"Здавалося, що вибухнув мільйон шахедів". Як Фастів оговтується після найбільшої атаки

"Приміський потяг Житомир-Київ прибуває на фастівський перон", - оголошує дикторка Ірина на Фастівському вокзалі. Минув тиждень, як у ніч проти 6 січня Росія вдарила по ньому десятками "шахедів" та щонайменше однією ракетою. Тепер Ірина сидить в імпровізованій "рубці" на пероні, де раніше була каса.

Її головне завдання й далі оголошувати потяги. Чітко й вчасно. П'ята частина фастівчан працює та навчається у Києві. Багато хто їздить на роботу туди й назад щодня.

Цим людям потрібні й далі приміські потяги й вокзал, що втратив через російську масовану атаку свою головну будівлю. Вони перепитують у його працівників, яких зустрічають дорогою на перон, розклад і чекають на свої електрички.

Раніше Ірина анонсувала електрички зі спеціального кабінету для дикторів, який був рясно прикрашений квітами. Ця вокзальна "студія", її квіти й спеціальна форма залізничників, що зберігалася на робочих місцях, згоріли.

Вся будівля за одну ніч стала руїнами та згарищем. Відновити її буде не можливо.

"Тато, а куди поділися крісла?" - запитує дівчинка, що проходить повз вигорілу касову залу Фастівського вокзалу й дивиться в її чорну порожнечу. Тато намагається якось їй пояснити такі кардинальні зміни й розповісти, що таке іноді трапляється після пожеж. І вона тут сталася нещодавно вночі.

Ірина, як й інші залізничники, що вийшли на свою зміну 6 грудня, пережили одну з найстрашніших ночей. Це була найбільш масована атака на Фастів від 22 лютого 2022 року.

"Я оголосила останню приміську електричку пізно ввечері. Пасажири щойно зійшли з перону, на щастя, - і пролунав перший вибух. Я схопила речі й побігла одразу в укриття", - розповідає Ірина.

Пасажири також встигли сховатися в підземному переході й укритті.

Головне - всі вціліли.

Росія тієї ночі вдарила по вокзалу, залізничному депо для приміських потягів та вагонах, які там були. Це інфраструктура для перевезення пасажирів. Те, що дає відчуття нормальності посеред війни й гарантію місцевим людям, що звідси можна дістатися в будь-яку точку України.

Де тепер зігрітися?

Під зруйнованою будівлею вокзалу вранці 12 грудня стоїть пані Надія. Вона якраз чекає на свій приміський потяг до Києва.

Надія родом із Фастова, має дорослих дітей. Працює жінка в Києві, куди їй треба їздити кожні кілька днів на свої робочі зміни. "Дуже жалко", - каже вона, споглядаючи знищений вокзал. Там можна було погрітися чи почекати на свій потяг у теплі.

"Але поки є здоров'я, ноги носять, їздитиму", - додає вона, що в такі складні часи робота допомагає триматися і фізично, і морально.

У підземному переході, що веде до Фастівського вокзалу, переважно старші жінки й чоловіки торгують домашніми харчами: молоком, кислим сиром, медом, зимовими грушами, кров'янкою.

Вони скаржаться на те ж, що й пані Надія: був вокзал у місті, то й можна було з переходу зайти туди й зігрітися, скористатися туалетом.

"А тепер нема, де перебути холод", - зауважує пані Євгенія, що продає в переході пляшку свіжого коров'ячого молока. Вона приїхала туди із сусіднього села. Визнає, що не надто вже остерігалася нових атак на вокзал.

"Треба виживати якось. У мене чоловік прикутий до ліжка. Я дуже стомлююся, але все одно приїжджаю поторгувати", - розповідає жінка.

Її сусідка розповідає, що після російської атаки на вокзал прийшла спочатку подивитися, чи люди знову зможуть торгувати у підземці. А також, чи повернуться й не будуть боятися? "А як побачила, що люди тут стоять, що пасажири йдуть і купують продукти, то й собі повернулася".

У кожного на цьому підземному риночку є своя власна історія випробувань та труднощів.

Продаючи домашні наїдки, в які вкладено багато їхньої праці, місцеві мешканці хочуть заробити трохи грошей. У багатьох пенсії - по кілька тисяч гривень.

Людей також хвилює і те, чи буде електрика, якщо Росія й далі битиме по українській енергоінфраструктурі.

"А що, як у якийсь момент у нас повністю зникне світло?" - питає в присмерку підземного переходу одна з жінок. Вона продає соковиті й твердошкірі зимові груші.

Вони яскраво-жовті - й здається, немовби підсвічують цей присмерк. Ледве помітно, але пробиваються крізь підземні тіні цієї зими, яку багато хто в Україні вважає найскладнішою за всі воєнні роки.

Коли в місті лунає тривога, дехто поспішає сховатися в перехід чи в укриття. До 6 грудня 2025-го, як зізнаються містяни, цих правил тут мало хто дотримувався. Лише працівники критичної інфраструктури ховалися, розуміючи небезпеку, що їм загрожує.

"Страшно. Люди тепер бояться", - каже одна з жінок, що торгує поруч із вокзалом. Хоч сама не поспішає перейти в безпечніше місце.

"Головне, що я сховала дітей", - додає вона. Її діти нещодавно виїхали з України.

"Дівчата, ви обличчя вокзалу"

Екскурсію зруйнованим вокзалом проводить його начальниця 43-річна Наталія Тимошенко. Показує, де на другому поверсі був її кабінет. Там тепер немає ні стін, ні даху.

Коли вночі 6 грудня Наталія почула вибухи, одразу побігла в бік вокзалу.

Прибігла й знайшла в укритті всіх своїх працівників цілими й неушкодженими. І це на той момент було головним.

А потім вона час від часу піднімалася сходинками укриття догори й виглядала назовні. Дивилася, як горить місце, де вона пропрацювала 25 років свого життя.

Корінна фастівчанка Наталія в дитинстві мріяла стати білетним касиром на залізничному вокзалі.

Так і сталося. Вона отримала спеціальність "чергова по вокзалу".

"Дуже любила саме посаду білетного касира. І загалом люблю свою роботу. Якби не любила, вже давно б звідси пішла", - каже Наталія.

Після роботи в касі вона стала черговою по вокзалу. А тепер його очолює.

У неї переважно жіночий колектив. На вокзалі працює лише двоє чоловіків. "Я кажу своїм працівницям: "Дівчата, ви обличчя вокзалу. Для мене важливо було, щоб пасажири почувалися, як удома, щоб завжди було чистенько, тепленько. Щоб усі співробітники носили форму та бейджі".

Наталія любить подорожувати й спостерігати за тим, як облаштовані інші вокзали. "Я відзначала, що у них є такого, чого не було у нас".

Росія зруйнувала ту будівлю вокзалу, яку звели й відкрили в 2011 році.

Вона замінила величний і масштабний вокзал радянських часів, що був у кілька разів більшим.

Його побудували після Другої світової війни, оскільки його попередник часів Російської імперії, збудований у 1876 році, лежав у руїнах.

До речі, він був не першим вокзалом у місті. Перед ним там якийсь час функціонувала невелика станція.

Вона розрослася, стала важливим логістичним центром і виникла потреба у більшій будівлі.

Так формувалася особлива "залізнична" ідентичність міста.

І завʼязався логістичний вузол, що й нині є одним із ключовим на Південно-Західній залізниці.

Багато містян не злюбили новий Фастівський вокзал зразка 2011 року.

Порівнювали його із супермаркетом та були переконані, що у влади начебто були корупційні мотиви руйнувати стару будівлю і будувати нову. Дехто сумував за рестораном і за зручностями старої вокзальної будівлі. Дехто цінував його історичне значення та унікальність.

Фастівський вокзал немовби втратив "свою велич і красу", як розповідають місцеві мешканці.

Наталія встигла попрацювати і у монументальній будівлі радянських часів, і в новій, збудованій 2011 року.

О п'ятій годині ранку 6 грудня 2025 року вона бачила, як очолюваний нею Фастівський вокзал з його історією і пам'яттю згорів.

"Мені здалося, що тієї ночі вибухнув мільйон "шахедів", - пригадує вона. Про руйнацію Фастівського вокзалу Наталія розповідає так, як говорять про втрату дому чи близької людини.

Вона зізнається, що в перші дні після обстрілу вони з колегами плакали, коли бачили вокзал у руїнах. А потім "брали себе в руки, бо вимушені бути сильними". Жінки з тієї зміни, яка стала свідком атаки на залізничну інфраструктуру, кажуть: ще не готові розповідати про те, що сталося.

"Ця зміна поки що плаче", - каже Наталія.

Всі робочі місця в її колективі збереглися. "Люди тримаються. Бачать мене, робота триває. Цю зиму ми переживемо", - підсумовує вона.

Поки що її колектив працює в наметі мобільного вокзальчика. Туди ж приходять погрітися й відпочити пасажири.

Місце Злуки

Фастів і його вокзал - це не лише будівлі, колії та потяги. Це також знакове історичне місце.

Тут члени Директорії Української народної республіки (УНР) підписали договір про Злуку, тобто об'єднання, з представниками Західноукраїнської республіки (ЗУНР).

Це сталося 1 грудня 1918 року у вагоні потягу Директорії, тимчасового найвищого органу УНР. На той момент він контролював більшу частину території України.

Договір у Фастові підписали від ЗУНР Дмитро Левицький та Лонгин Цегельський та від УНР Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Опанас Андрієвський та Федор Швець. Сам урочистий Акт Злуки проголосили на Софійській площі в Києві 22 січня 1919 року.

У 2001 році у Фастові відкрили музей-вагон злуки УНР та ЗУНР.

Його директор Едуард Мондзелевський доклав багато зусиль, щоб розповісти історію Фастова крізь призму подій часів УНР. Він зауважує, що, приміром, Лонгин Цегельський, прямуючи до Фастова для оформлення Злуки, визнав його особливу роль в історії України.

Від часів Богдана Хмельницького й до УНР тут відбувалися знакові події.

Тому тепер містяни розмірковують, на який із фастівських вокзалів минулого має бути схожий новий.

Адже на місці руїн від російського обстрілу неодмінно збудують сучасну залізничну станцію.

"Дехто вважає, що він має бути схожим на вокзал часів Злуки. Декому більше подобається вокзал, збудований за радянських часів", - каже Едуард Мондзелевський.

Окремо від цього вирішуватиметься питання відбудови депо.

"Ми підрахували, скільки орієнтовно має коштувати відновлення депо, – близько 100 млн грн. Тут три склади електричок, тобто близько 27 вагонів. Їх відновлення оцінюємо у приблизно 300 млн грн", - таку оцінку вартості відбудови озвучив заступник міністра розвитку громад та територій України Олексій Балеста.

Скільки коштуватиме новий вокзал, поки що оцінок немає.

"Але ми його неодмінно побудуємо", - наголошує Наталія Тимошенко.

А поки що люди поступово повертаються продавати й купувати крам на великий ринок поруч із вокзалом.

Серед людей рух теж відновлюється.