Чим нас лякає Вагнер
Композитор Ріхард Вагнер завжди викликав багато бурхливих емоцій і багато питань - і своєю революційною музикою, і своїми поглядами на чистоту раси.
Проте відучора в мене завелося ще одне питання до Вагнера (на яке він, звісно, не відповість, бо мертвий): що він має проти жінок?
У лондонській Національній Опері "Колізей" відучора ставлять оперу "Парсифаль". Зазвичай тут в операх одна постановка йде близько десяти вечорів, потім на зміну їй приходить інша, і час від часу (раз на кілька років) постановки повертаються на сцену. Ця постановка відомого вагнерівського режисера Ніколауса Ленгофа вважається трохи не класичною, і це її останній сезон в "Колізеї".
Сюжет базується на одній із легенд про Грааль - священну чашу (в іншій версії -камінь), у яку скрапувала кров загиблого за гріхи людства Христа. Парсифаль - спершу дурник, а потім лицар, який відбирає у злого чарівника священний спис (котрим і було вбито Спасителя). В ході подій його намагається спокусити спершу цілий сад квітів у жіночій формі, а потім зачарована "дика істота", спокусниця-дух Кундрі.
На цю оперу я пішла з приятелем-американцем, який нещодавно вирішив поглибити свої дуже мілкі (попри італійське походження) знання про оперу. Оскільки майже весь перший акт він проспав, назвемо його Морфеєм.
Так от, Морфей виріс у католицькій родині і отримав приватну католицьку освіту, як середню, так і вищу. У школі його виховували черниці, які, раптом що, лупили. Все дитинство і отроцтво йому розповідали про гріх, гріх, гріх і розплату за цей гріх. Морфей виріс і перестав ходити в церкву, а також, здається, переглянув свої погляди на гріховність багатьох речей. Проте потужний заряд музики Вагнера призвів до того, що всі з такою працею викинуті страхи і почуття провини повернулася в його голові на своє місце.
Протягом першого акту Парсифаль спостерігає за нелюдськими муками короля Амфортаса, спокушеного тією ж таки дамою. Разом із глядачем він засвоює, що всі біди в житті - від жінки, а насправді єдиною праведною дорогою є служіння милосердному Господу (котрий у разі чого покарає грішника так, що мало не здасться, тому краще зразу вести себе цнотливо). Глядач також робить висновок, що баби сварливі, ревниві, і єдиний спосіб їх утихомирити - це охрестити і змусити також служити Господу.
Спостерігаючи за перебігом болісних думок на обличчі Морфея, який від почуття "католицької провини" прокинувся в другому акті остаточно, я почувала напади християнського співчуття до свого приятеля. Опери Вагнера не втрачають популярності, попри свої архаїчні і досить прикрі для жінки сюжети. Але в той вечір я подумала: як чудово, що вагнерівська філософія і його погляди не лише на арійськість, а й на жінок і на стосунки між статями відійшли в минуле.
І ще я подумала: як добре, що після німця Вагнера прийшов такий собі австрієць, єврей Зигмунд Фрейд, у якого були зовсім інші погляди на гріх.
