Влад Польський самотужки і без захисту витягнув поранених з кілл-зони: хто він і чому це зробив

Відео, яке опублікувало 16 серпня угруповання об'єднаних сил ЗСУ, облетіло соцмережі і стало вірусним. На ньому видно, як беззбройний і беззахисний чоловік на цивільному пікапі витягує з поля бою двох важко поранених військових. В умовах, коли лінія фронту в Україні стала майже "прозорою" через засилля дронів, такий вчинок виглядає як безумство чи героїзм.

Пресслужба угруповання назвала цей інцидент "історією про справжнє лідерство та офіцерську честь".

Очільник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов заявив, що військовий, який врятував побратимів, показав "силу українського війська".

На відео схвально відреагували українські лідери думок, політичні діячі і громадські активісти.

BBC News Україна відшукала героя відео і розпитала про його вчинок.

Хто такий Владислав Польський

Військового, який витягнув поранених побратимів з поля бою, звуть Владислав Польський, позивний "Тічер".

Йому 29 років, родом з міста Запоріжжя. Має звання молодшого лейтенанта, командує першою ротою другого штурмового батальйону 475-го окремого штурмового полку CODE 9.2.

Шлях до війська у Владислава нетиповий.

Він розповів в інтерв'ю ВВС, що на початок повномасштабної війни працював вчителем і викладав "Природознавство".

Тобто мав таку професію, яка за українським законодавством, дозволяє отримати відстрочку від служби в армії. А проте, Польський на початку 2023 року звільнився та вирішив добровільно піти в Сили оборони і уклав контракт.

"Я, так би мовити, довчив дітей до кінця року і після цього вже пішов в ЗСУ, підписав контракт і почав служити...На той час всі мої друзі і знайомі вже служили, тому залишатися на "гражданці" для мене не виглядало як найкращий варіант. Тому вирішив, що теж буду служити", - пояснює він.

Спочатку Владислав опинився в 22-му окремому мотопіхотному батальйоні, який був прикомандирований до 92-ї бригади, а вже потім перейшов до штурмового полку "CODE 9.2".

Вже через півроку служби він отримав поранення під час боїв біля Бахмуту на Донеччині.

"У нас були штурмові дії, тобто ми просувалися по посадці, закріплювалися і так далі. В нас була зміна, я тільки заступив на чергування, але нас так добряче "спалили" противники, можна сказати. І випустили по нас щось важке – щось між ствольною артилерією і танком – і тоді я був поранений. Попри поранення, все ж мені вдалося вийти з позиції, потім пролікувався і далі продовжив служити".

На службу Польський повернувся в грудні 2023 року. Тоді військового направили в евакуаційну групу, де він і отримав перший досвід вивозу поранених з поля бою.

Евакуацією він займався півроку, потім пішов на навчання і отримав фах бойового медика. Через деякий час очолив штурмову роту в 475-му полку.

Воював Польський крім Бахмуту також на Харківщині, Донеччині і Запоріжжі.

Зараз його підрозділ веде бойові дії в Харківській області, де росіяни намагаються прорватися в українському прикордонні.

Власне там і сталися події, які потрапили на відео і викликали резонанс в мережі.

Проблеми з евакуацією

Загалом евакуація поранених наземними роботизованими комплексами (НРК) це найрозповсюдженіший варіант в умовах широкої "кілл-зони" на фронті в Україні.

Автомобільна техніка з людьми не може доїхати на відстань 10-15 км до лінії бойового зіткнення, оскільки є висока вірогідність ураження дронами.

Тому для цього, а також для логістики, використовуються саме наземні роботи. З початку року вони виконали вже майже 66 тисяч місій на фронті.

Але і евакуація за допомогою НРК не надто безпечний варіант. За даними ВВС, майже кожен другий роботизований комплекс виходить з ладу чи підривається під час таких поїздок.

Річ у тім, що ці роботи повільні, мають обмежену прохідність і є зручними мішенями для FPV-дронів.

Тому часто під час евакуації поранених доводиться застосовувати декілька НРК. Цей процес складний і тривалий у часі. Він розтягується зазвичай на період від 4-5 годин до декількох діб.

Весь цей час поранений боєць, що лежить в корзині робота або чекає на нього, може стікати кров'ю. І водночас він - ціль для БПЛА противника.

Вчинок Польського, який самотужки вирушив на цивільному пікапі на порятунок побратимів, в нинішніх умовах є винятком з правил.

Ми попросили його розказати, як саме все це відбувалося.

"У мене був шанс"

ВВС: Можете детальніше розказати про цю ситуацію, яка власне зробила вас відомим як мінімум на всю Україну? Що це були за події, чому ви саме прийняли рішення особисто витягувати поранених в небезпечній ситуації?

В.П. Якщо з самого початку, то наша штурмова група заходила для зачистки населеного пункту. Бійці пройшли певну дистанцію, на шляху їм траплялися противники, але один за одним вони проходили далі. Хлопці добре попрацювали, скажу чесно.

Але їх "спалили", почалась ворожа атака, на них скинули близько 10-15 безпілотників "Молнія". Бійці зазнали поранень і після цього перейшли в укриття. Вони чекали від нас якихось рішень, бо вже не могли виконувати бойових дій.

Перший день ми провели розвідку, як краще їх вивезти, тому що було дуже небезпечно. Ухвалили рішення, що найоптимальніше буде застосувати НРК на тій ділянці.

Вночі бійці з позивними "Скеля" і "Ленін" загрузилися на НРК і проїхали деяку дистанцію, але стався підрив. Їх знову "спалили". І що найгірше вибухом ще більше поранило хлопців, НРК вже не міг продовжувати рух, Старлінк мінус, зв'язок мінус.

Хлопці просто лишилися лежати посеред дороги, навколо поле, тобто немає куди заповзти, щоб сховатися. Тож в принципі варіантів було небагато, часу також, оскільки це був ранок, сонце вже підіймалося, тобто "сіряк" закінчувався. Тому часу не було майже зовсім, бо коли настане білий день, то проводити евакуацію буде ще небезпечніше.

ВВС: Я знаю, що в таких ситуаціях часто посилають ще декілька НРК, щоб забрати поранених

В.П. Так і було, так і було. Я одразу подзвонив командиру батальйону. Але в принципі ми прийшли до спільного рішення, що посилати ще один НРК буде довго - поки він приїде, поки вони перегрузяться.

Але найгірше, щоб вони просто не змогли б це зробити, бо отримали багато поранень, майже не рухались і не змогли б самостійно перелізти на інший НРК. Плюс противник вже знав, де вони, і вже готував наступний політ своїх дронів. Тому я вирішив, що набагато швидке буде їх забрати пікапом, а не НРК,

ВВС: Але ж це, вочевидь, виняткова ситуація, коли особисто командир, тим більш без каски і бронежилета, вирушає на евакуацію своїх бійців.

В.П. Звісно, це виняток. Я розглядав це як шанс допомогти, вірив, що зможу це зробити. Шанс полягав в тому, що поки я 5-10 хв спілкувався з командиром батальйону, то там навколо поранених нічого не відбувалося.

Тобто над ними висіла наша "пташка" (безпілотник, – Ред.), дивилась за ними, вони були живі, рухалися, але противник нічого не вчиняв, не було нових атак. Тому я вважав, що за 15-20 хв я встигну все зробити. Комбат, на свій страх і ризик, дав мені добро на це.

ВВС: По відео видно, що ви виїхали за ними на пікапі, загрузили поранених і без пригод повернулися з ними на пункт. Все так?

В.П. Так, я передав їх медикам, які відразу надали кваліфіковану допомогу, а тільки потім їх вже відвезли на стабпункт. Я, своєю чергою, повернувся на пункт спостереження і продовжив працювати, бо в нас далі штурмові групи продовжували свою роботу.

ВВС: Але поясніть, чому ви все-таки не одягнули ні бронежилет, ні каску? Ви настільки були впевнені, що противник не побачить вас чи не встигне зреагувати?

В.П. Насправді тут питання в маневреності. Я вважав так: якщо я буду їхати пікапом і щось трапиться, то бронежилет і каска мені навряд чимось сильно допоможуть, але будуть заважати. І в той момент, коли я поранених перекидував в пікап, то, я вважав, що каска і бронік мені б тільки заважали. А так я був більш мобільний, швидкий і нічого мені не заважало, я зробив усю роботу за хвилину.

Можливо, хтось скаже, що каска і бронік мене б врятували, якщо б щось трапилось. Можливо, так. Але в даному випадку те, що їх не було, мені зіграло на руку.

ВВС: Догани від командування за те, що не одягнули бронежилет, не отримали?

В.П. Догани не отримав, але командири мені сказали, щоб більше такого не було. Сказали, що це нонсенс і щоб наступного разу я зробив максимально все для особистого захисту.

ВВС: Ви знаєте, що зараз з пораненими, в якому вони стані?

В.П. Я знаю, що вони стабільні, зараз в реанімації. Їх оперують, вони у важкому стані, але стабільні. Ми всі чекаємо, що скажуть лікарі.

ВВС: Ви бачили, який резонанс викликало ваше відео. Як ви самі ставитесь до слави, яка так неочікувано впала на вас?

В.П. Так, неочікувано. Але зазначу, що я не прихильник того, щоб сам про себе щось розповідати, мені краще, коли за мене скажуть люди, скажуть ті, хто бачить мою роботу, ті, хто працюють поряд зі мною.

Робота дійсно була зроблена, і найважливіше, що є результат. Все інше можуть оцінити, як побратими, які воюють зі мною і під моїм командування, так і побратими, які наді мною, мої командири. А також близькі і рідні тих хлопців, яких ми витягнули.

Особливості підрозділу

ВВС: 475-й полк, в якому ви служите, називають "експериментальним". В ньому на високому рівні поєднали дронову і штурмову компоненту. Не всі розуміють, що це означає на практиці, в чому тут власне експериментальність. Ви можете пояснити, чим ваш підрозділ відрізняється від інших?

В.П. Дивіться, раніше, коли я ще прийшов в штурмові групи після БЗВП, то я був максимально "зеленим", але перші мої бойові чергування були вже через два дні.

А зараз у хлопців є 2, а то й 3,5 місяці тільки для навченності. Тобто підхід до особового складу змінився кардинально.

Я зараз, наприклад, безпосередньо беру участь в навчанні особового складу. Вчу тактичній медицині і штурмовим діям, і не по книжкам та теорії, а з особистого досвіду. Так само мої командири взводів навчають і передають свої знання.

Що стосується роботи штурмових груп нашого полку, то ми обов'язково розраховуємо всі варіанти, як зробити це максимально безпечно і ефективно. Тобто немає такого, що є точка на карті і ми відправляємо туди одну-другу-третю групу штурмову.

Ні, ми спочатку використовуємо дрони – такі як FPV, розвідувальні, мавіки, "вампіри". Ми спочатку маємо "пройтися" по маршруту безпілотниками, подивитися його, проробити, а потім вже потроху запускати штурмові групи.

Саме так заходила, наприклад, ця група "Леніна". Так, це не відбувається швидко, але для нас важливіше ефективність, а не швидкість. Плюс ми це намагаємося постійно вдосконалювати.

ВВС: Ви воювали на найгарячіших ділянках фронту – Бахмут, Купянськ і ось цьогоріч Запоріжжя. Чи ви можете дати свій прогноз, куди рухається війна, чи бачите ви "світло в кінці тунелю"?

В.П. Хотілось би в це вірити дуже сильно, тому що хлопці, які воюють з 2022-23 років, вже морально виснажуються. Але вони досі працюють по-максимуму.

Якщо мріяти про те, що скоро все закінчиться, то дуже, дуже виснажуєшся. Тому насамперед думаєш про те, як сьогодні зробити роботу максимально, щоб завтра було легше. І завтра ти робиш те саме. І післязавтра теж. Як показує реальність, то треба працювати і не особливо сподіватися на щось прекрасне в скорому часі.