Уроки миші Білла для людства. Як тварини долають тиранів

У ХХ столітті не бракувало деспотів. Безжальні лідери, які нищили своїх опонентів і жорстоко поводилися з кожним, хто наважувався вийти за межі дозволеного. Авторитарні правителі на кшталт Йосипа Сталіна, Мао Цзедуна, Іді Аміна - і Білла, хатньої миші.

На початку 1950-х Пітер Кроукрофт, еколог і фахівець із мишей, перебував на колишній авіабазі для тренування бомбардувальників часів Другої світової війни в Саффолку, Велика Британія, де спостерігав, як зростав вплив Білла - миші, яку він так назвав у рамках незвичного експерименту.

Миші мали репутацію тварин, що знищують величезні обсяги зерна в стратегічних продовольчих резервах, розкиданих по всій Британії. У перші роки холодної війни британський уряд прагнув краще зрозуміти поведінку мишей, щоб обмежити витівки гризунів. Тож Кроукрофта залучили для створення лабораторії спостереження за мишами на території колишньої авіабази.

На ранньому етапі роботи Кроукрофт познайомив Білла з іншою мишею на ім'я Чарлі.

"Я був абсолютно не готовий до разючої жорстокості, з якою Білл накинувся на Чарлі в першу ж мить їхньої зустрічі", - писав він про це дослідження у книзі Mice All Over.

Дві миші люто билися - але недовго, Білл швидко переміг. Так народився деспот.

У своїй книзі, опублікованій 1966 року, Кроукрофт на багатьох сторінках задокументував тиранічну поведінку Білла щодо інших мишей.

Деспотизм є рисою багатьох тваринних суспільств, а не лише мишей. Бабуїни, смугасті мангусти й голі землекопи - лише деякі з відомих прикладів тих, у кого є так звана "ієрархія домінування", на вершині якої перебуває одна чи кілька особин, які правлять залізною рукою.

Вони отримують найбільше їжі. Найкращих сексуальних партнерів. А їхня поведінка зрештою спрямовує всю групу в той чи інший бік.

Деспотизм може закріплюватися, коли підлеглим нікуди подітися - умова, яка, видно, допомогла деспотам утвердитися й у людських суспільствах. Але в деяких випадках обставини можуть сприяти усуненняагресивних лідерів. А деякі спільноти тварин, здається, здатні уникати деспотизму.

Наприклад, вид бразильських мавп під назвою Brachyteles hypoxanthus відомий своєю миролюбністю та має лагідне, егалітарне суспільство.

Те, наскільки деспотичними - або ні - є тварини, може визначати їхня генетика, а також середовище існування. І, можливо, ми можемо з цього повчитися.

"Чим більше я спостерігав за мишами, - писав Кроукрофт, - тим більше я починав упізнавати елементи поведінки своїх співвітчизників-людей, і тим більше я починав розуміти обидва види".

Робота Кроукрофта - хоч дехто тоді критикував її як марнування державних коштів - вплинула на багатьох дослідників, зокрема на Джастіна Варголіка, біомедичного науковця з Університету Кеннесо в штаті Джорджія, США. Він вивчав поведінку мишей для своєї докторської й каже: "Основа більшості моїх досліджень - це його книга".

Миші, яких утримують у лабораторіях, часто в маленьких клітках, схильні до деспотизму. У 2019 році Варголік і його колеги опублікували дослідження про цю поведінку.

Вони спостерігали за десятками мишей, яких розділили на групи по три та поселили в стандартні лабораторні клітки. Варголік з'ясував, що ранг окремих мишей може змінюватися залежно від того, з ким вони перебувають у клітці. Це оцінювали за допомогою методу, який називається трубковий тест: двох мишей запускають у протилежні кінці труби. Хто першим відступає, той, за логікою, оголошує себе підлеглим.

"Соціальні стосунки не однакові в усіх клітках, - каже він. - Вони дуже різні залежно від того, хто саме в клітках".

Головною метою Варголіка було краще зрозуміти цих тварин, щоб зменшити агресію в лабораторних мишей, що може бути проблемою як для дослідників, так і для самих мишей.

У дикій природі те, чи виникне деспотизм у певній групі мишей, можуть визначати чинники середовища. А деякі види тварин відомі своєю деспотичністю.

Візьмімо бабуїнів чакма, які живуть у Південній Африці. Відоме дослідження 2008 року показало, що в їхніх бабуїнових суспільствах зазвичай правили деспоти, і це проявлялося, наприклад, коли мавпи шукали їжу.

"Рішення про групове добування їжі послідовно очолювала особина, яка отримувала найбільшу вигоду з цих рішень, а саме - домінантний самець", - зазначили дослідники.

Поведінкова екологиня Еліз Юшар, директорка з досліджень у Французькому національному центрі наукових досліджень, була однією зі співавторок тієї статті. Вона багато років вивчала бабуїнів у Намібії.

Юшар описує, як деспотичні самці в цих групах часто переслідують самиць - і щоб змусити їх до спаровування, і щоб залякати їх, - зменшуючи шанси самиці спаруватися з будь-яким іншим самцем. Деспотичний бабуїн може загнати самку на дерево, змушуючи її дістатися кінця гілок. У крайніх випадках це може мати трагічні наслідки.

"Ми бачили самицю, яка була на великому терміні вагітності, і її так переслідували, - каже Юшар. - Вона впала з дерева. Наступного дня в неї стався викидень".

Але вона наголошує, що високостатусні самиці в цих бабуїнових суспільствах також поводяться деспотично, утверджуючи свій ранг над підлеглими самицями.

Самиці бабуїнів успадковують свій соціальний ранг від матері. Юшар каже, що вона та її колеги, принаймні на особистому рівні, часто відчувають трохи більшу прихильність до підлеглих бабуїнів, які терплять усю цю тиранічну поведінку.

Але вона також згадує одну високостатусну самицю, яка була значно лагіднішою, ніж очікували: "Я подумала, що з її боку було особливо мило бути такою високостатусною і водночас мати таку стриманість".

Деякі самиці на вершині певних тваринних суспільств відверто жорстокі. Голі землекопи живуть під землею, де вони риють тунелі своїми величезними передніми зубами, шукаючи бульби рослин, якими вони живляться.

У суспільствах голих землекопів є королеви - єдині самиці, які розмножуються, - і вони утверджують своє домінування через агресивні поштовхи, смикання за хвіст і штовхання.

Відокремитися від групи було б ризиковано.

"Ніхто не знає, де буде наступна партія бульб, — каже Лора Бетциг, незалежна антропологиня, яка вивчала деспотизм як у тваринних, так і в людських суспільствах. - Вони залишаються й терплять жахливих деспотів".

Бетциг також наводить приклад робочих мурах, які поїдають яйця, відкладені самицями, окрім королеви.

"Вона використовує армію фізичних робітників, поліційну силу, щоб знищувати яйця", - каже Бетциг.

Це один зі способів, яким лідер може усувати потенційних суперників.

А у смугастих мангустів самиці-деспоти йдуть ще далі. Ці ссавці живуть у тісно згуртованих групах. Коли провідна самиця прагне спаруватися, вона оголошує своєрідну війну сусіднім суперницьким групам.

Зазвичай деспотична самиця шукає самця з іншої групи - і бере із собою самців-охоронців зі своєї групи. Якщо самиця-піонерка виграє свою війну і успішно спаровується, "отримане потомство буде генетично різноманітнішим, більшим і з більшою ймовірністю виживе", як зазначив один дослідник у статті 2020 року.

Але в процесі може загинути багато смугастих мангустів. Це нагадує скандально автократичну фразу лорда Фаркуада з фільму "Шрек": "Деякі з вас можуть померти. Але це жертва, на яку я готовий піти".

Кінгслі Гант, дослідник з Університету Ексетера у Великій Британії, вивчає смугастих мангустів. Він зазначає, що самці часто страждають у конфліктах між групами - але в них не так багато вибору.

"Життя для самотнього мангуста, ймовірно, досить коротке й жорстоке, - каже він. - Це може обмежувати здатність сказати 'ні' або повстати".

Ключовим чинником того, чому деспотизм зберігається в деяких тваринних суспільствах попри очевидні мінуси для багатьох особин, може бути брак мобільності.

Бетциг знайшла докази того, що історично людські суспільства, якими правили деспоти, часто перебували в географічних локаціях, що ускладнювали втечу. Це дозволяло деспоту зловживати своєю "полоненою аудиторією".

"Для мене головний висновок такий: не припиняйте рухатися, не зводьте стін, - каже Бетциг. - У жоден спосіб не створюйте бар'єрів для втечі".

Юшар каже, що деякі тваринні суспільства більш деспотичні, ніж інші, але чому так - досі предмет досліджень. Деспотизм може виникати через поєднання генетичних і набутих форм поведінки. Вона посилається на відоме дослідження, опубліковане 2004 року, яке повідомило про надзвичайний ланцюг подій серед оливкових бабуїнів.

У середині 1980-х спалах туберкульозу серед цих бабуїнів призвів до смерті багатьох самців - і так сталося, що більшість загиблих були серед агресивніших самців. Їхнє місце зайняли відносно миролюбні самці, які були помітно менш агресивними, ніж їхні попередники.

Ця більш дружня, або афіліативна, поведінка між самцями й самицями свідчила про те, що виникла "розслаблена" ієрархія домінування. Справді дивовижно те, що це менш агресивне суспільство протрималося багато років, зберігаючись упродовж кількох наступних поколінь.

Загалом кажучи, утиски не завжди добре закінчуються для тварин, які їх практикують. Один вид мурах, Protomagnathus americanus, викрадає личинок суперницьких видів (з роду Temnothorax), щоб поневолити їх. Але відомо, що поневолені мурахи повстають і вбивають своїх поневолювачів.

Чинником того, чи прийде хтось до влади, також може бути доступність ресурсів, каже Марсі Еканаєке-Вебер, біологічна антропологиня з Університету Олбані в Нью-Йорку. Якщо ресурси розподілені нерівномірно, тоді невелика кількість особин може монополізувати ці ресурси - і в процесі стати деспотами, припускає вона.

Чого ж з усього цього може навчитися людське суспільство? Усі науковці, з якими я спілкувався, припустили, що їхні дослідження тваринних суспільств певним чином вплинули на їхні погляди на людську поведінку.

"Саме так ми й розуміємо себе - вивчаючи інші тваринні суспільства", - каже Варголік. А Бетциг зауважує, що в дослідженнях історичних людських суспільств, зокрема римських прикладів, вона виявила "абсурдно сильну" кореляцію між тим, як деспоти-чоловіки здобували багатство й владу - і разом із цим доступ до кількох самиць, з якими вони мали сексуальні стосунки. Не надто відрізняється від тиранічних самців-бабуїнів.

Водночас Еканаєке-Вебер робить важливе зауваження: людське землеробство, серед іншого, ймовірно, формувало соціальні ієрархії протягом тисячоліть. Хоч деякі тварини й мають форми того, що ми могли б назвати землеробством, важко порівнювати наші цивілізації з тваринними суспільствами без численних застережень.

Людське землеробство могло спричинити появу патріархатів - суспільств, де домінують чоловіки. Це виглядає як значне відхилення від наших еволюційних витоків як більш егалітарних мисливців-збирачів, каже Еканаєке-Вебер.

І все ж паралелі залишаються. Моторошно легко впізнати нашу власну, людську жорстокість в інших деспотичних видах. Знайому агресію, мегаломанію - руйнівні риси.

Можливо, саме так почувався Кроукрофт, коли документував авторитарний режим миші Білла на початку 1950-х. За дивним збігом, у той період історії багато країн світу перебували під владою деспотів. Дослідники кажуть, що деспотизм і далі нищить деякі людські суспільства.

Але є й інший шлях. В Атлантичному лісі Бразилії живе вид мавп, яких називають наймиролюбнішими приматами на Землі. Деревні мавпи Brachyteles hypoxanthus живуть в егалітарних групах, відомих своєю цивілізованістю. Тут немає деспотів.

Дехто називає їх "мавпами-гіпі" - трохи гучний термін, який, утім, передає їхній "розслаблений" спосіб життя, каже Карен Страєр, приматологиня з Університету Вісконсин-Медісон у США, яка вивчає цих мавп десятиліттями.

Вона, наприклад, згадує, що мавпи в сексуальному сенсі дуже невимушені.

"Самиці спаровуються з кількома самцями в тісній послідовності", - каже вона.

Але це ще не все. Ці мавпи рідко вступають у бійки й справедливо діляться ресурсами. Страєр пояснює, що якщо дві мавпи знаходять їжу або місце для пиття приблизно одночасно, то та, яка прийшла першою, бере стільки, скільки їй потрібно, тоді як інша терпляче чекає своєї черги.

"Їхня модель - це терпіння й толерантність", - каже вона.

Вони навіть, здається, частіше обіймаються, ніж демонструють будь-яку агресивну поведінку, додає дослідниця.

Перші зустрічі Страєр із мавпами Brachyteles hypoxanthus ще в 1980-х відбулися після того, як вона певний час вивчала бабуїнів. Різниця в поведінці цих приматів не могла бути разючішою.

Навіть серед більш близькоспоріднених видів приматів, однак, інколи є великі контрасти в поведінці. Деякі види макак відомі своєю деспотичністю, тоді як інші - егалітарні. Що ж спричиняє миролюбність у тваринних суспільствах?

Для виду Brachyteles hypoxanthus, припускає Страєр, це може бути пов'язано з тим, що самці й самиці дуже схожі за розміром і формою тіла. Це ускладнює, наприклад, домінування одного самця над самицями.

Але зрештою може бути й так, що з різних причин деспотизм просто не дає цим мавпам достатніх вигод.

"Можуть бути причини, чому агресія не працює", - каже Страєр. Усе зводиться до питання, яку саме поведінку суспільство та його середовище винагороджують.

Можна стверджувати, що люди найкраще живуть тоді, коли ми співпрацюємо одне з одним, каже Еканаєке-Вебер. Це те, що ми часто оспівуємо в культурі.

Візьмімо пісню американського фольк-співака Вуді Гатрі The Biggest Thing that Man has Ever Done, у якій перелічено людські досягнення - від будівництва міфічної Вавилонської вежі до створення різних американських індустрій - і перемоги над одним із найгірших деспотів усіх часів, Адольфом Гітлером.

"Нам справді варто більше схилятися до цієї кооперативної, егалітарної сторони", - каже Еканаєке-Вебер.

Коли ми це робимо, ми можемо стати своєрідним "суперорганізмом", припускає вона — як мурахи, які працюють разом, щоб робити речі, на які жодна окрема мураха не здатна, наприклад, пересувати великі об'єкти. Така співпраця може допомогти виду процвітати.

Дослідження 2022 року показало, що один вид мурах надаватиме пріоритет згуртованості у великій групі, коли обиратиме нове місце для гнізда з двох варіантів - навіть якщо це означає врешті-решт обрати менш сприятливе місце.

Мурашині суспільства жорстко ієрархічні й залежать від того, щоб кожна група або каста в колонії виконувала певну роль - але дослідження припустило, що для цього виду згуртованість у підсумку залишалася найважливішою річчю.

Люди відрізняються від мурах, бабуїнів і землекопів. Ми прокладаємо унікальний шлях на цій планеті, як робили це протягом багатьох тисяч років. Але тваринний світ усе ще має для нас багато уроків.

"Я справді використовую те, чого навчилася, спостерігаючи за мавпами половину свого життя, у своїх стосунках із людьми", - каже Страєр, пояснюючи, що, наприклад, прагне мінімізувати конфлікти й стресові взаємодії з іншими.

"Спостерігати за іншим приматом, який має таке мирне існування, - це натхнення, - додає вона. - Це лише проблиск іншого способу життя, до якого ми могли б прагнути".