масштаб скепсису щодо боротьби з "кнопкодавством" у стінах Верховної Ради – так називали звичай депутатів натискати кнопки "за" на пультах для голосування за себе та за кількох відсутніх колег. Звичай явно неконституційний, який виглядає досить огидно, але міцно увійшов до традиції українського парламентаризму.

І де "кнопкодавство" зараз? Виявилося, що достатньо політичної волі (і нових пультів для голосування, з якими "кнопкодавити" стало значно складніше, – і сьогодні депутати голосують самі за себе).

"Конверти" (валізи чи пакети) з грошима для депутатів – практика не менш ганебна. Боротися з нею буде набагато складніше. Але рецепт, за великим рахунком, той самий – політична воля і правоохоронні органи, які значно ускладнять повторення процедур, що склалися в Раді.

Скажу більше. Навіть якщо депутати сприймуть те, що трапилося з їхніми колегами (у тому числі з легендою української політики Юлією Тимошенко) як урок і просто почнуть відкидати пропозиції "неправомірної вигоди", які надходитимуть їм у майбутньому, – це вже буде крок уперед для політики та для суспільства.