Чому Давид є ідеалом чоловічої краси

Культовий і найвідоміший образ всіх часів, яким захоплюються вже багато століть, – Давид. Чому впродовж століть люди вважають його символом мужності й чоловічої краси?

Скромний пастух, що вбив найкращого воїна філістимлян, велетня Голіафа, а пізніше був коронований як цар Ізраїлю, став героєм найзнаковіших творів в історії мистецтва.

Найкращі скульптори Італії — Донателло, Верроккйо, Мікеланджело та Берніні — зламали культурні стереотипи своїми образами Давида, а художники Гійом Куртуа, Рубенс, Рені та Караваджо створили його емоційні портрети.

Його драматична історія й гарна зовнішність, описані в Біблії, зробили його ідеальною музою для митців.

Вперше фігура Давида завоювала серця у Флоренції в 1408 році, коли Донато ді Нікколо ді Бетто Барді, тоді ще сам майже хлопчик, виліпив у мармурі юного переможця Давида з відрубаною головою Голіафа біля його ніг.

Мармуровий "Давид" - перший з творів Донателло, що дійшли до наших часів.

Традиційно Давида зображували у вигляді мудрого царя похилого віку - із сувоєм законів у руках, або псалмоспівця - з лірою.

У трактуванні ж Донателло Давид показаний юним воїном, що святкує свою перемогу над гігантом Голіафом.

Вільна поза героя — приклад контрапоста: вага тіла лежить на правій нозі, тоді як лівою, напівзігнутою, він ніби топче голову переможеного ним Голіафа.

Ми захоплюємось красою юнака частково через незвичайну людяність у творчості Донателло, вважає мистецтвознавиця Пета Моттюр.

"Молодий герой - ідеалізований, але не втратив індивідуальності".

Скульптура Донателло "додає психологічної чутливості" й демонструє "розуміння скульптором людської психіки" та "вроджену здатність ловити момент".

Донателло повернувся до теми Давида наприкінці 1430-х років.

Робота була незвичайною: це було не лише приватне замовлення (для найвпливовішої людини Флоренції Козімо де Медічі), але й розташування у дворі вілли означало, що її бачитимуть з усіх боків.

Всі дослідники так чи інакше відзначають незвичну жіночність образу юнака та його "негероїчну" позу. "Донателло зобразив чарівного юнака, в якому своєрідно поєднується незграбність молодості з округлістю жіночних форм, що дихають чуттєвою красою".

Деякі критики припускають, що Донателло, гомосексуал, навмисно сексуалізує свого Давида, тоді як інші вважають цю інтерпретацію анахронізмом.

У Донателло оголене тіло вперше показане через призму гуманізму як досконалий витвір природи, наділений живою, природною красою.

По суті, ця фігура знаменує початок нової епохи в історії італійського мистецтва.

Лінія краси

Шістдесят років по тому тему Давида підхопив Мікеланджело.

Він зобразив його оголеним юнаком-гігантом, що готується до рішучої битви. Давид стоїть у спокійній позі, але в його постаті відчувається внутрішня напруга, а в особі – гнів і незламна воля.

На відміну від своїх попередників п'ятнадцятого століття, Мікеланджело, здавалося, не прагнув створити жіночну красу.

Його Давид помітно подорослішав і фізично зміцнів. Його оголеність дуже відрізняється від тієї, що можна побачити в бронзі Донателло. У ньому відчувається більш чоловічий еротизм, що демонструє прихильність Мікеланджело до класичної чоловічої оголеної натури.

Давид Мікеланджело (1501–1504) викликав бурхливу реакцію, коли мармурова скульптура посіла чільне місце на головній площі Флоренції.

Спочатку його побили камінням, а потім на талію повісили гірлянду з мідного листя, що приховувала статевий орган.

Кажуть, що королева Вікторія, якій великий герцог Тоскани подарував копію статуї, була так ображена її наготою, що їй зробили фіговий листок, щоб прикрити геніталії.

Насправді ж геніталії Девіда можуть бути навмисною десексуалізацією статуї - його надзвичайно маленький пеніс - навмисною спробою зменшити його сексуальність.

Примітно, що для того, щоб зробити статую виразнішою, автор цілеспрямовано пішов на спотворення пропорцій тіла Давида. Вчені встановили, що між правою лопаткою та хребтом йому бракує м'язів.

Однак усі оголені Давиди були не так про ідеальне тіло і сексуальну привабливість, як про демонстрацію рівня художньої майстерності, небаченої з часів античності, що прославляла людське тіло і знання про нього.

"Тога може приховати безліч помилок, - каже скульптор Джейсон Арклз. – Оголена фігура показує гру м'язів і фізичну форму. І це був тріумф".

Навіть коли Андреа дель Верроккйо у 1465 році одягнув свого бронзового Давида, він зробив це напівпрозоро, продовжуючи шлях, прокладений Донателло, та демонструючи красу й гармонію людського тіла.

"Майже неможливо уявити собі зв'язок з твором мистецтва так, як флорентійці пов'язані з Давидом, - каже Арклз. - Люди були не просто зворушені до сліз, вони писати вірші й залишали їх біля підніжжя статуї. На короткий час вона стала майже об'єктом релігійного шанування".

У місті, яке й так переповнене художніми скарбами, Давід Мікеланджело, як і раніше, очолює список. Відвідувачі вишиковуються в чергу, щоб побачити оригінал у галереї Академії, або збираються навколо його копії на площі Синьйорії.

Сучасні художники також знаходять нові форми для Давида. 10-метрову золоту копію Давида Мікеланджело створив турецько-американський художник Серкан Озкая для Стамбульської бієнале у 2005 році, а художник з Лос-Анджелеса Кадир Нельсон досліджував ідею чорного Давида у 2019 році.

Достеменно не відомо, хто позував скульпторам при створенні образу Давида, і чи ходила колись по Землі в плоті й крові витончена краса цих досконалих чоловіків-моделей.

Але це не так вже й важливо. Жодна інша чоловіча постать не захопила так міцно людську уяву і не стимулювала митців до самовираження.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!