Архіви 2010-11

Європейські студії виявилися марними для Києва?

Тиждень, що минув, здається, став справжнім тижнем європейських студій для української влади. Основними його "уроками" стали саміт Україна-ЄС та схвалення Європарламентом резолюції по ситуації в Україні. Обидві події мали на меті, зрештою, надіслати Києву один і той самий сигнал: не треба чіпати демократію! Однак, здається, що українське керівництво цих сигналів знову не почуло, або, навіть скоріше, не захотіло почути.

Ще напередодні саміту Україна-ЄС, який мав стати першим для Віктора Януковича у статусі Президента України, багато зверталося уваги на те, що ЄС, чи не вперше за останні 6 років, так активно наполягав на тому, що проблеми згортання демократичних свобод в Україні, обмеження діяльності ЗМІ, тиску на неурядові громадські організації стануть чи не головними в порядку денному. Про це говорили європейські дипломати в розмовах офф-зе-рекорд, про це саме заявили у розповсюдженому напередодні саміту прес-релізі Президенти Єврокомісії Жозе Баррозу та Європейської Ради Херман Ван Ромпой. Однак, представники Києва вперто казали про свій "європрагматизм" та сподівання отримати від Брюсселю План дій з лібералізації візового режиму, як один з найважливіших результатів зустрічі на найвищому рівні.

Саміт завершився, План дій отримано, і представники влади в один голос почали казати про "свою перемогу". Втім, на моє переконання, ці радощі є або награними, або свідчать про повне нерозуміння українськими можновладцями того, що насправді сталося (правда, в останнє повірити важко). По-перше, сам план, передбачає стільки вимог для України, як суто технічних, так і загальнополітичних, що виконати їх належним чином в найближчому майбутньому навряд чи вдасться. По-друге, сам факт того, що європейська сторона не хоче робити цей документ офіційно публічним, свідчить про те, що навіть повне виконання всіх вимог, викладених у Плані, не означатиме надання Україні безвізового режиму. А інакше, чому б не оприлюднити документ офіційно, надавши можливість представникам громадськості відстежувати його виконання за пунктами? Такий підхід Брюсселя пояснив один з представників Єврокомісії: "Ситуація з демократією в Україні впливатиме на остаточне рішення щодо скасування короткострокових віз".

Іншим важливим уроком, який українська влада, здається, також не захотіла засвоїти, стала резолюція Європарламенту щодо ситуації в Україні і всі перипетії, пов'язані з її схваленням. Як відомо, голосування по резолюції переносилося двічі, переважно через позицію групи соціалістів та демократів, які 14 жовтня підписали меморандум про співпрацю з Партією регіонів і двічі знаходили достатньо вагомі формальні причини для відкладення голосування. Разом з тим, незважаючи на те, що у підсумку було схвалено компромісну версію документу, варто зазначити, що вона дуже сильно відрізняється від проекту, запропонованого спочатку соціалістами. Принаймні, у фінальній версії документу набагато більше висловлювань стурбованості щодо згортання прав і свобод, ніж їх було у "соціалістичному" проекті. А відтак, це означає, що ніякі меморандуми, ні особисті запрошення депутатам від голови СБУ Валерія Хорошковського відвідати шикарний ресторан в центрі Брюсселя, ні постійна "робота" українських дипломатів серед європейських депутатів не стали достатнім стимулом для соціалістів, які не побажали у підсумку втратити свій імідж демократів.

А що ж Київ? Офіційний Київ, здається, так і не побачив в резолюції нічого, крім визнання Європарламентом за Україною права подавати заявку на членство в ЄС. Принаймні, про це свідчать офіційні коментарі, що їх роздавали всі можливі українські чиновники. Звичайно, приємніше побачити лише те, що може знадобитися тобі для електоральної підтримки, але не помічати проблем - не означає їх позбуватися.

Особисто мені, як українцю, дуже хотілося б, щоб нинішнє українське керівництво серйозно сприйняло ці два уроки, наданих у Брюсселі та Страсбурзі. Не для того, щоб посипати собі голову попелом, а задля виконання на практиці своїх обіцянок про збереження євроінтеграційного курсу, та й не лише: адже навіть така річ, як протести підприємців, насправді - лише один з результатів непрозорих дій влади. Однак, як журналіст, я не дуже вірю в те, що ці уроки будуть справді засвоєні. Тим більше, здається, що московських "вчителів" у владних кабінетах Києва зараз поважають більше.

Як не вигадувати історію

Одна моя гарна знайома, здійснивши цього року подорож кількома європейськими країнами, дійшла цікавої думки: "Таке враження, що в Європі не було воєн". І дійсно, коли подорожуєш європейськими містами та містечками, здається, що війни обійшли їх стороною. Навіть, у майже вщент зруйнованій під час Другої світової Німеччині, можна знайти хай і невеличкі, однак тим цінніші "острівці минулого".

Насправді ж нічого дивного в тому немає. Є просте бажання зберігати і примножувати свою історію і своє культурне надбання, адже без історії, не буває майбутнього. Мабуть саме тому у багатьох європейських містах діють закони, які не дозволяють змінювати зовнішній вигляд будинків в історичній частині. Всередині - роби що хочеш, а от ззовні - будь люб'язним, залиши все, як було з давніх часів. В Україні таким "європейським підходом" може похвалитися, здається, лише Кам'янець-Подільський.

Цікаво і те, що робота над підтриманням та розвитком історичних пам'яток не обмежується лише законами. Яскравий приклад цьому - озвучена минулого тижня ініціатива депутата Брюссельської ради Карли Дейонге запустити на звичайні маршрути, що проходять туристичною частиною міста, старовинні трамваї, які на сьогодні зберігаються в музеї трамваїв і виїздять на маршрут, що єднає музей з центром міста, лише у вихідні. Міське підприємство, яке займається забезпеченням роботи громадського транспорту, вже підтримало таку ініціативу, зазначивши лише, що на її реалізацію доведеться витратити певну суму коштів для адаптації старовинних трамваїв до нових технічних вимог та для підготовки персоналу.


Брюссельскі старовинні трамваї
Ось такі трамваї можуть невдовзі вийти на маршрути в Брюсселі


Звичайно, такий підхід до історії, коли її не намагаються переписувати, але підтримувати і популяризувати, здається, має і цілком прагматичне, економічне підґрунтя. Бо ж збереження старовинної самобутності - це важливий внесок у розвиток туристичної галузі, яка дає робочі місця і значні надходження до бюджетів всіх рівнів.

Можливо, саме тому, що в історію, завдяки туризму, прийшли великі гроші, її залишила політика і не намагається переписувати підручники, як це відбувається зараз в Україні. Звичайно, зберігаються в Європі і такі речі, як першотравневі демонстрації. Потрапивши одного разу випадково на одну з них - в бельгійському Антверпені, мені здалося, що я повернувся до часів СРСР: червоні прапори соціалістів, оркестри, радісний настрій і... цілком сучасні гасла. Чого не скажеш про Україну, де лідери Комуністичної партії ажніяк не можуть визначитися, що для них головніше: "ліві" ідеї чи костюми від "Бріоні". І, складається враження, що перевага надається останньому.

Можливо, дбайливе ставлення до історії в Європі пояснюється ще й неписаним законом: історію - історикам, сучасність - політикам. Цікаво, але у тій самій Бельгії, яка кілька останніх десятків років намагається розділитися, політики серед підстав для такого розділення практично не згадують історію: все більше говорять про сучасність, про те, що Фландрія заробляє більше Валлонії, а відтак повинна мати право і витрачати більше на соціальний захист населення, на утримання своїх міст і селищ, будівництво доріг... В Україні ж "лінія розколу" проходить між тими, хто "любить" Леніна і хто "ненавидить", хто вважає героєм Ковпака і хто - Бандеру, і цей перелік можна продовжувати. Але чи варто? Тим більше, коли під "шумок" псевдоісторичних дискусій поступово знищуються центральні частини наших міст і сіл: забудовуються елітними багатоповерхівками без будь-якого плану чи навіть елементарного смаку. Історія в Україні фактично використовується політиками лише для того, щоб відволікти увагу від проблем сьогодення, а часто й - від власних фінансових інтересів.

Звісно, людям важко позбутися своїх ідеалів. Однак, мені здається, що допоки ми не повитягаємо власних "скелетів з шаф" і не почнемо ставитися до історії, як вона на те і заслуговує: з повагою але без фанатичної віри, до того ніякого "покращення життя вже сьогодні" чи навіть завтра, або післязавтра очікувати не варто.

BBC © 2014Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS