Євро - інтеграція (профанація)?
|2011-02-13, 21:57
Як стверджував німецький філософ Георг Гегель, історія вчить лише тому, що нічому не вчить. На прикладі України, і зокрема, тимчасових мешканців найвищих українських владних кабінетів, цей парадокс можна доводити ледь не кожні 5 років. Візьмемо хоча б справу євроінтеграції. Не секрет, що, починаючи, як мінімум з 2005-го року це питання для представників влади стало виключно пі-арним, оскільки "гарні" новини на європейському напрямку, на думку як самих українських небожителів, так і вірогідно, їхніх політтехнологів, мають гарантувати додаткові симпатії виборців. Якщо б думали вони інакше, то навряд чи б так часто намагалися видати бажане за дійсне...
Спочатку така тактика спрацьовувала, як в Україні, так і в Брюсселі. Однак вже на початку 2009-го європейські чиновники зрозуміли: "хочеш мати справу в Україною, обстав всі свої пропозиції жорсткими і чіткими вимогами". Саме тому, після майже піврічного обговорення можливості надання Європою коштів на модернізацію української газотранспортної системи, фінальний документ було підписано лише тоді, коли Україна погодилася на всі "червоні прапорці" європейців. А сам документ чітко передбачав, за які конкретні дії Києва, яку суму грошей і на що саме буде надано. Втім, то, як казав один російський класик, справи давно минулих днів, а як каже нинішня владна команда в Києві - справи попередників.
Однак, наступники виявилися не набагато кращими. Ще під час свого першого візиту до Брюсселю тоді - тільки-но обраний новий український Президент - Віктор Янукович чітко сказав: до кінця року буде підписана і реалізована "дорожня карта" зі скасування візового режиму ЄС для українців. "Дорожня карта" у вигляді офіційно не оприлюдненого Плану дій Україна і дійсно отримала, а от щодо її реалізації, то лише виконання тієї його частини, що стосується змін до законодавства, може зайняти не один рік, а що стосується втілення внесених законодавчих змін в життя....
До речі, практична реалізація схвалених рішень, здається, чи не найбільша проблема нинішніх українських євроінтеграторів. Так, якщо подивитися на те, що зроблено за рік, то, здається, прогрес і справді великий: схвалено новий закон про реформування ринку газу (який перед тим отримав позитивний висновок Єврокомісії), новий закон про державні закупівлі, закон про доступ до публічної інформації, ратифіковано ряд Конвенцій. І тут не можна не погодитися, хоча б з Послом України при ЄС Костянтином Єлисєєвим, який щоденно намагається переконати європейських бюрократів в тому, що Україна тримається задекларованого курсу.
Щоправда, у пересічного спостерігача складається враження, що нинішня київська влада, яка дійсно, на відміну від попередньої, має всі можливості для схвалення і реалізації на практиці всіх рішень, не має найголовнішого - розуміння, а навіщо їй все це потрібно. Тому й робить лише ті речі, які не занадто суттєво можуть вплинути на зміну правил гри в Україні, та й то, скоріше поза очі: щоб завжди можна було сказати, що ми, мовляв, вже стільки робимо, робимо, а вас все не влаштовує.
Відсутність реального бажання "європеїзуватися" в усьому - і в згортанні демократії, і в утисках журналістів, і у фактичному звуженні повноважень Верховної Ради, яку на сьогодні довели до рівня "пристрою для легітимізації" потрібних Банковій ініціатив. Тож, про яку євроінтеграцію ще можна говорити? Хіба що про інтеграцію грошей українських олігархів до європейської та світової банківської системи, але про це мають казати прокурори...
