Білорусизація України...
|2010-12-20, 11:25
До чого призводять авторитарні режимі - чудово продемонстрували останні президентські вибори в Білорусі, що відбулися 19 грудня. Понад 600 осіб заарештовано, всі опозиційні кандидати - за гратами, троє з них - після жорсткого побиття правоохоронцями... І це при тому, що підтримка діючого Президента Олександра Лукашенка і так досить висока (навіть, якщо не вірити цифрам Центральної виборчої комісії, згідно з якими за Лукашенка проголосували 80% виборців). Для чого ж тоді були потрібні всі акції залякування, розгону мирних демонстрантів, побиття чи арешту опозиційних кандидатів? Відповідь очевидна - через власні фобії диктатора. Одна з них - фобія втратити владу, а з нею - гроші і вплив. Однак крім цього, може бути і багато інших, про які відомо хіба що найближчому оточенню Лукашенка, яке може навіть використовувати ці страхи в своїх цілях...
Щось схоже на білоруський сценарій розвитку можемо помітити зараз і в Україні. Ще в 2004-му році я, як журналіст, що працював тоді з прем'єром Віктором Януковичем помітив, що він дуже сильно піддається впливу інших людей. Згадаймо хоча б історію з яйцем в Івано-Франківську. Якби після того свого падіння та "евакуації" охоронцями до лікарні тодішній прем'єр випив би 50 грам коньяку (можна, звичайно, і без) і знову повернувся до університету, навряд чи його перша реакція викликала б потім стільки ж жартів в суспільстві, скільки рішення розіграти з себе жертву нападу "помаранчевих терористів". Тоді, страх виглядати смішним, зіграв з кандидатом в Президенти від влади "злий жарт". Але уроків з тієї історії нинішній український глава держави, здається, так і не виніс.
Достатньо лише подивитися на вулиці Києва, рух на яких вимирає, коли ними їде кортеж Президента України. Чи не є це яскравим проявом фобії? А усі повідомлення про те, що на пана Януковича готуються напади, озвучені або ним самим, або Службою безпеки? І це тільки ті, про які ми знаємо, але ж очевидно, що є і інші, які доповідаються "дуже таємно" особисто голові держави. З якою метою? Користуватися його страхами в своїх цілях. Днями про фобії Януковича докладно розповів екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко...
Страхи диктатора, зазвичай, підштовхують його до того, щоб тримати у страху всіх інших. Лише так він відчуває себе спокійніше, і лише цим можна пояснити такі акції, як ті, що відбулися в Білорусі ввечері 19 грудня. Але найгірше для нас, українців, те, що схожі тенденції все більше проявляються в Україні. До них можна віднести кримінальні справи, що порушуються виключно проти опозиціонерів, при чому, виключно проти прихильників Юлії Тимошенко. Та й проти самої Тимошенко, якій вирішили заборонити виїзд з Києва за день до запланованої її участі в саміті Європейської народної партії за досить дивною справою щодо "нецільового використання" коштів, отриманих в рамках Кіотського протоколу - і не на придбання собі резиденції чи нової колекції від Louis Vuitton, а на виплату пенсій (!!!). Невже хтось справді вірить, що обмеживши пересування Тимошенко, вони доб'ються того, що Захід не почує опозицію?
Інший випадок, який викликає щонайменше стурбованість, - побиття депутатів-"бютівців" в парламенті депутатами-"регіоналами". Чим це побиття відрізняється від нападу на кандидата в Президенті Білорусі Володимира Некляєва? І там, і там, напад було здійснено у підступний спосіб, ззаду. І там, і там - криваві наслідки. Єдина відмінність: у Білорусі силу застосовував спецназ, а в Україні - поки депутати і їх колеги з виконавчої влади. Але до спецназу, здається, залишилося недовго. Тим більше, після того, як тиждень тому "Беркут" в один день затримав журналістів Мустафу Найема та Віталія Сича. До речі, саме з побиття опозиційних депутатів в парламенті Білорусі в 2006 році і почалася справжня диктатура. Щоправда, в сусідній державі опозиціонерів після побиття просто не пустили більше до парламенту, призначивши нові вибори...
Втім, повернемось до України. Єдине запитання, що виникає після подій минулого тижня: як всі ці дії української влади пов'язані з деклараціями про пріоритетність євроінтеграції? Відповідь на це дала нещодавно команда КВК Білорусі, виступаючи на кубку СНД до чергової річниці клубу веселих та кмітливих: "Ми хочемо жити в Євросоюзі, але щоб було, як в СРСР". Щоправда, так не буває...
