За що боролися?
|2011-04-26, 20:48
Останні кілька місяців український МЗС наполегливо намагався відігравати роль посередника між Європейським Союзом та Мінськом. Принаймні так говорили в приватних бесідах українські дипломати. Для чого було потрібно таке посередництво? Відповіді на це питання мені знайти так і не вдалося. Тим більше, що про спроби переконати білоруського лідера пана Олександра Лукашенка випустити політичних в'язнів і поновити діалог з Брюсселем в самому Брюсселі було невідомо. Принаймні, представники зовнішньополітичного блоку, з якими мені особисто довелося поспілкуватися, у відповідь на запитання, чи відомо їм про посередницькі зусилля Києва, лише здивовано здіймали брови та негативно хитали головою: мовляв, вперше чуємо.
Покластися на Україну офіційно зібрався в середині квітня лише Генеральний секретар Ради Європи Торбйорн Ягленд. Але по-перше, Рада Європи - не зовсім ЄС, а по-друге, і сам Ягленд заявив українським журналістам, що бачить в Києві, скоріше не посередника, а експерта з білоруського питання.
Наприкінці березня з українським МЗС в білоруському питанні вже стався маленький конфуз. Так, 25 березня міністр Костянтин Грищенко таємно відвідав Мінськ для консультацій. З Михайлівської про цей візит, в ході якого пану міністру вдалося зустрітися лише зі своїм білоруським колегою, не повідомили ні слова, а от прес-служба Міністерства закордонних справ Білорусі вирішила факт візиту не приховувати, хоча й деталей обговорюваних питань не повідомила. Коли я запитав в одного з українських дипломатів, чому так сталося, він видав лише фразу: "От, ..., ми ж домовлялися, щоб не було ніяких повідомлень".
Якщо повірити цьому дипломату на слово, то важко зрозуміти, чого після такого прикладу "плідної співпраці" очікував Київ від офіційного Мінська. Тож, і заява пана Лукашенка, зроблена ним в день річниці трагедії на ЧАЕС щодо "вошивості" українського влади та "танців" Києва "під дудку" Брюсселя мала б сприйматися як цілком зрозуміла річ.
Повірити в цілковиту неспроможність, а отже й в непрофесіоналізм Костянтина Грищенка - складно. Все-таки, кар'єрний дипломат з величезним досвідом роботи. Чому ж тоді він не передбачив можливих наслідків таємних спроб співпраці з білоруським диктатором? І за що ж насправді боролися на Печерських пагорбах?
