Проти Росії й без Америки. Як Європа озброює себе сама

Європа озброюється. І озброюється вона насамперед проти Росії. Війна, яку Кремль розв'язав в Україні, викрила фактичну нездатність європейських країн захистити себе самостійно - без підтримки США, яка після повернення Дональда Трампа в Білий дім Європі вже не гарантована.

Зараз перед Євросоюзом стоїть масштабне завдання: не просто запустити військове виробництво, яке працювало вхолосту останні 30 років, а й наново згуртувати Європу заради її власної безпеки.

ВВС вивчила останні ініціативи та плани Єврокомісії і спробувала зрозуміти, наскільки важко буде їх реалізувати.

Європа і США багато років були союзниками, зокрема у військовій сфері. Але 47-й президент США Дональд Трамп і його адміністрація недолюблюють Європу.

Масштаб цієї неприязні нещодавно підтвердив гучний скандал, що отримав неофіційну назву Signalgate. Обговорюючи в чаті месенджера Signal з керівництвом нацбезпеки США план удару по позиціях повстанців-хуситів у Ємені, віцепрезидент Джей Ді Венс зізнався, що йому "дуже не хочеться знову виручати Європу". Він мав на увазі, що ударом по Ємену американці намагаються владнати проблему, яка заважає Європі більше, ніж США.

Відповідаючи Венсу, міністр оборони Піт Гегсет назвав європейців дармоїдами, а їхню поведінку - жалюгідною.

Тієї ж думки дотримується і президент Трамп, який багато разів критикував європейські країни за надто низькі витрати на оборону. Це означає, вважає президент США, що Європа фактично переклала обов'язок захищати континент на Сполучені Штати.

Місяць тому Трамп висловився чітко: "Якщо вони не заплатять, я не буду їх захищати. Ні. Я їх не захищатиму".

Такі настрої в керівництві США призвели до того, що Європа дедалі менше вірить у силу статті 5 Північноатлантичного договору, згідно з якою напад на одного з членів НАТО вважатимуть нападом на всіх членів цієї організації.

Раніше це розуміли так, що напад на будь-яку європейську країну-члена НАТО означатиме напад і на США, а зв'язуватися з Америкою не хотіла жодна держава у світі.

У роки холодної війни Радянський Союз і Варшавський блок мав достатньо сил, щоб кинути виклик США, і тому за безпеку платили всі. Але після 1991 року європейці розслабилися, поклавшись на США.

І ось тепер, коли Росія стала загрозою номер один у Європі, ця конструкція виявилась ненадійною.

"Я думаю, що стаття 5 підключена до апарату життєзабезпечення", - цитує кореспондент ВВС Аллан Літтл ексміністра оборони Великої Британії Бена Воллеса.

"Якщо Європа разом з Британією не вкладе значні кошти в оборону і не поставиться до цього серйозно, це може призвести до кінця НАТО в його нинішньому вигляді та до кінця статті 5".

"Я б точно не розраховував, що Сполучені Штати примчать на допомогу", - зауважив Воллес.

Це означає, що тепер у питаннях оборони і безпеки Європі доведеться розраховувати на себе. Чи вистачить їй сил для цього?

Між НАТО і ЄС

Загальна чисельність армій країн Європейського Союзу - велика. За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Stadies, CSIS) - до двох млн людей.

З поправкою на розмитість формулювань (у деяких країнах військовими вважають, наприклад, воєнізовані угруповання тощо) деякі джерела наводять іншу цифру: 1,5 млн. А якщо рахувати по європейських країнах-членах НАТО, то до цієї цифри треба додати 463 тис. турецьких військових і 185 тис. британських.

Суто арифметично така сила цілком може стримувати армію Росії, що налічує 1,5 млн військовослужбовців.

Але проблема в тому, що єдиної "армії Європи" не існує: кожна з 27 європейських країн має свої збройні сили, свій план озброєнь, свій генштаб і своє міністерство оборони. Це істотно послаблює сукупну "європейську армію".

Європейські політики розуміють, що зміни назріли.

"Архітектуру безпеки, на яку ми покладалися, більше не можна сприймати як щось належне. Європа готова взяти на себе більшу відповідальність. Ми повинні інвестувати в оборону, зміцнювати наші можливості й застосовувати проактивний підхід до безпеки", - сказала очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, представляючи європейський план розвитку військової промисловості.

Насправді військових планів у Європи кілька. Однак усі вони розроблені Єврокомісією, а не НАТО, і це важлива обставина.

З одного боку, добре, що плани розроблені не НАТО. Адже серед членів ЄС є й такі європейські країни, які не входять до Північноатлантичного альянсу, - Австрія, Ірландія, Кіпр і Мальта.

З іншого боку, це погано, бо такі плани виводять за дужки країни-члени НАТО, які не є членами ЄС: Албанію, Ісландію та Північну Македонію, а також стратегічно важливі Норвегію, Туреччину та Велику Британію.

Це серйозна проблема, бо наявність на одному континенті двох блоків, один з яких військово-політичний, а інший - політико-економічний, та ще й таких, що не збігаються за складом, одразу робить координацію значно складнішою.

Ось як описав одну з таких проблем високопосадовець НАТО: "Ми не можемо ділитися з ЄС секретною інформацією. Але [...] вони, звісно, завжди можуть звернутися до держав-членів [НАТО], щоб дізнатись, якими є їхні національні плани закупівель, і вони будуть базуватись переважно на цілях НАТО".

Тому, вибудовуючи нову безпекову систему в Європі, Єврокомісія має налагоджувати співпрацю з НАТО як зі структурою, а також із членами Альянсу - Норвегією, Канадою, Великою Британією і навіть із США, які не припиняють бути союзниками європейців, попри весь їхній "євроскепсис".

При цьому навіть всередині багатьох країн - членів і НАТО, і ЄС - до російської загрози й до необхідності їй протистояти ставляться по-різному.

Єврокомісії доводиться координувати свої зусилля як з країнами Балтії та Польщею, що межують з Росією і серйозно побоюються російської агресії, так і з максимально віддаленими від неї державами, яким доведеться витрачати великі кошти на оборону, не відчуваючи безпосередньої загрози.

Серед кількох планів і програм Єврокомісії з переозброєння виділяють два великі проєкти.

Перший - ReArm Europe, програма переозброєння Європи, яку потім перейменували в Readiness-2030. Це насамперед фінансова програма, що має цільові показники, терміни і механізми виконання завдань.

Другий - White paper, "Біла книга". Це стратегія, де зафіксоване бачення цілей розвитку безпекової системи в Європі. "Біла книга" визначає напрямки розвитку ВПК і закупівель озброєнь.

Ці програми пов'язані між собою та з іншими, більш деталізованими документами.

Скільки це коштує

Фінанси - перший і найголовніший предмет хвилювання європейців, які орієнтуються у витратах на те, скільки витрачає на оборону Росія.

У 2023 році Росія виділила на оборону 6% ВВП, у 2024-му - майже 9%. Це вже дуже багато, але це ще не все. "Очікують, що у 2025 році російські оборонні витрати перевищать витрати держав-членів ЄС у перерахунку за паритетом купівельної спроможності", - вказують автори ReArm Europe.

Ця програма передбачає мобілізацію на військові витрати в Європі до 800 млрд євро за п'ять років. Гроші планують отримати насамперед шляхом збільшення витрат на оборону в бюджетах країн-членів ЄС.

У НАТО досі не всі держави досягли рівня військових витрат навіть у 2% ВВП. Цей показник відповідав вимогам 2014 року, і тепер у НАТО говорять про новий рубіж - 5% ВВП.

"У 1950-ті Франція і Велика Британія, імовірно, витрачали 8-10% ВВП на оборону, і це не дуже заважало відновленню [після Другої світової війни]. Питання в тому, як далеко ви можете зайти [у військових витратах] і чи здатні ви на це? Тобто рішення, яке необхідно ухвалити, по суті політичне", - сказав на початку лютого на зустрічі з журналістами в штаб-квартирі НАТО офіційний представник Альянсу.

Але просто взяти гроші з бюджетів європейських країн важко. Тому Євросоюз розробив ще один план - спільного запозичення 150 млрд євро для надання кредитів урядам ЄС на військові витрати. Його назвали "Дії у сфері безпеки Європи" (Security Action for Europe, SAFE).

Ці 150 млрд євро входять до 800 млрд, про які йдеться в "Білій книзі".

Брати гроші в борг країнам Європи заважає законодавство, а саме - суворі бюджетні правила Євросоюзу, зафіксовані в Пакті стабільності та зростання, одному з головних документів союзу. Він обмежує можливості запозичень певним відсотком національного ВВП. Тепер Європа збирається послабити ці лещата, щоб кожна країна могла позичати більше на оборону.

За підрахунком Єврокомісії, збільшення оборонних бюджетів європейських країн на 1,5% ВВП за рахунок запозичень принесе майже 650 млрд євро за чотири роки.

У деяких країнах бюджетна політика вже змінюється. У Німеччині Бундестаг 21 березня проголосував за зміну Конституції і вивів видатки на оборону і безпеку за рамки суворих боргових правил.

Британський парламент ще у жовтні 2024 року анонсував збільшення витрат на оборону до 2,5% ВВП до 2027 року.

Польща й Естонія оголосили, що у 2025 році ці статті їхніх бюджетів сягнуть 5% - вони, вочевидь, будуть першими, хто досягне нової цілі НАТО.

Фінляндія планує наростити військові витрати до 3% до 2029 року.

Крім збільшення витрат на оборону, Єврокомісія розглядає ще два джерела фінансування програм озброєння: залучення фондів Європейського інвестиційного банку та приватні інвестиції.

Однак виділити гроші - частина справи, ними ще потрібно грамотно скористатися.

На що витратити мільярди

Щоб допомогти Європі вирішити, куди вкласти кошти своїх збільшених оборонних бюджетів, автори "Білої книги" визначили сім головних напрямів розвитку ВПК.

По-перше, це ППО. Європі потрібна ешелонована протиповітряна оборона, яка зможе захистити критично важливі об'єкти від усіх повітряних загроз. Вона передбачає крилаті, балістичні та гіперзвукові ракети, літаки і безпілотники.

Побудувати єдину парасольку над усім континентом не вдасться, але європейські країни, окрім наземних комплексів, мають також авіацію, здатну боротися з такими загрозами, а також сучасні системи виявлення та попередження ракетних і авіаційних ударів, які збільшать ефективність усієї ППО.

Другий напрямок - артилерія. Це звичайні та самохідні гаубиці, а також різні ракети, включно з оперативно-тактичними (як ті, що запускають американські установки HIMARS). Це основні засоби ураження на війні.

Для систем ППО та артилерії потрібен великий запас боєприпасів - снарядів і ракет, це - третій напрямок.

У разі великої війни Європа повинна мати можливість протриматися на наявних запасах кілька місяців, поки не з'являться нові канали поставок. ЄС ухвалив план Ammunition Plan 2.0, який передбачає створення виробничих ліній на два мільйони снарядів на рік - це мінімальна потреба для великого військового конфлікту.

Але починати і розвивати таке виробництво вкрай складно, плюс є ще проблема субпідрядників. У Європі зараз у розпалі справжня криза виробництва вибухівки і пороху, без яких неможливо виробляти боєприпаси. Заводи, на яких збирають снаряди, ракети і бомби, є, але виробництво боєприпасів гальмують хімічні підприємства.

Наступний напрямок - безпілотні системи: повітряні, наземні, надводні та підводні, а також системи боротьби з ними. Окремо йдеться про необхідність розробки технологій і програмного забезпечення для різноманітних датчиків безпілотних систем, наприклад, апаратури для спостереження і нагляду.

П'яте - військові технології майбутнього: штучний інтелект, кібернетична зброя, квантові технології, засоби радіоелектронної боротьби та електромагнітне озброєння.

Далі йде логістика - сфера, яка тривалий час залишалася в тіні, але без якої неможливо швидко перекинути війська і техніку туди, де вони потрібні. ЄС планує створити спільну мережу транспортних коридорів, портів, аеропортів та іншої інфраструктури.

Можливо, логістика - чи не найважливіший з цих семи напрямів. Перекидання до місця бойових дій десятків тисяч людей - страшний головний біль для будь-якого воєначальника.

Після закінчення холодної війни європейські армії вже не діють великими з'єднаннями - арміями і корпусами, і зараз військовим бракує досвіду не лише в тому, як розподілити армії на полі бою, а й навіть у тому, як їх до цього поля привезти.

Анонсовані ЄС інвестиції в інфраструктуру означають, що в Європі вивчили і визнали цю проблему.

І, нарешті, останній напрямок - це постачання та підтримка. Транспортні й заправні літаки, системи розвідки та спостереження, захист супутників і військового зв'язку, паливне забезпечення - все це критично важливо для стійкості армії в умовах реальних бойових дій.

До якої війни готується Європа

Цей список з "Білої книги" не означає, що Європа не звертатиме увагу на інші напрямки й сили, наприклад, на бронетехніку, авіацію чи флот. Просто ці сім напрямків, як вважають автори стратегії, потребують прискореного розвитку.

Утім, у цих планах проглядається досвід війни в Україні. І він відрізняється від того, що зазвичай говорять у пресі про перебіг бойових дій.

Наприклад, безпілотники в "Білій книзі" посідають хоч і значне, але не основне місце. Ба більше, у переліку найважливіших напрямів, у тій частині, де йдеться про безпілотники, уточнюється, що мова йде про технології, які допомагають краще контролювати ситуацію, вести спостереження тощо. На війні в Україні в останні місяці дрони застосовують зовсім інакше: вони стали ефективним засобом ураження, часом замінюючи собою на полі бою артилерію.

У пресі часто можна прочитати, ніби тактичні ударні безпілотники стали основною причиною того, що бойові дії зайшли в "позиційний глухий кут". Насправді ситуація абсолютно протилежна: масове використання таких дронів - це наслідок того, що лінія фронту рухалася дуже повільно.

Війна перетворилася на конфлікт на виснаження через недостатню перевагу однієї зі сторін і нездатність провести швидку глибоку операцію ще до того, як обидві сторони почали активно застосовувати ударні дрони.

Але в майбутньому ситуація може змінитися, і якщо в однієї зі сторін буде перевага в артилерії, бронетехніці, піхоті, якщо вона зможе застосовувати авіацію, то її супротивнику просто не вистачить операторів, щоб оборонятися самими лише дронами, та й темпи наступу не дадуть змоги масово їх використовувати.

Старий світ

На папері ці програми виглядають добре продуманою системою, в якій не може бути збоїв. Але насправді вони ставлять доволі складні завдання, тому говорити про гарантований успіх важко.

Річ у тім, що Європа переживає період, який, судячи з вересневої доповіді експрезидента Європейського центробанку Маріо Драгі, можна вважати технологічним застоєм. І це відбувається на тлі дедалі більшої залежності країн континенту від зовнішніх постачань енергоносіїв і високотехнологічної продукції, наприклад, мікрочипів.

"Насамперед - і це найважливіше - Європі необхідно зосередитись на скороченні інноваційного розриву із США та Китаєм, особливо в галузі передових технологій. Європа застрягла в застарілій промисловій структурі, де мало нових компаній, здатних розворушити наявні галузі або створити нові джерела зростання", - йдеться в його доповіді "Майбутнє європейської конкурентоспроможності", підготовленій на замовлення Єврокомісії.

Нинішнє відставання Європи - результат політики Євросоюзу, випливає з доповіді, і щоб розв'язати цю проблему, ЄС потребує єдності: єдиної оборонної, фінансової, економічної та зовнішньої політики.

Поки що європейські країни не настільки близькі, щоб відмовлятися від своїх національних амбіцій і почати координувати виробництво і закупівлі озброєнь. Десятки років вони відточували національні доктрини, будували свої збройні сили, розвивали власну оборонну промисловість або ж закуповували техніку в певних постачальників, найчастіше - на інших континентах.

Зараз понад 70% європейських військових закупівель надходить не з Європи. Майже дві третини - зі США.

"[Європейська] оборонна промисловість надто роздроблена, що ускладнює масштабне виробництво, і вона страждає від відсутності стандартизації та взаємодії обладнання, що послаблює здатність Європи діяти як згуртована сила. Наприклад, у Європі експлуатують дванадцять різних типів бойових танків, тоді як США виробляють тільки один", - йшлося в доповіді Драгі.

Повернути виробництво озброєнь і військової техніки в Європу - одна з головних цілей Єврокомісії. Специфіка оборонних контрактів така, що виконують їх довго, бо зазвичай поставки здійснюють з підприємств, і вкрай рідко - з наявних арсеналів країн-постачальників.

Крім того, торгівля зброєю - питання не лише економічне, а й політичне, і тому перейти на європейських постачальників, навіть якщо вони б змогли забезпечити попит, одразу неможливо.

І тим більше неможливо втягнути в цю політику країни, які не входять до ЄС. Уже після публікації "Білої книги" Норвегія оголосила про закупівлю в Південній Кореї самохідних артилерійських установок на 5,65 млрд норвезьких крон (470,9 млн євро).

Європейські інституції мають сильну сторону: вони здатні інтегрувати ринки багатьох країн і регулювати правила у великому союзі. Але поки що більша частина витрат на оборону, планування та реалізація планів залишаються на розсуд держав-членів, вони, імовірно, гальмуватимуть ці процеси.

До того ж програми, які розробили в ЄС, потребуватимуть ще узгодження на місцях, тож найближчим часом новинами про розвиток європейської системи оборони будуть, вочевидь, не репортажі про нові заводи, що випускають танки, а повідомлення про нові угоди, які укладатимуть між собою країни Європейського союзу.

ЄС - доволі громіздка конструкція, у масштабі міжнародної спільноти він - як величезний важкий контейнеровоз серед невеликих суден. Таке судно змінює курс дуже повільно, але коли нарешті обрало новий, розвернути його назад дуже складно - це не моторний човен.

Європейський корабель запізнився з маневром і зараз тільки починає змінювати свій курс. Найближчий орієнтир - 2030 рік. Це досить великий термін навіть для промислової реформи, але Росія, Дональд Трамп і зростання напруженості в інших регіонах змушують поквапитися.